20.3. Національна політика України

У процесі свого розвитку Україна сформувалася як держава з поліетнічним складом населення, і сьогодні на її території прожи­вають представники 120 етносів. Іноетнічне населення нараховує 14 млн. осіб або 27,3% від усього населення України. Сучасну осно­ву етнодемографічного потенціалу України складають 17 найчи- сельніших етнічних груп (українці, росіяни, євреї, білоруси, молда­вани, болгари, поляки, угорці, румуни, греки, татари, вірмени, цига­ни, кримські татари, німці, азербайджанці, гагаузи), сумарна питома вага яких у складі населення України становить 99, 6%.

Важливим завданням кожної держави є здійснення такої національної політики, яка б максимально задовольнила інтереси як автохтона, так й інших етносів, виключала етноцентризм. Національна політика України спрямована на вирішення комплексу проблем і суперечностей, що об'єктивно виникають у сфері міжнаціональних відносин, на створення сприятливих умов для розвитку українського етносу та національних меншин. В ст. 11 Конституції України записано: "Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України".

Управління етнонаціональними процесами повністю може бути реалізоване лише у поєднанні з економічними, соціальними і куль­турно-виховними напрямками державної діяльності. Цей різновид управління - не втручання у природно-історичний хід розвитку етносів, а створення природних умов для їх розбудови, для розв'я­зання проблем і суперечностей, що можуть виникнути у міжетніч­них відносинах. Успішність державотворчих процесів значною мірою залежить від проведення виваженої етнополітики з ураху­ванням специфічних особливостей формування і розвитку етнічних груп на теренах України, що і визначають своєрідність етно- політичної ситуації, на якій наголошує О.Антонюк:

1. етнополітичний ренесанс одночасно характерний як для українців, так і для національних меншин, що вимагає пошуку оптимального співвідношення у задоволенні потреб етнічного розвитку українців й етнічних меншин;

2. різний тип розселення представників національних меншин (одні проживають компактно у чітко визначених регіонах держави, а інші "розсіяні" по усій країні);

3. духовно-культурні відмінності у розвитку національних меншин;

4. полілінґвістичність українського середовища, зокрема наявність у ньому великих мовних груп: україномовної та російськомовної, які не збігаються з поліетнічним складом населення;

5. нерівномірність стадій етнічного відродження у різних національних меншин;

6. необхідність координації Україною своєї етнополітики з етнополітикою тих держав, в яких українські національні меншини є діаспорою.

Основними напрямами державної політики в Україні у сфері міжнаціональних відносин с:

>* забезпечення рівних конституційних прав і свобод усім громадянам незалежно від раси, національності, етнічного походження;

г* перетворення поліетнічності суспільства, його багато- культурності в консолідуючий фактор утворення громадянського суспільства;

• розвиток культурної самобутності українського етносу, всебічний розвиток української культури та мови;

• створення сприятливих умов для розвитку етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності національних меншин;

• інтеграція в українське суспільство етнічних груп, що були незаконно депортовані, здійснення заходів щодо їх політичної, правової, соціальної і культурної реабілітації;

У розширення співробітництва із зарубіжними українцями, піклування про їх національно-культурні потреби ;

• утвердження у міжетнічних відносинах атмосфери толерантності, дружби, взаємної довіри, поваги до мови, культури, традицій, звичаїв і релігій етнічних груп;

'У зміцнення гарантій, які виключали б прояви екстремізму, дискримінації громадян за національною, релігійною або мовною ознаками;

• удосконалення правових основ регулювання міжнаціо­нальних відносин.

Здійснення державної політики у сфері міжнаціональних відно­син покладається на відповідні центральні і місцеві органи вико­навчої влади. У Верховній Раді України діє Комітет з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин. При місцевих радах депутатів можуть створюватися і функціонувати на громадських засадах дорадчі органи з представників націо­нальних меншин, порядок функціонування яких визначається відповідними депутатськими радами. Регулярно проводяться Всеукраїнські міжнаціональні конгреси. Окремі етнополітичні питання розв'язуються Міністерством освіти і науки, Міністер­ством культури і мистецтв тощо. Культурна діяльність етносів стала відігравати вагому роль у пробудженні почуттів національної гідності, упевненості національних меншин у творчих силах своїх етносів, і є важливим чинником творення всеукраїнського культурного простору.

Шлях, який обрала Україна після здобуття незалежності, - це побудова такої держави, яка дотримуватиметься принципу національних інтересів та національних пріоритетів у державному, а не в етнічному значенні. Об'єднуючим чинником у процесі державотворення стала ідея України як Вітчизни усіх громадян, що пов'язали свою долю з українською землею, що підтверджує весь хід розвитку подій після президентських виборів 2004 р. Важлива роль у консолідації, злагоді та стабільності українського політичного суспільства належить мовній політиці.

Розв'язання мовної проблеми сприяє нормалізації міжнаціо­нальних відносин і справжньому національному відродженню всіх етносів. Ось чому мовна політика держави, що грунтується на рівноправності мов, їх вільному розвитку і функціонуванні у всіх сферах життя, посідає провідне місце. Ще у 1989 р. прийнято закон про мови, згідно з яким українська мова визнана державною в республіці й їй забезпечується всебічний розвиток і функціону­вання в усіх сферах суспільного життя, створюються необхідні умови вивчення і поглибленого оволодіння нею. Серед найважли­віших завдань; у галузі мовної політики є > формування належ­ного ставлення людей до освітніх та культурних верств, які б пропагували вивчення української мови; > введення підготов­чого рівня знання мови біженцями, мігрантами, іноземцями; У досягнення повної рівноправності мов, зміцнення позицій української мови як державної.