Проведення інгаляцій

Показання. Введення лікарських речовин через дихальні шляхи.

Обладнання. Інгалятор аерозольний, ультразвуковий, небулайзер.

Умова проведення:. Процедуру проводять не раніше ніж через 1—1,5 год. після прийняття їжі. Діти старшого віку мають прополоскати ротову порожнину та горло теплою кип’яченою водою. Одяг дитини не повинен перешкоджати дихальним рухам.

Техніка. Дитині старшого віку пояснюють, як треба дихати. А саме: при захворюваннях гортані, трахеї та бронхів слід робити більш глибокий вдих через рот, затримуючи видих. Видих краще робити через ніс, це, в першу чергу, стосується хворих із захворюваннями придаткових порожнин носа, оскільки під час видиху лікарський засіб потрапляє до них. При захворюваннях носа та горла необхідно дихати нормально, без напруження, носом і ротом.

Хвору дитину перших років життя загортають у ковдру і тримають на колінах, приставивши до області рота і носа мундштук або маску розпилювача. Крик дитини не є перешкодою для процедури, під час крику дитина навіть краще вдихає аерозоль. Діти старшого віку охоплюють мундштук розпилювача губами та періодично роблять глибокі вдихи. Після інгаляції мундштук промивають і кип’ятять. Перед новою інгаляцією кінець мундштука, якого дитина торкається губами, протирають спиртом. Тривалість процедури зазвичай становить 5-15 хв, можна робити перерву на 3-5 хв. За день проводять від 1 до 4 процедур. Курс лікування залежить від характеру захворювання і може складати із 5- 30 процедур і більше. Після процедури дитині необхідно відпочити протягом 15-20 хв.

Можливі ускладнення.

• Травматичні пошкодження виникають коли маски інгалятору погано встановлені, викликають тиск і/або тертя що порушує цілісність шкіри обличчя.

• Синдром витоку повітря.

• Інфекції - бронхіт, пневмонія, риніт.

• Роздуття шлунку і кишковика газом.

• Ларингоспазм, бронхоспазм.

• Гіповентиляція/ гіперкапнія.

Моніторинг частоти серцевих скорочень та насичення крові киснем – пульсоксиметрія у дітей

Показання: при проведенні реанімації дитини з застосуванням повітряно-кисневої суміші для визначення мінімальної необхідної концентрації кисню; моніторинг стану дитини при проведенні ШВЛ, кисневої терапії, нестабільній гемодиниміці, апное, проведенні інвазивних втручань і досліджень (люмбальна пункція, інтубація, гемотрансфузія тощо); під час транспортування.

Методика пульсоксиметрії базується на різному поглинанні окисленим та відновним гемоглобіном червоного світла, яке проходить через тканини. Пульсоксиметри дозволяють постійно вимірювати насичення гемоглобіну крові киснем (SpО₂) неінвазивним методом. Датчик пульсоксиметра має два діоди: один є джерелом червоного світла, а інший сприймає світло, яке пройшло через тканини, що аналізує пульсуючий артеріальний кровотік. Якщо гемоглобін насичений киснем повністю, показання прибору буде «100%». Нормальні для здорової дитини рівні сатурації кисню (SpО₂) 88-95%. Пульсоксиметр не вимірює парціальний тиск кисню в крові, тому орієнтуватися тільки на показники сатурації недоцільно (при показнику «100%» цей тиск може становити від 70 до 600 мм рт. ст.)

Показання прибору можуть бути хибними при гіповолемії та гіпотензії, гіпотермії, порушеннях мікроциркуляції. При використанні сучасної апаратури (пульсоксиметр, монітор пацієнта тощо з технологією MasimoSET) ця проблема нівелюється завдяки новітній технології, яка дозволяє точно вимірювати та відображати значення сатурації в умовах низької перфузії та/або рухів дитини.

Методика використання:

Новий (одноразового використання) або знезаражений датчик накладають на долоню або стопу дитини таким чином, щоб один діод знаходився точно навпроти іншого. Датчик фіксується спеціальним фіксатором або лейкопластиром (не приклеювати до шкіри, а зафіксувати навколо через серветку) не занадто туго, щоб не погіршити кровотік /венозний відтік в кінцівці). Шнур також можна додатково закріпити на кінцівці на 3-4 см проксимальніше для надійнішої фіксації при неспокої дитини. Періодично слід міняти положення датчику для профілактики порушень кровообігу. При інтенсивному зовнішньому освітленні слід додатково прикрити датчики, щоб зменшити можливість помилки вимірювання.

Система сигналів тривоги (алярмів) дає можливість задавати значення максимально і мінімально допустимих значень SpО₂ та пульсу і своєчасно визначати їх змінення. Для цього показник «maxSpО₂» виставляється на рівні 95, minSpО₂ на рівні 85, показники пульсу, в залежності від стану дитини, на рівні min 100-120 та max 140-160. Гучність звучання алярму також може регулюватися, але зовсім виключати сигнал не слід.

Якщо стан дитини не співпадає з показаннями прибору, слід перевірити ЧСС фонендоскопом. Помилки виникають при неспокої дитини, рухах кінцівкою з датчиком, неправильному закріпленні датчика, при слабкому периферичному кровотоці (при централізації кровообігу). Також сигнал може бути слабким при забрудненні датчика змазкою, маслом тощо. В такому випадку слід протерти віконця датчиків 70% спиртом, накласти датчик на іншу ділянку.

Помилки та ускладнення:

• Неправильна фіксація датчиків - помилки при вимірюванні.

• Туга фіксація та тривале знаходження датчика на одному місці може спричинити набряки, некроз, подразнення, інфекцію шкіри.

• Спроби підтримувати SpО₂ вище 95% при проведенні кисневої терапії.

• Звичайні пульсоксиметричні технології є неінформативними при порушенні кровообігу, гіпотензії, шоці, набряках, охолодженні дитини, мають велику похибку вимірювання при SaО₂< 80%. Особливо небезпечним є гіпероксемія, оскільки звичайна пульсоксиметрія не завжди відображає її дійсний рівень, навіть при значеннях Sp0₂> 95% РаО₂ може становити більше 100 мм рт. ст.