19.Емпірична структура дослідження.

В данний час практично у всіх країнах світу проводяться соціологічні дослідження,що найчастіше носять прикладний характер,тобото здійснюються о соціальному замовленню і призначаеться для рішення виникаючих у процесі життєдіяльності людей соц.проблем. Емпірична соціологія-це комплекс соц.досліджень,орієнтованих на збір і аналіз конкретних фактів громадського життя з використанням спеціальних методів (опитувань,анкетувань,статистичних методів і ін..)Усередині емпіричної соціології виділяють дві галузі-академічну і прикладну.Задача академічної вбачається в створенні системи наукового знання про окремі області і явища громадського життя,що використовують як методологічну основу конкретних емпір.досліджень.

Прикладні емпіричні дослідження ,на відміну від академічної,спрямовані на рішення чітко визначенних практичних задач і безпосередньо зв’язані з виконанням функції соц.інженерії.

В серединні 30р.зявилася необхідність розробки систематичної теорії науки.Структурний функціоналізм-це один із основних методологічних підходів у сучасному суспільстві.Його сутність складаеться у виділенні елементів соціологічної взаємодії,що підлягають дослідженю.При цьому виникла дуже стійка аналогія між суспільством і організмом.Ціль Т.Парсонса-зосередити увагу до занедбанних раніше «соц..елементів»соц.системи.

Предметом емпіричного дослідження є безпосередне розвідка певних обьектів,яка спираеться на дані спостережень і експериментів.Емпіричне дослідження орієнтовано на безпосереднє вивчення явищ і залежностей.Дана залежність стає результатом індуктивного узагальнення досвіду і являє собою ймовірно-істинне знання.

21. Наукова революція - радикальна зміна процесу та змісту наукового пізнання, пов'язане з переходом до нових теоретичним і методологічним передумовам, до нової системи фундаментальних понять і методів, до нової наукової картині світу, а також з якісними перетвореннями матеріальних засобів спостереження та експериментування, з новими способами оцінки та інтерпретації емпіричних даних з новими ідеалами пояснення, обгрунтованості та організації знанія1. Історичними прикладами наукової революції можуть служити перехід від середньовічних уявлень про Космос до механістичної картині світу на основі математичної фізики 16-18 ст., Перехід до еволюційної теорії походження і розвитку біологічних видів, виникнення електродинамічної картини світу (19 в.), Створення квантово-релятивістської фізики на початку 20 ст. та ін

Раціоналізм (від лат. «розумний») – філософське вчення, що визнає як найбільш достовірне пізнання за допомогою розуму, розум – основа пізнання. Склався за доби Нового часу під впливом математики і природознавства.

Раціоналізм (у вузькому розумінні) прийняв за еталон одержання достовірного знання певні принципи організації останнього, підпорядковані суворим правилам логічного виводу і однозначності результатів.

Представники раціоналізму: Р. Декарт, Б. Спіноза, Г. В. Лейбніц.

Намагалися з’ясувати, як знання набуває об’єктивного і необхідного характеру. Таке знання, на їх думку, досягається завдяки розуму, який виступає і як його джерело, і як критерій істинності; розум відіграє визначальну роль як у пізнанні, так і в діяльності людей.

Абсолютизація ролі розуму привела до визнання вроджених ідей, до відриву мислення від об’єкта пізнання, до властивостей мислення, незалежних від відчуттів.

