29.4. Демографічна проблема

Населення Землі зростає надзвичайно нерівномірно. За 1975 - 2000 рр. з 2,2 млрд приросту населення близько 90% приходиться на країни, що розвиваються.

У європейських, північно-американських державах, навпаки, кількість смертей вища за народжуваність, корінне населення змен­шується і старіє. Основна дилема, яка постала перед керівниками держав - чи потрібно адаптувати національні економіки, соціальні програми до меншої кількості населення і більшої частки громадян похилого віку, чи варто компенсувати від 'ємний природній приріст населення за рахунок еміґраг(ії.

Низький коефіцієнт народжуваності став тепер причиною тривоги в індустріальному світі. Чому? Бо це означає, що з часом не буде достатньо молодих людей, які б змогли підтримати старше населення. Наприклад, населення певної кількості європейських країн наближається до межі, коли нарахо­вуватиметься більше людей віком понад 60років, ніж тих, кому менше 20. Серед причин, на які посилаються у зв 'язкуз цією про­блемою, є загальна спрямованість подружніх пар не поспішати з народженням дітей через бажання помандрувати, здобути кар 'єру або поліпшити освіту, економічна скрута, яка змушує вважати, що діти — це "тягар" чи "незручність", а також факт, що люди живуть довше, ніж раніше.

Реально багатші держави не можуть припинити потік іммігран­тів з менш багатих держав і отримати роботу в політично стабіль­них країнах Західної Європи та Північної Америки прагнуть сотні мільйонів осіб. Міграційні потоки в напрямку до Західної Європи та Північної Америки щороку зростають, бо:

1. З кожним роком збільшується розрив в рівні життя між найрозвиненішими й найбіднішими державами. Якщо середній дохід на душу населення зростав з 1900 до 2000 р. у США з 4096 дол. до 27 272 дол., в Японії - з 1135 дол. до 20 616 дол., у Франції - з 2849 дол. до 20 377 дол., у Великобританії- з 4593 дол. до 19 704 дол., то в Латинській Америгр він за той же час змінився з 1000 дол. до 6000 дол., в Азії-з 700 дол. до 4300 дол., в Африці - з 500 дол. до 1400 дол. За свідченнями доповіді Світового банку про світовий розвиток на 2000 - 2001 рр. "з 6 мільярдів мешканців планети майже половина - 2,8 мільярда існують на прожиткові можливості в обсягах менше 2 дол. на день, а 1,2 мільярда - менш як 1 дол. на день." І це в той час, коли (відповідно до статистики ООН), 358 сімей-кланів мільярдерів мають щорічний прибуток, який у доларовому еквіваленті перевищує сукупні доходи 45% населення Землі.

2. У розвинутих державах одержують перемогу правозахис­ники, в результаті чого керівництво цих країн не може повністю заборонити в "ізд іммігрантів.

3. Високий природний приріст населення в багатьох країнах "четвертдго світу ". За даними ООН, в 1998 р. в Індії проживало 982 млу.осіб;, в Пакистані - 148 млн. осіб, в Бангладеш - 125 млн. осіб. До 2050 р. приріст народонаселення призведе до збільшення населення Індії до 1529 млн., Пакистана - до 346 млн. Значний демографічний ріст очікується в Афганістані, колишніх радянських республіках Середньої Азії, в Південно-Східній Азії. В умовах аграрного перенаселення надмірні трудові ресурси "виштовху­ються" за межі регіона.

4. В основі масових міграцій населення можуть лежати й міжетнічні, міжконфесійні протиріччя, наприклад, в 1971 р., в результаті відділення Східного Пакистана від Західного і проголо­шення незалежності Бангладеш, 7-10 млн. пакистанців біжали в Індію, чим створили для індійських органів влади невирішену проблему. Іншим характерним прикладом є курди, територія компактного проживання яких розділена між Туреччиною, Іраком, Іраном і, у незначній мірі, Сирією та Вірменією. В 1988 р. Саддам Хусейн. кинув потужне військове угрупування на придушення курдських сепаратистів в Іраку, у результаті чого 100 тис. курдів біжали в Туреччину. Народи, розмежовані державними кордонами, є й в колишніх радянських середньоазіатських республіках. У зв'язку із цим чимало авторитетних політологів вважають, що регіон, що включає Закавказзя на заході, Казахстан - на півночі, північно-західні провінції Китаю, індійсько-пакистанські прикор­донні провінції - на сході й Іран на півдні має у собі величезний потенціал збройних конфліктів. Наприклад, 3. Бжезінський називає цей регіон "євразійськими Балканами" і "казаном етнічних протиріч ".

