Народні промисли
З перших днів після возз’єднання західноукраїнських областей з Радянською Україною на Гуцульщині створилися сприятливі умови для розвитку народного мистецтва і художніх народних промислів. Найважливішим осередком народної творчості стало м. Косів.
Тут на базі традиційних художніх промислів в 1939 — на початку 1940 р. була створена артіль різьбярів «Гуцульщина», яка об’єднала майстрів Косова, сіл Яворів, Річка, Брустурів, і в цьому ж році на базі місцевих ткацьких і килимарських підприємств—художня килимарсько-ткацька артіль ім. Т. Г. Шевченка. Більшість тих, хто тут працював, були вихідцями з родин відомих косів-ських майстрів ткацтва. Нова організаційна структура виробництва, колективна праця, раціональне використання робочого часу, можливість, обміну досвідом сприяли піднесенню продуктивності праці, покращанню художніх якостей виробів. Майстри одержали змогу знайомитися з досягненнями радянського артільного виробництва, експериментальних текстильних майстерень України. Серйозна увага приділялася вихованню молодих кадрів. Вироби артілей «Гуцульщина» та ім. Т. Г. Шевченка відправлялися для реалізації в усі кінці країни. Артілі були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки в Москві 1940 р. Були також організовані промислово-кооперативні артілі «Килимарка» в селищі Кути та ім. І. Франка в селищі Яблунів.
Після визволення Прикарпаття від фашистських загарбників відновили свою роботу у серпні 1944 р. артіль «Гуцульщина», а в 1946 р.— артіль ім. Т. Г. Шевченка та «Килимарка»
В 1945 р. «Гуцульщина» організувала свій філіал у с. Річка, де спочатку працювало 25, а згодом 60 різьбярів. У цьому ж році різьбярі с. Брустури організували у своєму селі другий філіал.
У 1948 р. обидва філіали були перетворені в окремі артілі, в с. Брустурів— артіль ім. І. Франка, в с. Річка — артіль ім. 30-річчя Радянської України. В 1950 р. ці артілі об’єдналися з артіллю «Гуцульщина».
Головним напрямом художніх промислів Косова, який визначився вже у перші роки післявоєнних п’ятирічок, став всебічний розвиток традиційних художніх промислів. Тому основні зусилля були спрямовані на реконструкцію та розширення артілей, зміцнення їх матеріальної бази. В 1952 р. артіль «Гуцульщина» закінчила будівництво приміщення різьбярської майстерні, одержала в 1947 р. нові верстати. Майстри-килимарі артілі ім.
Т. Г. Шевченка працювали над удосконаленням килимових верстатів.
У 1945—1947 рр., крім килимів, артіль ім. Т. Г. Шевченка виготовляла декоративні тканини меланжевого типу, а також як експериментальні, вовняні килими на верстатах з пряденої вручну вовни.
У цей період артіль ім. Т. Г. Шевченка налічувала 377 робітників, з них основну групу становили килимарі (256 робітників), ткачі і вишивальниці (107 чол.). З 1948 р. виробництво артілі розвивалося в основному по лінії килимарства. Артіль мала 205
верстатів, працювала на довізній сировині.
Поступово зростали виробничі потужності артілей. У 1960 р. всі артілі реорганізуються у фабрики художніх виробів, що сприяло їх організаційному зміцненню, розширенню виробничих можливостей, асортименту, стабільному забезпеченню матеріалами і сировиною, хоча умови праці не були задовільними — приміщення не відповідали виробничим умовам, робітники переважно працювали надомниками, важко було нормувати робочий час, собівартість продукції була ще високою.
В 1968 р. на базі трьох художньо-промислових фабрик «Гуцульщина», ім. Т. Г. Шевченка та І. Франка створюється багатогалузеве виробничо-художнє об’єднання «Гуцульщина», що сприяло поліпшенню умов праці та збільшенню обсягу виробництва.
Сьогодні об’єднання «Гуцульщина» за кількістю майстрів та виробничо-художнім потенціалом є одним з найбільших художньо-промислових підприємств на Україні, підпорядкованих Управлінню художніх промислів Міністерства місцевої промисловості УРСР. Це підприємство, що налічує близько 3 тис. чол., з базою у Косові та п’ятьма філіалами у селах району— Річка, Брустурів, Кути, Пистинь і Яблунів.
