22.3. Політичне маніпулювання

Під поняттям "політичне маніпулювання " розуміють приховане управління політичною свідомістю та поведінкою людей з метою примусити їх до дії (бездіяльності) всупереч власним інтересам. Маніпулювання здійснюється непомітно для тих, ким управляють; воно не тягне за собою безпосередніх жертв і крові, не потребує величезних матеріальних затрат. Політичне маніпулювання пере­важно грунтується на систематичному впровадженні у масову свідо­мість Соціально-політичних міфів.

Способи політичного маніпулювання:

пряма підтасовка фактів; ■=> замовчування невигідної інформації; ■=> розповсюдження брехні та наклепів; ^ напівправда (висвітлення конкретних, незначущих дета­лей при одночасному замовчуванні більш важливих фактів або загальна неправдива інтерпретація подій);

■=> навішування ярликів для компрометації політиків чи політичних ідей тощо.

Маніпулювання широко використовується не лише у тоталітар­них і авторитарних державах, але й у сучасних західних демо­кратіях, особливо у партійній пропаганді і під час проведення виборчих кампаній. 1 хоча можливості маніпулятивного викорис­тання ЗМІ великі, але не безмежні. Перепонами для маніпулювання є власний досвід людей, а також неконтрольовані владою системи комунікацій (сім'я, друзі тощо). Межі маніпуляції громадською думкою встановлюють уже існуючий стан масової свідомості, сформовані стереотипи та погляди людей.

В усі часи "вдасть імущі" намагалися впливати на ЗМІ, керувати ними, у тому числі й з допомогою репресивних засобів. Спектр цих репресивних засобів дуже широкий: від заборони певних ви­дань, закриття теле-, радіоканалів до державної цензури та переслі­дування журналістів за критику, їх вбивств, як це було в Україні з журналістом Г. Гонгадзе, І. Александровим та ін.

Але вільне суспільство не може існувати без незалежних ЗМІ. Демократія передбачає вільне обговорення в суспільстві найрізно­манітніших питань і відкритий процес прийняття рішень, а тому вільний обмін думками, ідеями є надзвичайно важливим.

22.4. Функціонування українських змі

На початку 2005 р. в Україні існувало близько 9 тис. друкованих ЗМІ і близько 500 аудіовізуальних мас-медіа. Під час президент­ських виборів 2004 р. зафіксовано надзвичайно високу активність української комунікаційної індустрії. Вибори були каталізатором багатьох подій щодо ЗМІ: напади на журналістів, судові процеси, підпали редакцій, зміни законодавства тощо.

Засоби масової інформації відіграли ключову роль у формуванні електоральних переваг громадян, але їх неупередженість, незважа­ючи на публічні декларації про нейтральність, є сумнівною. Пере­важна більшість мас-медіа підтримували певних суб'єктів вибор­чого процесу. Хоча українські ЗМІ надавали загальну інформацію про кандидатів і партії, в певний момент більшість із них вдавались до оприлюднення компроментуючих матеріалів щодо конкретних об'єднань громадян та персоналій, що у багатьох випадках призво­дило до позовів за наклепи.

Аналітики стверджують, що неупереджені мас-медіа гарантують свободу на виборах, але більшість українських виборців не отри­мала інформації такої якості, яка дозволила б їм зробити компетент­ний електоральний вибір. Як свідчать результати опитування (див. нижче наведену табл.), саме до політичної інформації, висвітлю­ваної в українських мас-медіа, існує найнижчий рівень довіри громадян.

Сьогодні українські журналісти та політики проходять через важкий процес навчання взаємодії у вільному відкритому суспільстві. Життя в умовах вільного обміну ідеями не є легким, особливо там, де потрібні традиції відсутні. Але демократичне суспільство, до побудови якого прагне Україна, може існувати тільки в умовах вільного обміну інформацією, роздержавлення ЗМІ, лібералізації телекомунікаційного ринку, доступу до інформації, в т. ч. і до архівів спецслужб.