Уже сьогоднішній рівень міграції жителів Азії в країни ЄС та Північної Америки викликає надстурбованість у політиків. Чимало роботодавців, економістів закликають уряди своїх країн збільшити квоти на надання легальної роботи іммігрантам; натомість проф­спілки відстоюють протилежну точну зору, а крайні праві орга­нізації все частіше здійснюють терористичні акти проти іммігрантів. У ФРН тільки легальні емігранти сьогодні становлять 9% від загальної кількості населення і подальше збільшення частки іноземців посилить, на думку аналітиків, расистські настрої і кількість нападів на іммігрантів з боку корінного населення. Чимало нелегальних емігрантів з країн Азії - торговці наркотиками, зброєю, людьми, члени терористичних організацій. Збільшення кількості нелегальних емігрантів призводить до росту рівня злочинності. Тому імміграційна політика сьогодні стає пріори­тетним напрямком державного управління. Один із найважливіших сучасних напрямків європейської імміграційної політики - технічне та кадрове укріплення кордонів Євросоюзу з метою недопущення потоків нелегалів та імпорту злочинності. Польща, Словакія, Угорщина, які прагнуть потрапити до ЄС інтенсивно укріплюють свої кордони з Україною та Білоруссю, які залишаються легкими для подолання нелегалами. Але коли ці кордони стануть кордоном ЄС з Україною, то нелегально потрапити з України в ЄС стане значно важче, і відповідно транзитні потоки мігрантів будуть розливатися по республіках СНД.

Потік нелегальних мігрантів, що перетинали західні кордони України, у 90-х рр. зростали високими темпами: у 1991 р. було затримано 45 нелегалів, у 1993 р. - майже 12 тис. осіб, у 2000 р. - 15 тис. осіб.

Демографічна криза чітко проявляється й в Україні. Так, у продовж останнього десятиліття XX ст. в Україні рівень смертності перевищує рівень народжуваності.

Чисельність населення України заданими грудневого перепису 2001 р. - 48 млн. 416 осіб. Чисельність міського населення - 32 млн. 538 тис (у Києві - 2,6 млн.) осіб, сільського - 15 млн. 878 тис. В Україні 454 міста (у т.ч. п'ять місг-"мільйонерів"). 54% населення України - жінки, 46% - чоловіки.

За прогнозами експертів-демографів ООН ці демографічні тенденції приведуть до зниження чисельності жителів України до 44 млн. осіб вже до початку 2010 р. Зменшення частки дітей та молоді автоматично призводить до зменшення потреб у виховних, освітніх, розважальних та інших організаціях та закладах, які орієнтуються у своїй діяльності на дітей та молодь. Природньо, зменшуються й потреби у відповідних кадрах, а це в основному - жінки з вищою освітою: учителі, лікарі та ін.

Демографічна депресія загрожує підвищенням середнього віку працюючих, а це означає зниження здатності кадрів до підвищення і зміни кваліфікації. Збільшення в структурі населення частки осіб старшого працюючого і пенсійного віку лягає важкою ношею на економіку країни.

Населення України зменшується не тільки внаслідок зменшення народжуваності і росту смертності, але й в результаті еміграцій, що різко зросла з початку 90-х років. За офіційними статистичними даними, тільки в першому кварталі 1996 р. з України виїхало 51,5 тис. осіб. Окрім виїзду на постійне місце проживання, велетенських масштабів досягла нелегальна трудова еміграція в Росію, Польщу, ФРН, Італію, Іспанію, Португалію та ін. За даними соціологічних опитувань, кожен п'ятий респондент готовий виїхати на роботу за кордон на кілька років, а кожен десятий - готовий залишити Україну назавжди.