В об’єднанні працюють такі відомі майстри, як кавалер ордена Леніна Ю. Д. Бович, кавалер ордена «Знак Пошани» різьбяр 1. Ю. Павлик, кавалер двох орденів Трудового Червоного Прапора М. С. Балагурак, яка двічі обиралася депутатом Верховної Ради УРСР, І. Баранюк, різьбяр, депутат Верховної Ради УРСР.
Виробництво спеціалізується на художній обробці дерева, декоративному ткацтві та килимарстві і кераміці. Основні ділянки творчо-виробничих процесів очолюють спеціалісти, молодь, що має належну фахову підготовку— вищу та середню спеціальну освіту і досвід практичної організаційної роботи.
Продукція виробництва відправляється у 20 країн світу — Японію, Канаду, США, Францію, Італію та ін.
Вироби мають декоративний характер, здебільшого використовується ручна праця. Механізовано лише допоміжні процеси. Пущено в експлуатацію механічний цех художньої обробки дерева, де встановлено сучасне обладнання. В килимовому виробництві механізовано процес навивання основи на вали, дерев’яні килимові верстати замінюються напівавтоматами.
З 1968 р. підприємство працює в нових умовах економічного стимулювання. Створено фонд матеріального заохочення, фонд культурних заходів і житлового будівництва, фонд розвитку підприємства. За рахунок фондів побудовано їдальню на 120 місць, розширено медпункт, проведено реконструкцію різьбярського цеху. Придбано верстати, автобус, три автомашини. З фонду матеріального заохочення виплачуються премії робітникам та ін.
Про розвиток підприємства розповідають такі цифри: в 1950 р. тут працювало 602 чол., у 1969 р.— 2333, у 1980 р,— 2950 чол
Великий загін майстрів народного мистецтва об’єднаний з 1946 р. у Ко-сівському художньо-виробничому комбінаті Художнього фонду УРСР.
За станом на 1981 р. в комбінаті працювало 660 майстрів художньої обробки дерева, металу, шкіри, ткацтва, кераміки. Серед Них — 40 членів Спілки художників СРСР, шістьом присвоєно високе звання заслуженого майстра народної творчості УРСР, багатьох відзначено високими урядовими нагородами.
Тут працюють члени Спілки художників СРСР: різьбярі М. І. Грепиняк,
В. С. Корпанюк, О. В. Ванджурак, ткаля — лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка Г. В. Васи-лащук, ліжникарка Н. Корпанюк-Хі-м’як, вишивальниця П. І. Шкрібляк-Хім’як, керамісти Н. Вербівська, подружжя Швеців та ін.
Майстри працюють у світлих просторих цехах із сучасним обладнанням, творчі майстри мають окремі майстерні. Асортимент продукції налічує близько 500 видів. Продукція майстерень доходить до покупців у всіх союзних республіках, експортується за кордон в країни соціалістичної співдружності, США, Канаду, Японію, поповнює музейні колекції. Щороку в серійне виробництво надходить більше 10 нових зразків.
В останній період колектив майстерень поповнився молодими здібними митцями, переважно випускниками Косівського технікуму народних художніх промислів, серед них — члени Спілки художників СРСР В. І. Джу-ранюк, подружжя Швеців, Зарицьких та ін. Вироби цих майстрів зберігаються в багатьох музеях, вони експонувалися на численних виставках .
У 1969 р. у Косові був створений цех Товариства охорони пам’ятників історії та культури, що підпорядковується республіканському експериментальному комбінату товариства. Працює тут понад 200 чол. з Косова та навколишніх сіл. В асортименті виробів — художня обробка дерева і металу, вишивка, ткацтво та ін.
Великий загін народних майстрів об’єднаний у допоміжних структурних підрозділах при колгоспах та радгоспах гірських районів.
Допоміжні промисли розкрили нові перспективи розвитку місцевої економіки, вони сприяють вирішенню проблеми цілорічної трудової зайнятості населення, приносять значні прибутки. В Косівському р-ні промисли організовані в усіх колгоспах та двох радгоспах. В спеціалізованій бригаді колгоспу ім. 40-річчя Жовтня, що охоплює майстрів з Яворова та Річки, прейскурант становить понад 40 різних найменувань: різьблені, інкрустовані предмети домашнього вжитку, сувеніри тощо. Найбільшою популярністю користуються яворівські ліжники. Сотні ліжникарок з сіл Яворів, Річка, Соколівка, Бабин виготовляють ліжники високої художньої якості. їх досвід перейняли в інших селах Гуцульщини . Керівні органи району та області постійно приділяють увагу художнім якостям продукції народних промислів. Проводяться заходи щодо поліпшення умов праці майстрів, посилився контроль за діяльністю підсобних промислів при колгоспах району.
