Лекція № ___2__

Тема лекції: Основні положення наукової методології

План лекції

1. Місце теорії в наукових дослідженнях.

2. Методологія і методи наукового пізнання

3. Методи, що використовуються в науковому дослідженні з економіки.

Література

1. Оспіщев в.І., Кривошей в.В. Технологія наукових досліджень в економіці: Навч.Пос. – к. «Знання», 2013. - 256с.

2. Отенко і.П. Основи наукових дослідженб: Конспект лекцій. Х.: Вид.Хнеу, 2010. – 80 с.

3. Шишкіна Є.К., Носирєв О.О. Методологія наукових досліджень [Текст]: навч. посіб. / Є.К. Шишкіна, О.О. Носирєв. – Х.: Вид-во «Діса плюс», 2014. – 200 с.

4. Кузьмин И. В. Основы научных исследований: [учеб. пособ.] / И. В. Кузьмин; Винниц. нац. техн. ун-т. — Винница: ВНТУ, 2014. — 111 с

Зміст лекції

1. Як відомо, під теорією розуміють систему знань, що описує і пояснює сукупність явищ деякої області дійсності і зводить відкриті в цій області закони до єдиного об'єднуючого початку. Таким чином, теорія – це найвища форма узагальнення і систематизації знань. Наука – це сукупність теорій.

Є кілька різних підходів до визначення суті теорії: гносеологічний, логічний, методологічний.

Гносеологія (від грецької – знання і вчення) – це теорія пізнання, що досліджує вихідні умови і загальні основи будь-якого дослідження.

По суті вона є узагальненням результатів багатовікової історії, у процесі якої предметно-практична і духовна діяльність людини розширювала горизонт пізнання явищ у природі, суспільстві, мислення.

Методологічний підхід є одним із головних компонентів парадигми і розглядається як "ансамбль" взаємозалежних наукових методів. Методологічний підхід містить у собі різноманітні взаємозалежні методи, певним чином пов'язані між собою, серед яких один або декілька є головними, а всі інші підпорядковані їм, залежні від них, мають допоміжний характер.

Логічний підхід заснований на виділенні різних сторін певного об´єкту науки, врахуванні загального і часткового, абстрактного і конкретного.

Побудова теорії спирається, на результати, отримані на емпіричному рівні дослідження. В теорії ці результати упорядковуються, приводяться в струнку систему, об'єднану загальною ідеєю, уточнюються на основі абстракцій, ідеалізацій, принципів, що вводяться в теорію.

До знов створюваної теорії ставиться ряд важливих вимог:

1.Наукова теорія повинна бути адекватна об'єкту ,що описується, що дозволяє в певних межах замінити експериментальні дослідження теоретичними дослідами.

2.Теорія повинна відповідати вимозі повноти опису деякої області дійсності, тобто все багатство дослідних даних в цій області повинно бути описане в термінах вхідного базиса теорії, за допомогою її основних принципів, понять, абстракції, ідеалізації, аксіом тощо.

3.Повинні бути пояснені взаємозв'язки між різноманітними компонентами в рамках самої теорії, повинні існувати зв'язки між різноманітними положеннями теорії, що забезпечують перехід від одних тверджень до інших.

4.Повинна виконуватися вимога внутрішньої непротирічності теорії і відповідність її дослідним даним. В протилежному випадку теорія повинна бути вдосконалена або навіть відкинута.

Теорії, що задовольняють викладеним вимогам можуть розрізнятися за рядом якостей, основними з яких є еврістичність, коструктивність і простота.

Еврістичність теорії відбиває її передвіщувані і пояснюючі можливості. Вона є вагомим аргументом на користь істинності теорії. Причому, особливе значення в цьому плані має математичний апарат теорії, що дозволяє не тільки робити точні кількісні пророцтва, але і відкривати нові явища, що вже траплялися в фізиці неодноразово.

