Вопрос № 37

Березне́ві статті́ 1654 року (інші назви — «Статті Богдана Хмельницького», «Березневі статті Богдана Хмельницького», «Статті війська Запорозького») — угода між московським урядом і українською козацькою старшиною, комплекс документів, які регламентували політичне, правове, фінансове і військове становище України після Переяславської ради.

За цими статтями Україна зберігала свої військово-адміністративні органи управління на чолі з виборним гетьманом. На Гетьманщині без обмежень мало далі діяти місцеве право, обумовлювалося невтручання царських воєвод та інших урядовців у внутрішні справи України. Україна зберігала свої збройні сили — 60-тисячне козацьке військо. Гетьманський уряд мав право на ведення стосунків з іноземними державами з дозволу московського уряду і не мав права на зносини з Польщею та Туреччиною. Гетьман обирався на козацькій раді пожиттєво, а царя лише повідомляли про результат виборів. Влада Гетьмана поширювалась на всю територію України. Всі податки і доходи збирались українськими фінансовими органами. Представники Москви лише мали приймати від них належну їй данину.

При виборах наступних гетьманів ухвалювалися договірні статті, в яких деякі пункти Березневих статей скорочувалися, додавалися нові статті.

Угода була розірвана 30 січня (9 лютого) 1667 року Московією, що підписала розділяюче Андрусівське перемир'я з Річчю Посполитою.

Серед 11 пунктів Березневих статей немає жодного, в якому би йшлося про приєднання України до Московії чи возз'єднання.

Вопрос № 38

Малоросі́йська коле́гія або Перша Малоросі́йська коле́гія — колегія Російської імперії у 1722–1727 рр., що займалася справами України.

Утворена 1722 року замість Малоросійського приказу для контролю за діяльністю українського гетьмана і генеральної старшини. Етимологічно назва походить від поняття «малороси».

Складалася із шести офіцерів російських полків, розквартированих в Україні. У цивільних справах підкорялася сенату, а у військових — головнокомандуючому військами в Україні. Першу Малоросійську колегію очолював бригадний генерал Степан Вельяминов. Територіально розташовувалася в Глухові. Колегія була найвищою установою в Україні, вище гетьмана. Гетьман мав лише дорадчий голос.

У 1727 р. Малоросійську колегію було ліквідовано і відновлено владу гетьмана.

Вопрос № 39

Вопрос Друга Малоросійська колегія (1764–1786 рр.) — колегія Російської імперії, по управлінню Лівобережною Україною після ліквідації інституту гетьманства. Історично була продовженням існувавших раніше Першої Малоросійської колегії та Правління гетьманського уряду.

Колегію було ліквідовано у 1786 р. у зв'язку з поширенням на територію України загальної російської системи адміністративно-політичного управління.

Створення колегії

Після остаточної ліквідації інституту гетьманства управління Лівобережною Україною було доручене Другій Малоросійській колегії. До її складу увійшли чотири російських чиновники й чотири представники козацької генеральної старшини. Новостворену Малоросійську колегію очолив політик і полководець граф Румянцев-Задунайський Петро Олександрович.

Мета

У секретній інструкції П. Рум'янцеву щодо управлінням краєм Катерина ІІ рекомендувала:

знищити всі залишки української автономії;

закріпачити селян;

здійснювати пильний нагляд за розвитком економіки;

усіляко збільшувати збір податків.

Для успішного виконання цих директив новопризначеному генералові-губернатору Лівобережжя радилося діяти дуже обережно, «щоб не викликати ненависті до росіян», «уміло вивертатися» та водночас «мати і вовчі зуби, і лисячий хвіст». Президенту колегії пропонувалося наполегливо переконувати українських селян у тому, що погіршення їхнього становища є наслідком відсталості «малоросійських звичаїв».

Щодо козацької старшини Рум'янцеву рекомендувалося вживати надійний метод «батога і пряника» — жорстоко карати за всі вияви автономіських прагнень і водночас пропонувати українській старшині привабливі урядові посади.

Діяльність колегії

Обіймаючи посаду генерал-губернатора Малоросії та президента другої Малоросійської колегії, П. Рум'янцев проводив активну колоніальну політику російського уряду щодо Гетьманщини, спрямовану на остаточну ліквідацію її політичної автономії. За його розпорядженням були проведені реформи козацької служби, податкової системи (запроваджено подушний податок) та поштової справи. Протягом правління цієї людини були зроблені дуже важливі кроки для ліквідації автономії України:

1764 — створення Малоросійської губернії

1781 — ліквідація сотенно-полкового устрою Гетьманщини — скасовано українські козацькі полки

1781–1783 рр. запроваджено загальноімперську систему адміністративно-політичного управління, поділ на намісництва (Київське, Чернігівське, Новгород-Сіверське)

1783 — замість козацьких полків створено регулярні карабінерські полки за російським зразком

1783 — остаточно покріпачено українських селян Лівобережжя

1785 — на Україну поширено дію «Жалувальної грамоти дворянству»

1786 — проведено секуляризацію монастирських маєтків

відправлення до Санкт-Петербурга прапорів України, гетьманських клейнодів, військових печаток

Ліквідація колегії

Колегію було ліквідовано у 1786 р. у зв'язку з поширенням на територію України загальної російської системи адміністративно-політичного управління.