Серед кращих осередків народних художніх промислів можна назвати радгосп «Брустурівський», де виготовляють ліжники, верети, інші художні тканини тощо. Розвиваються художні народні промисли і при колгоспах Верховинського р-ну, де вперше художні вироби почала виготовляти в колгоспі «Радянська верховина» (с. Верхній Ясенів) бригада різьбярів, ліжникарів, вишивальниць та ін. Досвід цього колгоспу використано в інших колгоспах району.
Особливо активно розвивається ліжникарство та килимарство, яке раніше у Верховинському р-ні майже не побутувало. Тепер ліжники й килими виготовляють тут майже у кожному колгоспі. В освоєнні їх виробництва був використаний досвід с. Яворів Косівського р-ну. Велику кількість ліжників створюють в колгоспі ім. М. Коцюбинського с. Верховина та ім. І. Франка в с. Красноїлів, де в 1970 р. був збудований просторий цех на
12 верстатів. Гуцульські ліжники знають не лише в різних містах нашої країни, а й за кордоном.
У Надвірнянському р-ні створені підприємства художніх промислів у селах Ланчин, Микуличин, Ділятин. У с. Микуличин у 1978 р. організовано філіал Івано-Франківської фабрики художніх виробів ім. Рози Люксембург (вишиті вироби), а також філіал Коломийської фабрики ім. 17 Вересня (килимові вироби).
При Ясінянському лісокомбінаті, колгоспі ім. Борканюка в с. Ясіня виготовляють вироби з дерева, в Пу-тильському р-ні художні допоміжні промисли організовані при колгоспах в селах Конятин і Мариничі.
В м. Путила в 1945 р. організована промислова кооперативна артіль «Червоний прапор», яка в 1954 р. влилась в промислово-кооперативну артіль «Зоря Карпат» і дістала назву «Червоний прапор». В 1975 р. була створена міжколгоспна фабрика по переробці вовни. Основна її продукція — килими та ліжники. Продукція фабрики розходилася у різні кінці Радянського Союзу.
У м. Вижниці в 1969 р. при деревообробному комбінаті організовано сувенірний цех, який з 1971 р. почав випускати точені вироби, прикрашені випалюванням і малюванням. У 1970 р. організовано сувенірний цех при колгоспі «Зоря комунізму» в с. Чорногузи Вижницького р-ну. Поряд з декоративними виробами виготовляють тут утилітарні предмети, прикрашені випалюванням. Важливу роль у справі розвитку народних талантів відіграють художні учбові заклади у Косові та Вижниці.
Косівський технікум народних художніх промислів засновано в 1939 р. Спочатку де була школа з дворічним строком навчання на базі чотирирічної загальноосвітньої школи. Учні вивчали традиційні види гуцульського народного мистецтва — різьбу по дереву, вишивку, декоративне ткацтво, килимарство, кераміку, мосяжництво, художню обробку шкіри. У 1940 р. школа була перетворена у Косівське художньо-промислове училище, підпорядковане управлінню у справах мистецтв при РНК УРСР. Училище мало три фахові відділи: різьбярство, художнє ткацтво і вишивка. В 1945 р. після визволення західноукраїнських земель від фашистських загарбників училище відновило свою діяльність і, незважаючи на післявоєнні труднощі, за короткий час домоглося значних успіхів. Уже в 1946 р. роботи учнів з різьби по дереву та декоративному ткацтву здобули перше місце на республіканській виставці художніх училищ. У 1959 р. тут відкрито відділ художньої кераміки.
Вдалими стали перші спроби дипломантів відродити на новій основі виготовлення пічних кахлів із сюжетними анімалістичними та квітковими розписами, а також декоративні прийоми техніки випалювання по дереву. Працюють також вихованці училища над скульптурою малих форм. У 1966 р. відкрито ще два відділи — художньої обробки шкіри та художньої обробки металу. Успіхам діяльності училища сприяло те, що його педколектив поповнювався кваліфікованими викладачами. Вагомий вклад у роботу училища внесли М. Р. Варення, Ю. О. Очереть-ко, М. М. Сидоренко, М. Авденюк, П. М. Сопільник та ін. Працювали тут Е. А. Сагайдачний, М. П. Тимків. Великий вклад у виховання молодих різьбярів вніс В. В. Гуз, який працював тут з 1939 по 1964 р. З 1965 р. працює на посаді майстра художньої обробки дерева М. Ю. Фе-дірко, випускник цього ж училища, який у 1956 р. був удостоєний на V Всесвітньому фестивалі молоді і студентів Золотої медалі та диплома лауреата.