Простота теорії досягається шляхом введення узагальнених законів, "скорочення" і "ущільнення" інформації за допомогою визначення скорочень. Слід мати на увазі, що можна оцінювати теорію не тільки з точки зору статичної, але і динамічної простоти: перевага віддається тій теорії, що може бути уточнена і розповсюджена на більш простору безліч фактів шляхом незначних уточнень і переробок, тобто є більш простою в своїй динаміці, русі. В принципі в результаті цих “скорочень” і “ущільнень” одержується дуже проста теорія, але дуже непоказова (прикладом можуть слугувати довідники минулих років і ті, що випускаються зараз). Для сприйняття такої теорії ,що "упакована" потрібні фахівці, а це в більшості випадків неможливо.

Наукова теорія розвивається під впливом різноманітних стимулів, що можуть бути зовнішніми і внутрішніми. Зовнішні стимули являють собою виявлені в складі теорії невирішені задачі, протиріччя і т. п. Як ті, так і інші призводять до розвитку теорії в 3х основних формах:

1.Інтенсифікаційна форма розвитку, коли відбувається поглиблення наших знань без зміни області застосування теорії.

2.Екстенсифікаційна форма розвитку, коли відбувається розширення області застосування теорії без істотної зміни її змісту. В такому випадку здійснюється екстраполяція теорії на явища, що знов відкриваються або вже відомі . Прикладом цього може слугувати розповсюдження теорії на область оптичних явищ.

3.Екстенсифікаційно-інтесифікаційна (комбінована) форма розвитку. Такою формою розвитку є наприклад, процес диференціації наукових теорій.

В розвитку теорії можуть бути виділені два відносно самостійних етапи: еволюційний, коли теорія зберігає свою якісну визначеність, і революційний, коли здійснюється ломка її основних вхідних початків, компонентів, математичного апарату і методології. По суті таким стрибком в розвитку теорії є створення нової теорії. Здійснюється воно тоді, коли можливості старої теорії вичерпані.

2. Питання методології досить складне, оскільки саме це поняття тлумачиться по-різному. Багато зарубіжних наукових шкіл не розмежовують методологію і методи дослідження. У вітчизняній науковій школі говорять, що:

Методологія (від грецької – шлях, спосіб пізнання, дослідження івчення) – наука про структуру, логічну організацію, методи та засоби діяльності. Вчення про правила мислення при створенні теорії науки.

Вона дає змогу усвідомити природу, принципи і методи, що лежать в основі пізнання дійсності та відтворення її в мисленні.

Методологія –це філософське вчення про наукові методи пізнання. У широкому розумінні методологія – це спосіб усвідомлення будови науки і методів її роботи, а у вузькому –методологія –це сукупність принципів, методів, прийомів та процедур дослідження, що застосовуються в тій чи іншій спеціальній галузі знань.

Методика – це сукупність методів, прийомів дослідження, включаючи техніку і різноманітні операції з фактичним матеріалом.

Методика дослідження – це система правил використання методів, прийомів та операцій.

Предметом вивчення методології є методи науки.

Розвиток ідеї до стадії вирішення завдання, звичайно, здійснюється як плановий процес наукового дослідження з використанням різних методів пізнання.

Метод – це спосіб пізнання, дослідження явищ природи і суспільного життя; - це сукупність прийомів чи операцій практичного або теоретичного освоєння дійсності, підпорядкованих вирішенню конкретного завдання.

Методологія виконує такі функції:

- визначає способи здобуття наукових знань, які відображають динамічні процеси та явища;

- направляє, передбачає особливий шлях, на якому досягається певна науково-дослідницька мета;

- забезпечує всебічність отримання інформації щодо процесу та явища, що вивчається;

- допомагає введенню нової інформації до фонду теорії науки;

- забезпечує уточнення, збагачення, систематизацію термінів і понять у науці;

- створює систему наукової інформації, яка базується на об’єктивних фактах, і логіко-аналітичний інструмент наукового пізнання.

