- •Демократія в політичному житті суспільства. План.
- •Ознаки демократії.
- •Вироблення дієвих засобів боротьби з бюрократизмом.
- •2). Доктрина ліберальної демократії. Сучасні концепції демократії.
- •Сучасні концепції демократії.
- •3). Виборчі системи.
- •4% В Україні;
- •Виборча кампанія:
- •Що впливає на поведінку виборців? Дві групи факторів:
Вироблення дієвих засобів боротьби з бюрократизмом.
2). Доктрина ліберальної демократії. Сучасні концепції демократії.
Демократії, що нині існують у існіючих країнах, тією чи іншою мірою грунтуються на принципах класичної ліберальної демократії, що сформувалася у 18ст. одним з головних принципів є забезпечення свободи громадян. Вона має два аспекти–політична–безпосереднє право брати участь у здійсненні влади, громадянська– незалежність особостого життя індивідів від політичної влади––забезпечення таких прав, як недоторканість особи, свобода совісті, слова, зборів, заняття, місця проживання, приватної власності.
Особисті права–це ядро свободи. Політична свобода виступає як засіб забезпечення громадянської свободи. Влада, що порушує громадянську свободу стає тиранією і знижує правомірність свого існування. Звідси–політична влада не повинна бути абсолютною, незалежно від того, хто її здійснює–монарх чи народ. Лібералізм демократії означає свободу особи, визнану і гарантовану державою, при цьому законодавча влада держави не може зазіхати на свободу особи, її безпеку власність тощо. Громадянські права є недотор–каними.
Другою ознакою ліберальної демократії є принцип згоди і громадянського консенсусу. В його основі лежать ідеї “суспільного договору”: Гоббс, Локк, Руссо; згода людей–основа законної влади. Відображенням цього є суспільний договір. Уся влада переходить до суверена, утвореного учасниками згоди. Отже, суверен належить народові.
З двох названих принципів випливає вимога здійснення аоділу влади. Там де влада поєднана–не може бути свободи.
Чи можливі конфлікти? Так, бо ніколи повністю не буває задоволена потреба у справедливості, а також – інші потреби, інтереси, цінності. Проте коли під загрозою політична свобода доводиться змиритися. Політична свобода досягається ціною чогось, і відмовою від переваг особистого характеру. Звідси і необхідність консенсусу.
Добитись забезпечення своїх потреб можна не зміною режиму, а шляхом внесення поправок до конституції, шляхом зміни виборчої системи, через громадські організації, асоціації, групи тиску
Сучасні концепції демократії.
Всі вони тією чи іншою мірою визнають постіндустріальний
Р.Дель, Г.Ласк, М. Дюверже, Р.Дарен-дорф.
Елітарна теорія де-мократії;
Економічна;
Корпоративна;
Теорія поліархії, множина центрів влади.
Вибори
–делегування повно-важень своїм пред-ставникам.
–брати участь в уп-равлінні.
Таким чином через вибори створюється система представни-цької демократії
Вибори:-Надають легітим. обраним;
–бажання бути обра-ним знову змушуя задовільняти інтере-си виборців;
–для виборців дає можливість обирати політичний курс країни.
характер сучасного суспільства. У 60-70-х роках найбільш впливовою була плюралістична концепція. Сприйняття власної користі є одною з основних рис людської природи. Для забезпечення власних інтересів створюються відповідні зацікавлені групи - групи тиску, різні організації. Кожна з груп діє у власних інтересах. Прийняття урядом рішень є результатом взаємодії різних політичних сил, їх конкуренції. Політична система – це певний баланс між конфліктуючими силами. Кожна з яких впливає на політику, проте не має монополії на владу. Відбувається дроблення влади між урядовими і неурядовими інститутами.
Партисипітарна теорія (демократія участі) – ставить завдання досягти більш дієвої свободи і рівності. Як? Шляхом розширення політичної участі нижчих верств, підносити їх культурний і освітній рівень. Широке залучення освічених громадян до політичного процесу, децентралізація : контроль над прийняттям важливих рішень поліпшать перспективу досягнення дійсної свободи і рвно-сті. Демократія участі повинна організовуватись як пірамідальна система за прямою демократією в основі і з представницькою демократією на кожному рівні вище від основи. Той, хто обраний до представницьких органів повинен виражати не свої думки, а думки тих людей, які його обрали.
Людиі притаманне розумне начало, тому громадяни здатні прийняти розумні рішення. Як? Ірраціональність та спонтанність будуть подолані шляхом освіти та компетентності народу. Низький рівень – пряма демократія : трудовий колектив, заклад освіти, за місцем проживання, ланки управління. За таких умов значно зменшиться політичне відчуженння громадян, зросте їх громадянська активність, буде забезпечений ефективний контроль за діяльністю посадових осіб.
Критика :
Прийняття важливих рішень колом непрофесіоналів призведе до зниження відповідальності посадових осіб та зростання небезпеки популістського авторитаризму ;
Автори концепції переоцінюють можливість залучення більшості громадян до участі в політиці. Відомо, що маса населення не бажає добровільно займатися політикою.