Високого звання заслуженого майстра народної творчості УРСР були удостоєні вишивальниці Г. Ю. Герасимович, Г. Я Кива, різьбяр І. В. Ба-лагурак.
В цьому навчальному закладі здобуває художню освіту талановита молодь не тільки з України, а й з Російської Федерації, Казахстану, Білорусії, Грузії та інших братніх республік. Багато випускників працюють тепер на педагогічній і творчій роботі.
У дипломних роботах випускників виявляється творчий підхід до засвоєння художньої спадщини та вміння її застосувати до сучасних життєвих потреб, збагатити новаторськими пошуками. З метою глибокого вивчення кращих надбань мистецької спадщини у 1945 р. в учбовому закладі почався збір кращих творів народних митців Гуцульщини, що започаткувало утворення в 1947 р. з ініціативи директора О. Г. Соломченка музею. Серед експонатів — твори видатних митців В. Ю. Шкрібляка, В. Г. Девдюка, М. М. Мегединюка, О. Бахматюка, П. Кошака та ін. Експонуються і кращі курсові та дипломні роботи вихованців технікуму. Педколектив веде значну збиральницьку роботу, вивчення і популяризацію народного мистецтва Гуцульщини і Прикарпаття.
Після визволення Північної Буковини та возз’єднання її з Радянською Україною на базі Вижницької школи різьбярства і металевої орнаментики було відкрито художньо-промислове училище. Воно одержало необхідний інвентар, механічні ткацькі верстати, бібліотеку. Буковинська молодь одержала можливість вивчати художню обробку дерева, вишивку і в’язання. Управління у справах мистецтв при Раднаркомі УРСР залучило до роботи в училищі кращих майстрів народної творчості — різьбярів, токарів, мо-сяжників, килимарів, вишивальниць, досвідчених педагогів В. В. Гнатю-ка, С. Г. Ключана, М. І. Дебрина, М. В. Гулея, К. 1. Плав’юка, М. Г. Гайдука, О. О. Щур та ін. Був встановлений п’ятирічний курс навчання. У період тимчасової окупації фашистськими загарбниками училище було пограбоване. Після визволення воно відновило роботу. В 1949 р., першому році повоєнного випуску фахівців, його перейменовано у Виж-ницьке училище прикладного мистецтва. У відділі різьби по дереву традиції майстрів старшого покоління продовжили їх вихованці, випускники Вижницької школи різьби і металевої орнаментики М. Гайдук і М. Ключан, які стали одними з перших викладачів училища. Серед кращих його вихованців — М, Фірчук, К. Товарниць-кий, І. Клим, О. Гайдук. Великий загін різьбярів виховали в училищі
С. В. Сахро, С. В. Вархола. Серед них такі здібні майстри, як Ю. Паучек, Я- Шепановський та ін.
Відділ художньої вишивки протягом багатьох років очолювала О. О. Га-сюк. Навчала учнів і вчилася сама, зібрала великий матеріал про вишивку Буковини, який оформила як альбом, що був виданий у видавництві «Вища школа». Зараз викладання продовжують колишні її учениці Н.В. Кукіш та В. А. Демчик.
Вижницьке училище виховало багатьох майстрів художнього ткацтва. Відділ цього виду мистецва відкрився тут у 1955 р.
Немало випускників училища працює в чернівецькому об’єднанні «Восход». Цей відділ закінчив Г. А. Пастух— відомий художник Хотинської килимарної фабрики ім. Н. Крупської.
