Михайло Іванович Глінка (1804-1857)

Глінка – геніальний російський композитор першої половини ХІХ століття. Засновник російської класичної музики – оперної і симфонічної. Він автор першої російської класичної опери «Іван Сусанін», заснованої на безперервному музичному розвитку. Глінка автор одно-частинних симфонічних творів («Камаринська», «Вальс-фантазія», «Арагонська хота», «Ніч в Мадриді»), затвердив новий тип симфонічної музики. Глінка –основоположник російської школи вокального співу. Він написав 80 творів для голосу з фортепіано. Серед них романси: «Я помню чудное мгновенье», «Не искушай», «Сомненье», «Ночной зефир», а також цикл пісень на сл. Кукольніка «Прощання з Петербургом». Глінка вважав, що музику складає народ, а композитори її тільки аранжирують. Тому в своїй творчості він спирався на інтонації народних пісень (і не тільки російських) цитував їх.

М.І. Глінка народився 20 травня 1804 р. в селі Новоспаському Смоленської губернії в сім’ї відставного капітана. Перші роки життя провів в маєтку батька, де взнав і полюбив народну пісню. Глінка відкрив для себе музику в десять років, слухаючи симфонічний оркестр кріпосних музикантів свого дядька. Першою вчителькою Глінки була запрошена з Петербургу гувернантка Варвара Федорівна Кламер. В 13 років Михайла віддали в Благородний пансіон при Петер-бурзькому педагогічному інституті. Чотири роки він вивчав іноземні мови, географію, зоологію, займався музикою, з захопленням відвідував оперний театр.

У 1824 році Глінка став служити в канцелярії Головного управління шляхів сполучення. Через 4 роки залишив службу, щоб присвятити себе творчості. До цього часу він вже був автором романсів, «російських пісень», арій в італійському стилі, квартетів. Коло знайомств Глінки виходить за рамки світських відносин. Він знайомиться з Жуковським, Грибоєдовим, Міцкевичем, Дельвігом, Одоєвським. У 1830 році виїхав до Італії, де займався співом, відвідував оперний театр. Після Італії заїхав у Німеччину, де брав уроки у теоретика Зігфрида Дена. Після повернення з закордону задумав створення національної опери на російський сюжет. Так з’явилась перша класична опера «Іван Сусанін» (Життя за царя) – народна драма про подвиг костромського селянина. Друга опера «Руслан та Людмила» за однойменною поемою Пушкіна являє собою першу російську казково-епічну оперу. Під час роботи над «Русланом та Людмилою» Глінка жив у свого друга-літератора Кукольніка. У 1844 році відбулась друга тривала поїздка Глінки за кордон – до Франції і Іспанії. Незабаром з’являються дві увертюри на іспанські народні теми: «Арогонська хота», «Ніч в Мадриді». А також симфонічна фантазія на дві російські теми «Камаринська».

Останні роки Глінка жив то в Петербурзі, то у Варшаві, Парижі, Берліні. Відданим другом останніх років життя композитора була молодша сестра Людмила Іванівна Шестакова. Помер 15 лютого 1857 року в Берліні. Похований

на кладовищі Олександра-Невської лаври в Петербурзі.

Романси та пісні Глінки

Глінка став засновником не тільки оперної та симфонічної , але і вокальної російської класичної музики. Вокальні твори Глінка писав впродовж 32 років.

У його романсах ми знаходимо сцени з життя, тонкі музичні пейзажі, портрети оточуючих його людей, картини далеких часів і країн.

Така різноманітність змісту веде до великої кількості вокальних жанрів романсової творчості Глінки.

Тут ми зустрічаєм «російські пісні», елегії, серенади, побутові танцювальні романси, балади, фантазії. Є ряд романсів, що поєднують риси різних жанрів. З цим же пов язана і різноманітність форм в його романсах.

Романси Глінки напрочуд «вокальні». В них виявилось тонке знання можливостей голосу й повне володіння ним. Глінка і сам був чудовим вокалістом та прекрасним вокальним педагогом. Серед його учнів були такі видатні російські співаки, як Д.М. Леонова, О.А. Петрова, А.Я. Петрова - Воробйова та ін.

В своїх романсах Глінка використовував тексти двадцяти поетів, серед яких О.Пушкін, О.Дельвіг, В.Жуковський,Є. Баратинський, Н. Кукольник та ін.

Звичайно, стиль, майстерність композитора за 32 роки праці в цьому напрямку сильно змінювалися, тому і романси різних періодів відрізняються один від одного.

Ранні романси відрізняють теплота почуттів, виразність, національне забарвлення.

Один з яскравих прикладів подібних романсів - елегія «Не искушай» на вірші Є. Баратинського.

Романси зрілого періоду відрізняють велика глибина та світлий характер образів. Цей період відкриває чудовий пушкінський романс «Я здесь, Инезилья». До речі, на тексти Пушкіна Глінкою написано девять романсів, серед яких справжні перлини вокальної лірики: «В крови горит огонь желанья », «Ночной зефир», «Я помню чудное мгновенье» та інші.

Елегія «Сомнение» на вірші Кукольника - один з яскравих зразків зрілої лірики Глінки.

У центральному періоді творчості розширилося коло жанрів в романсах Глінки. Яскравий приклад - цикл з 12 романсів на вірші Н. Кукольника «Прощание с Петербургом» (1840 рік). В ньому є пісні народного характеру («Жаворонок», «Кольїбельная», «Прощальная песня»), марш («Рьщарский романс»), баркарола («О, дева чудная»), фантазія («Стой, мой верньїй , бурньїй конь»), каватина («Давно ли роскошно тьі розой цвела»).

Серед романсів Глінки треба виділити декілька шедеврів. «Попутная песня» - яскрава жанрова картинка на вірші Н. Кукольника. Глінка став першим композитором, який в музиці передав нове для того часу враження від поїздки залізницею. У 1837 році відкрилася перша залізниця, яка сполучала Петербург і Царське Село (нині місто Пушкін). Фортепіанна партія передає частий перестук коліс. До речі, за старих часів потяг називали «пароходом», тому не дивуйтесь, коли почуєте "Дьім столбом, кипит, клубится пароход». Жвава скоромовка малює гамір радісного натовпу. Але в романсі передається не тільки зовнішнє зображення події. Середній розділ передає переживання мандрівника.

Романс «Жаворонок» на вірші Кукольника є одним з небагатьох зразків «російської пісні» в зрілих романсах Глінки. Ця проста і щира пісня народного характеру стала втіленням образу російської природи. Цей романс був такий популярний за часів Глінки, що часто перекладався і звучав в різних середовищах.

Напевно, найвідомішим вокальним твором Глінки є романс на вірші Пушкіна «Я помню чудное мгновенье». Це вище досягнення композитора у галузі вокальної лірики. У ньому ідеально зливаються привабливі вірші і натхненна мелодія. Цей твір відобразив глибокі почуття Глінки до Катерини Срмолаївни Керн, дочки Ганни Петрівни Керн, що свого часу надихнула Пушкіна на створення геніального вірша. (Катирині Срмолаївні Керн Глінка присвятив ще одне своє геніальне ліричне творіння -«Вальс - фантазію»). З прекрасною поезією Пушкіна гармонійно злилися музичні образи, створені Глінкою. Перш за все - в мелодії, пластичній та задушевній. У романсі, як і у вірші, ясно показані зародження поетичного почуття любові, томлива скорбота розлуки, радість побачення.

Середня частина звучить яскравим контрастом. Музика стає речитативно-декламаційною, суворою. Третя частина романсу -повернення першої світлої мелодії. Вона стає піднесеною, а супровід - надхненим.