Оркестрові твори Глінки

Симфонічна творчість Глінки є порівняно невеликою за обсягом, проте складає цінну і важливу частину його спадщини. Найбільш значущі симфонічні твори: «Камаринська», іспанські увертюри «Арагонська хота», «Ніч в Мадриді», «Вальс-фантазія» й оркестрові номери з музики до трагедії «Князь Холмський». Названі твори Глінки (окрім музики до трагедії «Князь Холмський») не мають сюжетних програм, але вони вирізняються яскравістю і багатством образів. У них ми знаходимо й особисті переживання автора, і враження від природи, і побут Іспанії, і замальовки народного життя та характерів російського народу.

Головною особливістю симфонічних творів Глінки є простота і доступність широким колам любителів музики.

У своїх оркестрових творах Глінка використовує народні мелодії. У «Камаринській» та іспанських увертюрах він ввів справжні народні наспіви. Причому не просто обробляв їх, а розвивав такими прийомами симфонічного розвитку, які були близькі характеру самих народних мелодій (варіаційний та поліфонічний розвиток).

Головна ж заслуга Глінки у галузі симфонічної музики полягає в тому, що він поклав початок трьом типам симфонізму: епічному, лірико-драматичному і жанровому.

Симфонічна фантазія «Камаринська» (1848)

Найвідоміший симфонічний твір Глінки – «Камаринська», фантазія на дві російські теми. В ньому композитор використав народні мелодії для створення твору, що розкривають різні сторони народного життя і народного характеру, показують багатство творчої фантазії народу.

«Камаринська» - це варіації на теми двох російських народних мелодій (ця форма називається подвійними варіаціями). Перша тема – повільна, співуча, задумлива весільна пісня «Из-за гор, гор високих», друга – швидка, весела, жвава танцювальна «Камаринська». Ці теми різні за жанром і за характером. Але Глінка помітив в їх структурі загальну рису – поступеневий, низхідний рух на кварту. Завдяки цьому він зближує і з’єднує обидва наспіви в результаті розвитку. Композитор розробляв теми за зразком народних пісень. Так, повільна тема спочатку звучить в унісон, як сольний заспів. Потім, неначе вступає хор: основна мелодія, залишаючись незмінною, обростає підголосками. У танцювальній пісні теж варіюється супровід, в якому з’являються витіюваті підголоски. У ряді варіацій з теми ніби зростають нові мелодії, які потім розробляються самостійно. Цікаво використовує тут Глінка інструменти симфонічного оркестру. Особливо струнні, які звучать то як голоси невидимого хору, то легким піццікато нагадують балалайку. А духові дерев’яні звучать як мотиви сопілки.

Значення «Камаринської» для російської класичної музики дуже велике. Ті прийоми викладу і розвитку народних тем, які Глінка в ній використав, освітили шлях всім російським композиторам наступних поколінь. «Російських симфонічних творів написано багато. Можна сказати, що є справжня російська симфонічна школа. І що ж? Вся вона в «Камаринській», подібно до того, як весь дуб в жолуді!» – так сказав про значення цього твору П.І. Чайковський.

“Вальс-фантазія»

«Вальс-фантазія» – один із самих поетичних ліричних творів Глінки. В початковому варіанті цей твір був призначений для фортепіано. Потім Глінка розширив і оркестрував його, а в 1865 році зробив нову оркестрову редакцію, перетворив побутову п’єсу в досконалу за майстерністю симфонічну фантазію.

«Вальс-фантазія» виріс зі скромного побутового танцю. Але композитор вклав в музику значний психологічний зміст, драматизував, ускладнив музичну форму. Із вальсових ритмів виросла хвилююча, романтична поема.

Після короткого бравурного вступу, ніби призначеного для введення в атмосферу блискучого балу, несподіваним контрастом звучить основна тема. Вона лірична, задушевна, ласкава, граційна. Завдяки низхідній тритоновій інтонації задумливо-елегійна мелодія звучить поривчасто і напружено. Непарні тритактові фрази (а не квадратні чотиритактові) надають мелодії відчуття незавершеності та спрямованості вперед.

З основною вальсовою темою яскраво контрастують різноманітні за змістом епізоди, то світлі і граційні, то схвильовано-драматичні. Головна тема повторюється багаторазово, утворюючи форму рондо.

Дивовижно витончена інструментовка цього твору. Перевага струнної групи надає всьому симфонічному твору легкість, прозорість, летючість.

Уперше в російській музиці на основі побутового танцю виник розгорнутий симфонічний твір, який відобразив багатообразні відтінки душевних переживань.

У «Вальсі-фантазії» Глінка показав високий зразок справжнього симфонічного танцю. Цю традицію продовжили і розвинули російські композитори.