Ці ознаки поняття „методологія”, що визначають її функції в науці, дають змогу зробити такий висновок: методологія – це концептуальний виклад мети, змісту, методів дослідження, які забезпечують отримання максимально об’єктивної, точної, систематизованої інформації про процеси та явища.

Методологічна основа дослідження, як правило, не є самостійним розділом дисертації або іншої наукової праці, однак від її чіткого визначення значною мірою залежить досягнення мети і завдань наукового дослідження. Крім того, в розділах основної частини дисертації подають виклад загальної методики і основних методів дослідження, а це потребує визначення методологічних основ кваліфікаційної роботи.

Під методологічною основою дослідження слід розумітиосновне, вихідне положення, на якому базується наукове дослідження. Методологічні основи даної науки завжди існують поза цією наукою, за її межами і не виводяться із самого дослідження..

Методологія – як вчення про систему наукових принципів, форм і способів дослідницької діяльності – має чотирирівневу структуру.

Нині розрізняють:

- фундаментальні, загальнонаукові принципи, що становлять власне методологію;

- конкретнонаукові принципи, що лежать в основі теорії тієї чи іншої дисципліни або наукової галузі,

-системи конкретних методів і технік, що застосовуються для вирішення спеціальних дослідницьких завдань.

Розмаїття видів суспільної діяльності зумовлює існування великої кількості методів наукових досліджень, які можуть бути класифіковані за різними критеріями.

За метою реалізації виділяються:

• первинні методи (використовуються з метою збору інформації, вивчення джерел, спостереження, опитування та інші);

• вторинні методи (використовуються з метою обробки та аналізу отриманих даних — кількісний та якісний аналіз даних, їхня систематизація та інші);

• верифікаційні методи (дають змогу перевірити отримані результати — кількісний та якісний аналіз даних на основі виміру, співвіднесення постійних і змінних чинників).

За способом реалізації розрізняють:

• логіко-аналітичні (традиційні методи, що використовуватися з метою перевірки істинності гіпотез і висновків);

• візуальні або графічні (графи, схеми, діаграми, картограми та інші, які дають змогу отримати синтезоване уявлення про досліджуваний об'єкт, наочно показати його складові, їхню питому вагу, причинно-наслідкові зв'язки, інтенсивність розподілу компонентів);

- експериментально-ігрові ("теорія ігор"; "трансакційний аналіз", "соціальна інженерія" та інші, які безпосередньо стосуються реальних об'єктів, функціонують у конкретній ситуації та використовуються для прогнозування результатів).

За функціональними можливостями виділяють такі групи методів:

• етапні (пов'язані з певними етапами дослідження: спостереження, експеримент тощо);

• універсальні (використовують на всіх етапах: абстрагування, узагальнення, дедукція та індукція та інші).

За змістом і формою наукового дослідження виділяють:

• змістовні — засновані на дослідженні, знаннях та інтуїції спеціалістів (метод “мозкового штурму”, метод “сценаріїв”, метод експертних оцінок, метод “Дельфі”, морфологічний метод, метод ділових ігор);

• формалізовані — базуються на формалізованому представленні систем (аналітичні, статистичні, теоретико-множинні, логічні, лінгвістичні, семіотичні, графічні, структурно-лінгвістичні, моделювання, імітаційно- динамічні, моделювання);

• комплексні (комбінаторика, ситуаційне моделювання, типологія, графо-семіотичне моделювання, методи дослідження інформаційних потоків).

За типом науково-дослідної діяльності виділяють методи духовної, ідеальної діяльності (в т.ч. наукової) та методи практичної, матеріальної діяльності

За галуззю наукових досліджень методи поділяються на методи механіки, фізики, хімії, біології, соціально-гуманітарних наук.