22. наукова істина - це знання, що відповідає обєкту. таке поняття зветься класичною концепцією істини. Кінцевою метою пізнання є досягнення істини. Основна проблема теорії істини — як можна встановити відповідність одержаних знань реальним об’єктам, які постійно роз виваються? Для розв’язання цієї проблеми необхідно розглянути основні характеристики істини: об’єктивність, абсолютність, відносність, конкретність і перевірка практикою. Об’єктивна істина — це такий зміст знань, який не залежить ні від окремої людини, ні від людства в цілому. Об’єктивність іс тини ніяк не означає її незалежності від інтересів і потреб людини. Навпаки, істина завжди була і залишиться однією з найважливіших гуманістичних цінностей людини. Визнання об’єктивної істини з необхідністю обумовлює визнання в тій чи іншій формі абсолютної істини. Абсолютна істина означає повне, вичерпне знання про щось. Можна погодитися, що таке знання можливе. Але оскільки розвивається не тільки пізнання, а і його об’єкт — навколишній світ, то людство може лише наближатися до нього. До абсолютних істин можна зарахувати вірогідно встановлені факти, дати подій, народження й смерті тощо, але такі істини не становлять пізнавальної цінності, їх просто називають вічними істинами.Абсолютна істина — в широкому розумінні — це всеосяжна істина про реальність у цілому або реальність окремих її фрагмен тів. Важливо визнати, що абсолютна істина існує і що вона принципово пізнавана. Абсолютна істина складається із суми відносних істин. Відносна істина — це обмежено правильне знання про щось. Наприклад, тіла складаються з атомів, вода кипить при температурі 100° тощо. У кожній відносній істині є зерно, елемент абсолютної. Абсолютизація моменту абсолютного в наших знаннях веде до догматизму, омертвіння знань, а абсолютизація відносного — до релятивізму (лат. relativus— відносний), тобто до агностицизму, фактичної відмови від пізнання.

23. Критерії науковості поділяються на три множини.

1.(А) – група універсальних критеріїв, що відділяє наукове знання від ненаукового. Тут фігурують такі нормативи, як формальна непротирічність, причинно-наслідкові зв'язки, раціональність, відтворюваність. Вимоги, що утворюють групу (А), необхідні, і усунення будь-якої загрожує розпадом науки як способу освоєння дійсності.

2.(В) – група історично-прийдешніх нормативів, які визначають модельно-аналоговий, пояснювальний, змістотворчий процес, що утворюють зразки зв'язків, у термінах яких можна робити висновки про перебіг подій. До них належать такі нормативи, як вимоги до онтологічних структур, гіпотез існування, гносеологічних припущень, картин світу, які зорієнтовані на визнані ідеали знання. Критерії (В) фіксують лише культурно-стилістичну розміреність вчених, мають принципове значення для класифікації знання у його історичній проекції.

3.(С) – група дисциплінарних критеріїв науковості, що застосовується до професійно розчленованих галузей – систем знань і діяльності. Являє собою інструмент атестації конкретних видів знання і діяльності, відображає окремі параметри науки.

Науковість має ядро (критерії А), а також історичне (критерій В) та дисциплінарно-тематичне (критерій С) вимірювання.

Критерії науковості класифікують за такими групами: логічні критерії і емпіричні критерії. Специфічним критерієм науковості є практика.

Логічні критерії науковості характеризують знання з позицій його формальної адекватності, гармонійності, досконалості внутрішньої організації. Такими є непротирічивість, повнота і незалежність.

Емпіричні – це емпіричне підтвердження (верифікація), емпіричне спростування (фальсифікація).

Науковість абстрактно виражається усіма цими критеріями.

Ідеал науковості знання: зміст, типи і форми.

І. н. – система пізнавальних цінностей і норм. Його зміст складають характеристики наукового знання: опис і пояснення, побудова і організація знань, докази і обгрунтування.

Форми і.н.:

1. математичний ідеал – орієнтований на вивчення можливих світів; формує уявлення про науковість за допомогою логічної ясності, дедукції, логічного висновку

2. фізичний ідеал – орієнтований на пізнання об’єктивного світу; провідна роль належить емпіричному базису; має вірогіднісний характер

3. гуманітарний ідеал – досліджує реальність в аспекті норм, ідеалів і цінностей.

1-й має своїм витоком універсальні особливості людської діяльності як матеріальної, так і ідеальної;

2-й виходить з інтересів практичної діяльності;

3-й виходить з потреб розширення та зміцнення спілкування.

