6.3. Політичні погляди представників французького лібералізму (б.Констана, а. Де Токвіля)

Падіння Наполеона І і повернення на трон династії Бурбонів не зупинило у Франції тієї класової боротьби, яка розвернулася після 1789 р. за утвердження в країні нових капіталістичних відносин. Дворяни продовжували боротися за збереження феодалізму, хоч були змушені піти на встановлення конституційної монархії, на визнання основних економічних, політико-юридичних завоювань Великої Французької революції. Промислова, торгова буржуазія боролася проти реставрації старих порядків, станових привілеїв, настирливо захищала свободу індивіда та рівність усіх перед законом. Антифеодальну ідеологію французької буржуазії в І пол. XIX ст. виражали Б.Констан та А. де Токвіль.

Погляди на політику, владу, державу Бенджамена Констана викладені в "Курсі конституційної політики". У центрі його погля­дів - проблема індивідуальної свободи, тобто особиста незалеж­ність, самостійність, право впливати на управління державою; безпосередня постійна участь кожного індивіда у здійсненні функцій держави не входить до обов'язкових елементів цього типу свободи. Матеріальна і духовна автономія людини, її надійна захищеність законом стоять у Б.Констана на першому місці, коли він розглядає проблему індивідуальної свободи. Мета, устрій держави мають підпорядковуватися досягненню надійної захищеності законом.

Б.Констан впевнений: вільна людина може самостійно, розумно реалізовувати себе у житті. Проте він виступав за сильну державу, чітке окреслення повноважень інститутів влади. Його ідеалом ніколи не була пасивна, слабка держава. Він наполягає на чіткому визначенні конкретної міри соціальної корисності Інститутів влади, на чіткому визначенні межі їх компетенції.

Найкращою формою правління вважав конституційну монархію. У конституційному монарху політична спільнота набуває, за Б.Констаном, "нейтральну владу", яка є поза трьома класичними гілками влади, незалежна від них, а тому здатна та зобов'язана забезпечувати їх кооперацію. "Король цілком зацікав­лений, щоб жодна влада не пригноблювала іншої, а навпаки, щоб вони взаємно підтримували одна одну, діяли у злагоді та гармонії".

Гарантом індивідуальної свободи, крім інститутів влади, які контролюються суспільством, на думку Б.Констана, має бути право. Дотримання права є центральним завданням діяльності політичних інститутів.

Політична концепція Алексіса де Токвіля сформувалася під впливом ідей Б.Констана, Ф.Гізо та ін. Авторитет в політичній науці йому створили дві праці - "Про демократію в Америці" і "Старий режим і революція". Предметом досліджень мислителя є, насам­перед, теоретичні та практичні аспекти демократії. Демократією він називає такий суспільний лад, який є протилежним феодаль­ному, не знає станових меж; це політична форма, що втілює цей суспільний лад. В основі демократії, за А. де Токвілем, принцип рівності'.

¹ Синонімом нерівності у А. де Токвіля виступає "аристократія"

Його хвилювала доля індивідуальної свободи в умовах демократії; він переконаний, що торжество рівності не є стовідсотковою гарантією становлення свободи. Свободу і рівність А. де Токвіль вважає відмінними поняттями. В усі часи, як стверджує дослідник, люди віддавали перевагу рівності, а не свободі. Дрібні радощі, які є результатом рівності усіх, не потребують ні жертв, ні спеціальних зусиль. Що стосується свободи (зокрема, свободи політичної"), то життя в її умовах вимагає від людини напруження, великих зусиль, пов'язаних із необхідністю бути самостійним, робити щоразу власний вибір, відповідати за наслідки своїх дій. Переваги свободи, як правило, не дають про себе знати миттєво; високе задоволення, яке вона приносить, охоплює не так багато людей, як рівність. Ось чому демократичні народи більше люблять рівність, ніж свободу'. "Немає нічого складнішого, ніж навчатися жити вільніш ",- підкреслює А. де Токвіль. Для мислителя очевидна велика соціальна цінність свободи; лише дякуючи їй індивід отримує можливість реалізувати себе у житті, вона дозволяє суспільству прогресувати, а людям жити у достатку. Але одразу Токвіль застерігає від утилітаризму: не варто уподібнювати свободу з якимось рогом достатку, чекати від свободи якихось чудес. У результаті таких міркувань Токвіль робить висновок, що сучасна демократія можлива лише за єдності рівності та свободи.

У роздумах над цією проблемою Токвіль опирається на історичний досвід Франції та СІНА, у ході чого з'ясовує, що одною із найсерйозніших перешкод свободі й, відповідно, демократії, є надмірна централізація державної влади. Токвіль різко критикує ідеологів патерналізму, підкреслюючи, натомість, корисність поділу влад, місцевого самоуправління, свободи преси та віросповідання, суду присяжних, принципу незалежності суддів тощо. Зауважимо, що Токвіля практично не цікавило питання, яким має бути політичний лад демократичної держави - монархічним чи республіканським; важливо, на його думку, лиш те, щоб у суспільстві утвердилася представницька форма правління.

А. де Токвіль описує особливості політичної культури громадян західного демократичного суспільства, яке починало формуватися. Його занепокоєння викликали такі прояви цієї культури, які приглушували дух свободи, послаблювали демократично-правовий режим: індивідуалізм, самоізоляція індивідів, пасивність людей у громадських справах - це соціальна хвороба епохи демократії, надзвичайно небезпечна тенденція.