Кожна наука має певну сукупність методів проведення досліджень при вивченні власного предмета, яку можна класифікувати на такі групи:

–     методи накопичування фактів, що мають відношення до об’єкта дослідження (спостереження, реєстрація, вимірювання);

–     методи описування фактів або властивостей ідеалізованого об’єкта дослідження та факторів, що відбивають ці властивості, а також явищ (процесів), що досліджуються, розвиток яких визначається цими факторами;

–     методи аналізу фактів, властивостей, факторів і явищ за різними показниками і критеріями (оцінка, зіставлення, порівняння, класифікація, впровадження, систематизація);

–     методи обґрунтування наукових висновків, серед яких мають бути такі методи: побудови (синтезу), доведення, оцінки достовірності;

–     методи вибору і обґрунтування наукових рекомендацій, у т.ч. методи побудови (синтезу), оцінки й оптимізації;

–     методи інтерпретації та експериментальної перевірки висновків і рекомендацій;

–     методи техніко-економічної оцінки рекомендацій.

3. Метод - це сукупність принципів побудови, форм і способів наукового пізнання. Усі методи економічного дослідження поділяються на загальнонаукові та конкретно-економічні. До загальнонаукових відносяться такі елементи, як наукові абстракції, аналіз і синтез, індукція та дедукція, історичне і логічне, математичні методи і моделі.

Економічні   явища  і   процеси,   як   правило,  дуже  складні, розвиваються під впливом великої кількості факторів, тому для їх дослідження намагаються виділити головне, тобто якусь особливість, ознаку або відношення, а при цьому навмисне відволікаються від несуттєвого, другорядного, випадкового. Такий спосіб дослідження називається науковим абстрагуванням. Його суть - у звільненні наших уявлень про предмет дослідження від часткового, нетипового, короткочасного,   а  знаходження   в   них  суттєвого,   постійного, типового.   Наприклад,   для   вияву   залежності   між   попитом   і пропозицією на певний товар у ринковій економіці допускають, що кількість та якість інших аналогічних товарів незмінна, ціни на них незмінні,   доходи   споживачів   незмінні   і   т.д.  Абстрагування використовується  для  аналізу  окремих  явищ  і  процесів,  але обов'язково доповнюється аналізом усіх сторін економічної системи. Тому поряд з ним використовується аналіз як спосіб дослідження, при якому складний економічний процес або система поділяється на складові частини, елементи, підсистеми і всі вони досліджуються окремо, і синтез - спосіб дослідження, пов'язаний із об'єднанням окремих складових частин, елементів, підсистем в єдину систему, яка і є предметом дослідження. Він допомагає визначити економічні закони  і  закономірності,  сформулювати  принципи  і  концепції економічного розвитку.

Економічна діяльність суспільства проявляється в господарській практиці, у великій різноманітності фактів господарського життя різноманітних господарських суб'єктів. Діяльність різних суб'єктів господарювання зумовлена їхніми власними потребами та інтересами. Економіст повинен у цій різноманітності фактів виявити принципи або закономірності їх розвитку для того, щоб пізніше сформувати принципи економічної політики для ефективного розв'язання економічних проблем. Аналіз фактів, що відносяться до тієї чи іншої конкретної проблеми, називають описовою або емпіричною економічною наукою. Виведення принципів, закономірностей, формулювання законів називають економічною теорією, або економічним аналізом. Економіст у своєму дослідженні може просуватися як від фактів до теорії, так і навпаки, від теорії (гіпотези) до перевірки її на практиці. Перший метод називається індукцією, а другий - дедукцією, або гіпотетичним методом дослідження. Але мета економічного дослідження — це не тільки вияв принципів та закономірностей економічного розвитку, а й розробка конкретних рекомендацій, способів і методів розв'язання економічних проблем, формування принципів економічної політики. Цей процес називають прикладною економічною наукою, або економічною політикою.