Давні традиції мосяжництва розвиваються у відділі художньої обробки металу. Протягом багатьох років тут працювали вихованці відомого Крас-номельського технікуму художньої обробки металу — подружжя Шигкіни. Крім гравірування на латуні і міді, вони впровадили досі незнані тут види ювелірних робіт — філігрань, пере-городчасту емаль, рельєфну гравюру. Серед їх вихованців — нинішній директор училища Є. Ф. Жуковський, майстри І. Вихренко, Г. Зубик, С. Ко-валюк та ін. У даний час училище готує художників по дереву, модельєрів одягу, майстрів по конструюванню виробів побутового призначення з металу, пластмаси, ткацтва. Використовуючи традиції своїх попередників, сучасні майстри розширюють можливості художніх прийомів
і технік виконання художніх виробів, творчо розвивають, доповнюють та збагачують народні традиції новими новаторськими пошуками. Крім орнаментальних творів, створюють сюжет-но-тематичні композиції, в яких засобами декоративного мистецтва звеличують радянську дійсність, Комуністичну партію і Радянський уряд. В наш час розвиваються всі види народного декоративно-прикладного мистецтва.
Набула широкого розвитку різьба по дереву. Виготовляються шкатулки, альбоми, рахви, різні предмети традиційних форм, що мають тепер переважно декоративний характер, а також сувеніри та вироби для оформлення інтер’єрів житлових та громадських приміщень. Застосовують традиційні техніки: суху різьбу, інкрустацію, різьбу в поєднанні з інтарсією. Ще недавно віддавалась перевага інкрустації фарбованим деревом, перламутром, бісером, тепер помітнішою стала стриманість, відхід від надмірного прикрашання.
Одним із перших різьбярів, який почав працювати над сюжетно-тематичними творами, був М. Ф. Кішук із с. Річка Косівського р-ну. Автор багатьох тематичних творів — М. П. Тим-ків. Привертають увагу сюжетно-те-матичні композиції народного майстра М. І. Грепиняка з с. Брустури Косівського р-ну. Новизною вирішення позначені твори Д. Ф. Шкрібляка. Чималий доробок члена Спілки художників СРСР різьбяра широкого діапазону В. В. Гуза. Великим успіхом користуються сюжетно-тематичні твори колишніх випускників, нині відомих майстрів О. Іщенка, І. Смолянця, і. Савченка, М. Федірка, які у своїй творчості поєднують традиції з новаторськими пошуками. Широко відомі тарілки М. Ю. Федірка, О. І. Іщенка з портретами Ю. І. Шкрібляка, В. Ю. Шкрібляка, Т. Г. Шевченка, І. Я- Франка, тарілки І. М. Савченка з портретами В. І. Леніна, «В. І. Ленін серед гуралів», в яких застосована плоска і рельєфна різьба. Поряд з різьбою розвивається і художнє випалювання, яким прикрашають не тільки бондарські вироби, предмети домашнього вжитку, а й архітектурні деталі.
Поряд з традиційними коновками, горщиками, сільничками, дійничками Іван та Василь Грималюки з с. Річка виготовляють вироби нових форм, як і М. Кіщук із Косова.
До техніки випалювання часто звертаються випускники Косівського технікуму народних художніх промислів. Традиції випалювання з любов’ю продовжує колишній випускник технікуму член Спілки художників СРСР О. С. Хованець.
В радянський час почала відроджуватися художня обробка кольорових металів. Останнім часом цікаві вироби з металу виготовляє Р. М. Стрина-дюк з Косова, де вміло поєднані традиції з пошуками нових форм та виражальних засобів. Над новими формами працює і В. М. Шмадюк із с. Брустурів Косівського р-ну. В останні роки помітні зрушення в розвитку художньої обробки шкіри. Виготовляють різноманітні предмети побутового та декоративного призначення народні майстри Р. Стринадюк, В. Петрич з Косова, М. Миклащук з Брустурова, Р. Присяжнюк.
Помітні успіхи у розвитку кераміки, створюються нові форми, декоративні мотиви. Центр керамічного виробництва — Косів. Значна роль у розвитку косівської кераміки належить П. Цвілик, яка зберегла кращі традиції гуцульської кераміки, збагативши її новими мотивами та формами. Творчі традиції П. Цвілик продовжує її дочка Стефанія Заячук та внучка Надія Вербівська. Чималий творчий доробок родини Рощиб’юків, які виготовили чимало побутового та декоративного посуду. Майстри кераміки М. Кікоть, В. Стрибко, В. Аронець та інші доклали багато зусиль для розвитку цього виду мистецтва.
