Джузепе Верді (1813 -1901)

Великий італійський композитор, який став гордістю не тільки своєї країни, але й усієї світової музичної літератури.

Не можна уявити жодної оперної сцени в світі, де б не ставилися опери великого маестро. Вони захоплюють гострими правдивими ситуаціями, силою пристрасті, надзвичайною красою і виразністю пластичних мелодій, які дають простір в прояві природного багатства людського голосу.

Доля завжди була прихильна до композитора, а слава супроводжувала його протягом довгого життя. І цю славу Верді заслужив не тільки завдяки рідкісному музичному дару, але й фантастичній працьовитості.

Народився 10 жовтня 1813 року в селі Ле Ронколе в простій бідній сім'ї. Першим на музичне обдаровання юного Верді звернув увагу старий церковний органіст П'єтро Байстроккі. Він познайомив Джузеппе з нотною грамотою, навчив азам гри на фортепіано і органі.

В 12 років батько віддав його до школи в Буссето, де за 2 роки обдарований учень навчився читати, писати, опанував латинську і сучасну італійську мови.

Велику роль в становленні Верді, як музиканта відіграв купець з міста Буссето Антоніо Барецці, до якого хлопчик поступив на службу в контору. Барецці очолював філармонійне товариство і грав в оркестрі. Директор оркестру Ф.Провезі залучив юнака до роботи в ньому, багато з ним займався. 3 15 років Верді викладає у музичній школі Буссето, грає на органі у соборі, диригує міським оркестром, для якого і пише свої перші твори: увертюру, марші, танці. В цей же час він створює церковну музику, романси.

Спроба вступити до Міланської консерваторії закінчилась невдало, і Верді став займатись з талановитим музикантом, диригентом театру «Ла Скала» В.Лавінья (1832-1835). Під його керівництвом Верді вивчав старовинну італійську музику, твори німецьких класиків, сучасну оперу, відвідував театр, в якому виконувались опери Белліні, Россіні, Доніцетті. В цей час Верді склав декілька маршів, увертюр, писав церковну музику. У 1836 р. Верді повертається в Бусетто, де очолює філармонійне товариство. В тому ж році він одружується на дочці Барецці Маргариті. За період з 1835 по 1838 рр. композитор склав мало не сотню маршів, танців, романсів, хори до трагедії А.Мандзоні та інші твори малих форм.

У 1839 р. Верді переїхав з родиною до Мілану. Важливою подією стала постановка його першої опери «Оберто, граф Бонфаччо», яка принесла автору популярність. Робота над комедійною оперою «Вигаданий Станіслав» співпала з важкою трагедією: смертю двох його дітей і дружини на протязі півтора року. Опера вийшла невдалою і успіху не мала. Від горя Верді впадає в депресію. Але його рятують нові замовлення, підтримка друзів (серед яких директор оперного театру Б.Мереллі). Ряд послідуючих опер Верді написав на героїчні сюжети, що співпало з політичними

обставинами в країні - боротьба за визволення з-під іноземного австрійського іга. Мелодії його опер «Набукко» (1842), «Ломбардці» (1843), «Битва при Леньяно» (1849) стали народними революційними піснями, а Верді стали називати «маестро італійської революції».

Ранній період творчості композитора був найбільш плідним (14 опер). Поступово набувалася майстерність, заглиблювались психологічні характеристики героїв, більш різноманітними ставали засоби виразності. Сприятливим для Верді стало звернення до сюжетів великих драматургів: Шекспіра - «Макбет» (1847), Шиллера - «Розбійники», «Луіза Міллер» (1849), Гюго - «Ернані» (1844).

Всесвітню славу Верді принесли шість опер 50-х років, серед яких «Ріголетто» (1851), «Травіата» (1853), «Трубадур» ( 1853), «Бал-маскарад». В них композитор закінчив реформування італійської опери. Основною метою для нього стає створення драми з гострими сюжетами, де киплять пристрасті, діють сильні суперечливі характери. Головне місце в цих операх займає соціальна тема, пов'язана з трагедіями «маленьких людей» з безправних низів суспільства, які стають жертвами «сильних людей». Поряд з творчою роботою в кінці 50-х років Верді займає активну громадську і політичну позицію, підтримує революційну діяльність Мадзіні і Гарібальді. Від міста Бусетто його обирають в перший національний парламент.

В послідуючі роки творчі продуктивність Верді помітно падає. В 60-ті роки він пише 2 опери «Сила долі» (1862), «Дон Карлос» (1867). В кожне наступне десятиріччя - по одній - «Аїда» (1871), «Отелло» (1887), «Фальстаф» (1893). Але кожна нова опера - це нове досягнення, нова вершина. Для постановок опер він неодноразово їздив у Париж, Лондон, Петербург. Але віддавав перевагу спокійному життю в своєму маєтку Сант-Агата, поблизу від Бусеттою Серед останніх творів Верді слід особливо відмітити його геніальний Реквієм, написаний як пам'ять про великого поета і друга Алессандро Манцоні (1874). Музика в ньому витримана в театрально-оперному стилі.

Верді прожив довге життя, наповнене активною творчою енергією. До кінця він зберіг гострий розум, вірність демократичним ідеалам.

Він помер 27 січня 1901 р.