Типи:

1. класичний – висуває істинність як описову і нормативну характеристику; притримується методологічного редукціонізму (вироблення універсального стандарту науковості) та ідеї соціокультурної автономії наукового знання та його методологічних стандартів. Може діяти цей тип лише в результаті взаємодії трьох факторів: 1) розвитку самого конкретно-наукового пізнання; 2) зміни соціокультурної ситуації; 3)зміни характеру відносин між наукою і суспільством.

2. альтернативний – в ньому інтегруються як внутрішні об’єктивні закономірності розвитку науки, так і соціальні цілі та потреби (концепція фіналізації).

24. Методологія наукового дослідження.

Метод – це шлях до чогось,спосіб діяльності суб’єкту в любій її формі. Основна функція методу – внутрішня організація та регулювання процесу пізнання або практичного перетворення того чи іншого об’єкту. Методологія (гр. methodos - спосіб, метод і logos - на­ука, знання) - вчення про правила мислення при створенні теорії науки.Методологія виконує такі функції:визначає способи здобуття наукових знань, які відобра­жають динамічні процеси та явища;направляє, передбачає особливий шлях, на якому досягається певна науково-дослідницька мета;забезпечує всебічність отримання інформації щодо про­цесу чи явища, що вивчається;допомагає введенню нової інформації до фонду теорії науки;забезпечує уточнення, збагачення, систематизацію термінів і понять у науці. Будь-який метод розробляються на основі визначеної теорії. Отже теорія та метод є взаємопов’язані.основні їх відмінності:теорія-це результат минулої діяльності, а метод- початковий пункт,головна фукція теорії пояснення та передбачення методу регуляція та орієнтація.методи можна поділити на три групиметоди емпіричного дослідження; методи теоретичних досліджень та методи загальних досліджень.Методи емпіричного дослідження: !)Спостереження–це систематичне, цілеспрямоване вивчення об'єкта2) Порівняння– це процес становлення подібності або відмінностей предметів та явищ дійсності, а також знаходження загального, притаманного двом або кільком об'єктам.3)Вимірювання– цевизначення числового значенняпевноївеличини за допомогоюодиниці виміру.4) Експеримент– цетакий метод вивченняоб'єкта, за якимдослідник активно й цілеспрямовановпливає на ньогозавдякиствореннюштучних умов абовикористаннюприродних умов, необхідних для виявленнявідповідноївластивості.

МЕТОДИ ТЕОРЕТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ: 1)Аналогія – це метод, відповідно до якого на підставіподібностіпредметів за одними ознакамиробитьсявисновок про їхподібність за іншимиознаками. 2)Ідеалізація–цеконструюванняподумкиоб'єктів, які не існують у дійсностіабо практично нездійсненні (наприклад, абсолютно твердетіло, абсолютно чорнетіло, лінія, площина). 3)Формалізація – метод вивченнярізноманітнихоб’єктів шляхом відображенняїхньоїструктури в знаковійформі за допомогоюштучнихмов, наприкладмовою математики.4)Аксіоматичний метод – метод побудовинауковоїтеорії, за якоюдеякітвердженняприймаються без доведень, а всііншізнаннявиводяться з них відповідно до певнихлогічних правил.

Методизагальногодослыдження ;1)Абстрагування— цевідхід у думцівіднесуттєвихвластивостей, зв'язків, відношеньпредметів і виділеннякількох рис, якіцікавлятьдослідника. 2)Аналіз – метод пізнання, якийдаєзмогуподітапредмети" дослідження на складовічастини (природніелементиоб’єктаабойоговластивості та відношення). Синтез, навпаки, примокаєз'єднанняокремихчастинчи рис предмета в єдинеціле. Аналіз і синтез взаємопов'язані, вони являють собою єдність протилежностей.3)індукція - цепроцесдослідноговивченняявищ, під час якогоздійснюєтьсяперехідвідокремихфактів до загальнихположень, окреміфактиненачевиводять до загальногоположення. 4)Дедукція (відлатинського–виведення) – цетакийумовивід, у якомувисновок про деякийелементмножиниробитьсянаосновізнання про загальнівластивостівсієїмножини.