Скульптурні композиції названих майстрів відзначаються узагальненням, умовністю, пластичністю, в сюжетних зображеннях багато гумору, фантазії, тепла, розписані вони в традиційному колориті. Останнім часом відроджується традиційна задимлена кераміка. Одними з перших у цій техніці почали працювати народні майстри Ю. Ілюк та М. Кікоть. Майстри керамічного цеху Косівського художнього виробничого комбінату почали відроджувати виробництво кахлів. Усе активніше входять у побут декоративні плитки, якими оздоблюють інтер’єри та екстер’єри сучасних будинків. Часто в композиції орнаментальних мотивів вводять сюжетно-тематичні зображення. Традиції гуцульської кераміки широко використовують у своїй творчості випускники Косівського технікуму народних художніх промислів.
Надзвичайно виразні і своєрідні ліплені композиції Т. Матейчука з Коломиї. Виконані вони в теракоті, орнаментовані дрібним рельєфом.
Вдаються до пошуків нових композицій, розширюють асортимент виробів, враховуючи якість нових матеріалів та вимоги сучасного побуту і майстри ткацтва. Поряд із традиційними веретами, скатертями виготовляються накидки, налавники, наволочки, доріжки, жіночі сукні, спідниці, портьєри. У великій кількості з’явились ткані декоративні рушники. Помітні зміни і в кольоровій гамі, яка стає на-сиченішою. Поряд із човниковою технікою використовують техніку перевірного ткацтва. Новим кроком у створенні орнаментально-тематичних творів стала творчість ткалі з с. Шешори лауреата Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка Г. В. Василащук. Майстри сучасного килимарства спеціалізуються на масовому виготовленні килимів для житлових та громадських приміщень. Традиційним для Гуцульщини і тепер лишився безвор-совий килим з геометричним рисунком. Проте і тут відбулись певні зміни. Сучасне килимарство збагатилося новими рисунками орнаменту та видами виробів. Широко відомі тематичні килими й. Джуранюка з Косова, орнаментальні килими М. Ганущака та С. Повшука. Продовжують і розвивають традиції гуцульського килимарства майстри художньо-виробничих підприємств області, зокрема, об’єднання «Гуцульщина», Коломийської фабрики ім. 17 Вересня, де розроблені нові композиційні вирішення кили-[ мів, доріжок на основі традиційної килимарської орнаментики. Цінними художніми виробами є традиційні пухнасті вовняні ковдри-ліжники, які користуються великим попитом. Поряд із традиційними ліжниками у післявоєнні роки почали виготовляти ліжники з новими рисунками: «кавалерське очко», «вуставкові», «шахматний», «ружі» тощо. Сталися зміни в колориті.
В гуцульській вишивці переважають традиційні геометричні мотиви, виконані в техніці «низь» і «хрестик». Поряд із строго геометричним орнаментом дедалі частіше виступають геометризовані рослинні мотиви. Кольорова гама виробів стала життєрадіснішою, з’являються тематичні композиції. Окрему сторінку в мистецтві вишивання Гуцульщини займає творчість заслужених майстрів народної творчості УРСР Г. Герасимович з Косова та П. Клим з с. Виженка Виж-ницького р-ну — авторів численних композицій узорів сорочок, рушників, серветок тощо. Чимало тематичних творів створила О. Гасюк з Вижниці.
Відома вишивальниця П. Шкрібляк-Хім’як своєю творчістю сприяє розвитку традицій яворівської вишивки. По-новому оживають в її творах традиційні яворівські візерунки «скринько-ві», «головкатий», «ріжкатий» в кольоровій гамі, характерній для Яворова.
Помітні зміни сталися і в одязі жителів гір, в якому поєднані види мистецтва: ткацтво, вишивання, тиснення по шкірі, в’язання. Деякі атрибути одягу зникли, замість них з’явились інші. Виникли нові варіанти художнього оформлення одягу. На зміну домотканим тканинам прийшли фабричні. Традиції гуцульського одягу, його крій, орнаментику, колорит широко використовують при моделюванні сучасного одягу. Цікавою у цьому відношенні є творчість члена Спілки художників СРСР Г. Вінтоняк з Коломиї, яка створює моделі сучасного одягу з використанням традицій ткацтва, вишивки, крою. Про велике художнє обдарування майстрів з народу, про невичерпні творчі можливості свідчить писанко-вий розпис — своєрідний мініатюрний живопис. У писанках наших днів народні майстри вдало поєднують старовинні мотиви з сучасними, створюють нові орнаменти і композиції. Дедалі частіше в малюнки вводяться елементи геральдики, голуби миру, п’ятикутні зірки, а останнім часом — і супутники, тобто активніше знаходить відображення у творчості численного загону народних майстрів Гуцульщини радянська дійсність. Кращі з майстрів нагороджені орденами, медалями, дипломами і почесними грамотами, їх роботи експонуються на виставках не тільки в нашій країні, а й далеко за її межами. З 1961 по 1981 р. у ЗО республіканських виставках декоративно-прикладного мистецтва брали участь майстри з Гуцульщини. Найбільшими з них були ювілейні— до 150-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка, 50-річчя Радянської влади, 30-річчя визволення Радянської України від фашистських загарбників, 100-річчя від дня народження В. І. Леніна, до 50-річчя утворення СРСР та ін.
