Глава 24. Загальні положення про договори

§ 1. Поняття і значення договору

Договором є домовленість двох або більше сторін, що спрямо­вана на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов´язків.

Договір є однією з найпоширеніших підстав виникнення зобов´язання і являє собою різновид правочину. Поняття «правочин» ширше від поняття «договір». Правочини можуть бути односторонніми, двосторонніми й багатосторонніми. Будь-який договір завжди є правочином, але не кожний правочин виступає як договір, оскільки в договорі, як в юридичному факті, вияв­ляється воля не однієї сторони, а двох чи декількох сторін. Від­повідно, на договори поширюються правила щодо умов дійсності правочинів, підстав визнання їх недійсними й інші положення про правочини.

В сучасних умовах особливо зросла роль договору як основ­ної форми, в якій реалізуються товарно-грошові відносини в сус­пільстві, з´явилися принципово нові види договірних відносин та отримали подальшого розвитку ті, які перебували в зародку (лізинг, консигнація, факторинг, довірче управління майном, концесія).

Однією із фундаментальних засад, на яких відбувається регу­лювання договірних відносин, є свобода договору, про що свід­чить ст. З ЦК. Окрім можливості вибору контрагента та визна­чення змісту договору свобода договору включає також:

а) вільний вияв волі особи на вступ у договірні відносини;

б) свобода вибору сторонами форми договору;

в)  право сторін укладати як договори, передбачені законом, так і договори, законом не передбачені, але йому не суперечать;

г)  право сторін за своєю угодою змінювати, розривати або продовжувати дію укладеного ними договору;

д) визначати способи забезпечення договірних зобов´язань;

є) право встановлювати форми (міри) відповідальності за по­рушення договірних зобов´язань тощо.

Визначальним моментом договору є згода сторін.

Свобода договору передбачає вільний вибір контрагента.

Так, законодавець, з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров´ю та майну потерпілих внаслі­док дорожньо-транспортної пригоди Законом України «Про обов´язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 1 липня 2004 р. передбачив обов´язковість страхування цього виду цивільної від­повідальності, але власники транспортних засобів не обмежені у праві вибору страхової компанії.

Кожна особа вільна у своєму виборі укладати чи не укладати договір. Водночас, принцип свободи договору не можна розгля­дати як абсолютний і необмежений. Необмежена свобода дого­вору може становити небезпеку не лише для розвитку підпри­ємництва, нормальної конкуренції, а і для суспільства в цілому. Тому, невипадково в кожній державі передбачений цивілізова­ний комплекс законодавчих заходів, які дозволяють виходячи із необхідності захисту публічних інтересів, обмежувати свободу договору.

Так, наприклад, Закон України «Про поставки продукції для державних потреб» від 22 грудня 1995 р. в певних випадках зобов´язує суб´єктів господарської діяльності будь-якої форми влас­ності укласти контракт на виконання державного замовлення.

Сторони вільні у виборі виду договору. Вони можуть уклас­ти договір, який безпосередньо передбачений ЦК України чи ін­шим нормативним актом, так і договір, який поєднує в собі озна­ки кількох видів договорів, так званий змішаний договір, тобто, договір який містить в собі елементи різних моделей, передбаче­них законом чи іншими правовими актами тощо. До відносин сторін за змішаним договором застосовуються у відповідній частині правила щодо договорів, елементи яких містяться в зміша­ному договорі, якщо інше не випливає із укладеного сторонами договору.

У сторін є можливість виявити своє бачення змісту догово­ру. Вони можуть відмовитися від традиційних положень і пере­розподілити обов´язки в договорі за своїм розсудом.