Отже, в економічному дослідженні потрібно виходити з аналізу фактів,  емпіричних даних, застосовуючи  при  цьому  спеціальні методи дослідження, формулювати принципи, закономірності, теорії, необхідні  для  розробки   правильної  економічної  політики,  для розв'язання нагальних економічних потреб суспільства.

Як відомо, економічні процеси, що відбуваються в різних країнах світу в ті чи інші історичні часи, мають схожі закономірності розвитку. їх вивчення має важливе значення для розуміння того шляху, який має пройти економіка в майбутньому, щоб не повторювати помилки і пройти його найефективніше. Тому важливим підходом до їх аналізу є поєднання історичного і логічного способів дослідження. На відміну від історика, економіст намагається, вивчаючи історичні факти господарського життя різних країн і народів, виявити ті процеси, які є закономірними. Абстрагуючись від чогось конкретного, нетипового, незакономірного. Особливо актуальним використання цього методу є економічній науці сучасного періоду, яка намагається вивчати досвід інших країн на шляху переходу економіки від командно-адміністративної до ринкової системи господарювання. Починаючи з 60-х років XX ст., у світовій економічній науці дуже широко використовуються математичні методи і моделі.  Вони допомагають встановлювати кількісні та якісні залежності в економічних процесах, що приводить до розуміння суті і можливостей їх розвитку, мають дуже важливе значення для програмування економічних процесів. Моделі складаються для мікро- і макрорівня, бувають статичні та динамічні, балансові й оптимізаційні. Для описування економічних процесів застосовуються словесні моделі, для виявлення певних залежностей - графічні моделі, для пояснення функціональних залежностей у вигляді рівнянь — математичні моделі. Всі вони можуть використовуватись одночасно для більш повного наукового пізнання.

До конкретно-економічних методів економічного дослідження відносяться: альтернативний аналіз, граничний аналіз, методи абсолютних та порівняльних переваг, аналіз еластичності, табличне, графічне, аналітичне моделювання, оптимізація та визначення рівноваги.

Обмеженість   економічних   ресурсів   зумовлює   необхідність вибору найефективнішого варіанту їх використання. Те, що підприємець втрачає, від чого відмовляється у результаті цього вибору, - це вартість втрачених можливостей, або альтернативні витрати.

Граничний аналіз дає можливість вивчати крайні величини, які дозволяють визначити зміну певного явища чи процесу під впливом зміни певного фактора. Наприклад, теорія граничної корисності демонструє, як зміниться задоволення споживача при зростанні спожитого продукту на одиницю.

Методи абсолютних і порівняльних переваг дають змогу відповісти на питання, що і як вигідніше виробляти, на яких видах продукції слід спеціалізуватись і за допомогою якої технології її потрібно виробляти.

Аналіз еластичності дозволяє виявити ступінь зміни одного показника відносно до іншого, наприклад, як зміниться попит на продукцію при зменшенні ціни на 10%.

Економічні величини можна представляти у взаємозалежності за допомогою таблиць, математичних формул, графічних зображень, за допомогою яких визначають оптимальні варіанти економічних рішень. Ці методи дуже широко використовуються в економіці.

В економічному дослідженні визначають позитивний і нормативний підхід. Позитивна економіка досліджує те, що відбувається в економіці, а нормативна визначає те, що має бути, надає конкретні пропозиції для удосконалення економіки.

Сучасна економічна теорія має справу із дуже складними процесами, тому використовує так званий синергетичний підхід у дослідженнях:

1.  Акцентує увагу на процесах нестійкої рівноваги та нестабільності економічних систем.

2.  Визнає складність та нелінійність соціально-економічної еволюції.

3.  Припускає можливість впливу спонтанних змін в економіці на виникнення кризових ситуацій.

4.  Аналізує   множинність,   різноспрямованість   та   різну   якість внутрішніх   і   зовнішніх   факторів,   які   можуть   впливати   на соціально-економічний розвиток.

5. Виходить з того, що один і той самий ефект в економічній системі може бути досягнутий під впливом різних імпульсів.