З особливим натхненням працюють художники над тематичними роботами, які вони присвячують важливим подіям в житті країни, з’їздам КПРС та Компартії України. Однією з найяскравіших виставок прикладного і образотворчого мистецтва стала виставка 1980 р. у Москві, присвячена 40-річчю возз’єднання західноукраїнських земель з Радянською Україною, в якій взяли участь митці Закарпатської, Івано-Франківської та Львівської областей. Велику роботу в пропаганді та популяризації народного мистецтва Гуцульщини проводять музеї нашої республіки, зокрема, Музей народної архітектури та побуту УРСР, Музей етнографії та художнього промислу АН УРСР, Івано-Франківський краєзнавчий музей, Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини. Вони відіграють важливу роль у пропаганді мистецтва. Тільки в Коломийському музеї протягом 10 років (1970—1980 рр.) були проведені виставки, присвячені важливим подіям у житті країни, ювілеям таких майстрів, як О. Бахматюк, Ю. Бович, М. Кікоть, В. Стрибко, М. Грепиняк, В. Девдюк, Г. Герасимович, Г. Васи-лащук, І. Грималюк, Ю. Ілюк, родини ІЇІкрібляків, Д. Шкрібляк, П. Цві-лик, І. Гулик, М. Білас, В. Кабин, В. Гуз, М. Тимків.
Важливу роль у справі активізації діяльності, популяризації творчості відіграють виставки, ярмарки творів народного мистецтва, конкурси майстрів художніх промислів. Пересувна виставка з фондів Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини за невеликий проміжок часу побувала в багатьох куточках нашої країни — містах Тарту, Одесі, Миколаєві, Донецьку, Севастополі, Харкові, Новгороді, Ташкенті, Ужгороді, Ризі. В 1961 р. на радянській промисловій виставці в Парижі, Всесвітній виставці 1967 р. в Монреалі заслуженими нагородами були відзначені роботи народних майстрів В. Гуза, І. Ба-лагурака, П. Цвілик, О. Горбової. Твори митців Гуцульщини експонувались також у 1970 р. на Всесвітній виставці «Експо-70» в Осаці (Японія), на виставках декоративно-прикладного мистецтва в Італії, Чехословаччині, Австрії. У січні — лютому 1972 р. в США відбулась одна з найбільших виставок Радянського Союзу — «Радянський Союз. Мистецтво і ремесла з давніших часів і до наших днів», на якій, зокрема, з особливим захопленням сприймались вироби гуцульських гончарів, ткачів, вишивальниць, різьбярів по дереву. В 1977 р. у Західному Берліні проходила виставка, присвячена 60-річчю Великого Жовтня, де серед великої кількості творів прикладного мистецтва країни експонувались і твори майстрів з Гуцульщини. Активними учасниками виставки у Загребі в 1979 р., де проходила Декада українського декоративно-прикладного мистецтва, були і майстри з Гуцульщини.
Постійно вдосконалюється система планування художніх промислів, а отже, підвищується і зацікавленість колективів, народних майстрів у випуску високохудожніх творів.
Вдосконалюється підготовка кадрів. Поряд з Косівським технікумом народних художніх промислів та Вижни-цьким училищем прикладного мистецтва, де виховуються художники-про-фесіонали, на базі місцевих художніх промислів організовані і функціонують шкільні гуртки. Прикладом вдалого поєднання загального навчання із спеціальним можна назвати роботу шкільних гуртків художньої різьби по дереву в селах Яворів, Брустурів Косівського р-ну, Печеніжин Коломийського р-ну.
Понад 200 традиційних осередків народних промислів налічується в нашій країні. Принцип збереження традиційних видів прославлених художніх центрів, принцип поєднання декоративності і функціональності виробів покладено в основу діяльності мистецьких підприємств, навчальних закладів, індивідуальної творчості митців.