2. Предмет економічної теорії.

Матеріальною основою існування і розвитку людської цивілізації виступає економіка (господарська діяльність людини). Термін "економіка" (від грецьких слів "ойкос" – домогосподарство та "номос" – закон) був введений в науковий оборот давньогрецьким мислителем Ксенофонтом.

Економіка – це сукупність суспільного виробництва, розподілу, обміну та споживання благ, а також виробничих відносин, які виникають між людьми у цих процесах.

Економіка створює елементарну і, разом з тим, найголовнішу умову існування кожної людини – життєві блага (їжу, одяг і т.п.). В процесі економічної діяльності розвивається людська особистість (фізичні і розумові здібності). На основі економічної діяльності формуються всі інші сторони суспільного життя.

Економічна теорія – наука про загальні основи і закономірності економічного розвитку.

Вона зародилась ще в стародавньому світі й пройшла складний шлях розвитку. В ХVІІ ст. вона отримала назву “політична економія” і вивчала капіталістичні виробничі відносини. Дослідження англійських вчених А. Сміта, Д. Рікардо та ін. стали значним кроком в поглибленні економічних знань у ХVІІІ– на початку ХІХ ст. Вони відкрили закон трудової вартості і дали реалістичний аналіз класових суперечностей капіталістичного суспільства.

Класична політична економія намагалась розкрити внутрішню сутність явищ капіталістичного суспільства, сформулювати об’єктивні закони його розвитку. В ХІХ ст. К. Маркс всебічно дослідив капіталістичний спосіб виробництва, сутність капіталістичної експлуатації, додаткової вартості, капіталу, завершив дослідження закону вартості.

Одночасно розвивався інший напрям економічної науки. Ряд вчених (Ж.Б. Сей, Дж.Б. Кларк, К. Менгер, А. Курно, А. Маршал та ін.) зосередили свою увагу на вивченні поверхневих форм і методів господарювання, на проблемах регулювання капіталістичної економіки, досліджували психологічно-суб’єктивну сторону господарської діяльності, поведінку окремих суб’єктів економіки.

Насамперед представники цього напряму звернули увагу на те, що потреби кожної людини і потреби суспільства в цілому безмежні, тоді як економічні ресурси, потрібні для створення матеріальних благ, обмежені.

Це основна суперечність економіки, яка зумовлює головне покликання економічної науки: визначити принципи прийняття раціональних рішень в світі обмежених ресурсів, знайти шляхи найефективнішого використання виробничих ресурсів для задоволення багатоманітних суспільних потреб. Ця частина економічної теорії отримала назву "економікс" (ХІХ ст.), як наука, що вивчає теорію і практику ринкової організації суспільного виробництва.

Згодом "економікс" поділилась на мікроекономіку, яка досліджує поведінку окремих суб’єктів економіки (споживача, фірми) та макроекономіку, яка вивчає функціонування економіки в цілому.

В сучасних умовах гуманізації, інтелектуалізації, соціалізації суспільного життя та глобалізації економічних процесів її предметна сфера еволюціонує в напрямку розширення та ускладнення її проблематики, залучення до наукового дослідження соціально-економічних відносин, врахування багатомірності їх взаємодії і визначення людини як центру економічної системи.

Економічна теорія в широкому розумінні включає такі розділи: основи економічної теорії (політекономія), мікроекономіка, мезоекономіка, макроекономіка, мегаекономіка (рис. 1.5).

Рис. 1.5. Структура загальної економічної теорії

Основи економічної теорії (політекономія) – це фундаментальна, методологічна частина економічної науки, яка розкриває сутність економічних категорій, законів та закономірностей функціонування і розвитку економічних систем у різні історичні епохи.

Мікроекономіка вивчає економічні процеси і поведінку економічних суб'єктів первинної ланки: домогосподарства, підприємства, фірми. Вона аналізує ціни окремих товарів, витрати на їхнє виробництво, прибуток, заробітну плату, попит і пропозицію на товари та ін.

Макроекономіка вивчає закономірності функціонування господарства в цілому, тобто на рівні національної економіки. Об’єктом її дослідження є валовий національний продукт, національний дохід, національне багатство, рівень життя населення, проблеми безробіття, інфляція та її причини, грошовий обіг, рух процента, податкова політика, кредитно-банківська система та ін.

Мезоекономіка вивчає окремі галузі й підсистеми національної економіки (агропромисловий комплекс, військово-промисловий комплекс, торговельно-промисловий комплекс, територіально-економічні комплекси, вільні економічні зони таін.).

Мегаекономіка вивчає закономірності функціонування і розвитку світової економіки в цілому, тобто на глобально-планетарному рівні.

Усі частини економічної теорії перебувають у нерозривній єдності та органічному взаємозв’язку, що забезпечує цілісне сприйняття економіки як самодостатньої та динамічної системи, яка функціонує на національному і загальносвітовому рівнях.

Економічна теорія, вивчаючи реальні економічні процеси, сама перебуває у постійному пошуку і розвитку, предмет її дослідження змінюється та уточнюється.

Сучасний розвиток економічної теорії характеризується такими рисами:

• різновекторністю наукової творчості, структури й методів пізнання, що допускає множинність і синтез теоретичних концепцій та наукових ідей;

• відмовою від загальнообов'язкових критеріїв істинності та від теорій, що претендують на універсальність;

• взаємовпливом і толерантним змаганням ідей та пізнавальних підходів, що розширює можливості бачення взаємодоповнюючих істин у суперечливих міркуваннях;

• розширенням традиційної проблематики та понятійного апарату економічної науки на основі складних і динамічних процесів, породжених глобальністю проблем та завдань, що виникають у ході соціально-економічних перетворень;

• впровадженням в економічних дослідженнях нової перспективної методології аналізу, заснованої на синергетичному підході, який відкриває широкі можливості багатоаспектного висвітлення сутності економічних процесів і явищ.

Предметом економічної теорії є дослідження виробничих відносин у тісній взаємодії з продуктивними силами та надбудовою, особливо з таким елементом надбудови як держава. В процесі пізнання економічної дійсності формуються наукові поняття (категорії) та економічні закони.

Економічна категорія – це теоретичний вираз виробничих відносин, економічних явищ і процесів, які реально існують.

Економічний закон – необхідні, сталі, повторювані причинно-наслідкові зв’язки і взаємозалежності економічних явищ у процесах виробництва, розподілу, обміну та споживання продуктів діяльності.

Економічна теорія залежно від функціональної мети поділяється на позитивну та нормативну економічну теорію.

Позитивна економічна теорія ставить за мету всебічне пізнання економічних процесів та явищ, розкриває їхні взаємозв’язки та взаємозалежність, які зумовлюються реальною дійсністю. Тобто вона досліджує фактичний стан економіки, економічну дійсність і відповідає на запитання: яка вона є?

Нормативна економічна теорія з’ясовує об’єктивні процеси, дає їм оцінку, робить висновки та розробляє рекомендації щодо вдосконалення економічної системи, переходу її на вищий ступінь розвитку. Вона відповідає на запитання: як повинно бути, що для цього треба зробити?

Отже, економічна теорія – творча наука, яка постійно збагачується новими знаннями, а предмет її дослідження розширюється та уточнюється.