5. Політика як теорія і соціальне явище.

Політика - сфера суспільного життя, утворена пол. інститутами влади, що захищають суспільство від розпаду і підтримуючими систему символів, що регулюють соціальні зв'язки. У суспільстві політика виступає як пол. воля і думка, як пол. проект діяльності, як пол. діяльність, як процес відтворення зв'язків між людьми та закріплення їх у вигляді різних структур політичної влади. Політика як соціальне явище охоплює цілу сукупність взаємопов'язаних явищ і процесів, це:

• організована діяльність соціальних груп і представляють їх установ влади з управління громадським життям в інтересах цих груп або суспільства в цілому;

• суспільні відносини між соціальними групами і спільнотами людей з питання про державну владу, її завоювання утримання та використання;

• політична культура і свідомість, складові істотної частини політичної діяльності і відносин;

• сукупність політичних організацій і норм, що реалізують політичні погляди, цілі та інтереси, за допомогою яких здійснюється політична влада.

Політика як соціальна реальність може бути розглянута з точки зору трьох її вимірів.

1.В інституціональному – сукупність інститутів, що здійснюють пануючу і керуючу діяльність. У політичних інститутах оформляються і діють владні відносини. 2.У своєму нормативному відношенні політика є сукупність цінностей, норм і завдань політичної діяльності, що залежать від інтересів соціальних груп. 3.У процесуальному значенні політика - система дій щодо захисту і реалізації спільних інтересів і цілей щодо здійснення влади і управління державою.

Класифікація видів політики з точки зору сфер суспільного життя і держави.

1.Економічна політика – регулювання економічних відносин між громадянами і соціальними групами. Ек. та пол. сфери суспільства тісно взаємопов'язані системою законів, що регулюють економічні відносини і визначають державний лад. 2. Культурна політика – регулювання відносин у сфері духовного життя суспільства.

Культура і політика як суспільні сфери взаємопов'язані системою цінностей, норм, правил пол. життя і пол. відносин.

3.Соціальна політика – регулювання відносин між громадянами та їх групами з питання про їх статус і ролях у сус-тві. Від схвалення чи несхвалення проведеної держ. політики з боку громадських структур залежить напрямок її розвитку.

4.Національна політика – регулювання відносин між національними групами і націями.

Пол. сфера сус-тва має свою специфіку:її утв. життєві структури та види діяльності громадських суб'єктів, без яких жодне сус-тво, жодна соціальна структура не виживають.У сфері політики формулюються заг. інтереси і цілі спільнот, виробляються правила, за якими розподіляються між людьми ролі та функції, організовується упр. загальними справами.

6. Проблеми держави в країнах стародавнього Сходу

Єгиптяни вважали, що ключі до проблем функціонування державної влади, справедливості і правосуддя знаходяться в руках богів. Від богів пішло понад 340 фараонів-людей. У такий спосіб пропагувалося божественне походження державної влади . Суспільство уявлялось єгиптянам у вигляді піраміди, на верхівці якої знаходились боги і фараони, а в підніжжі – простий народ. Між ними знаходились жреці, знать та чиновники.

Вавилон. З уявлення давніх вавилонян пов’язана одна з найцінніших пам’яток «Закони Хаммурай» 280 статей. Зафіксовано прагнення до втілення вічної справедливості, подолання зла і беззаконня.

Ізраільсько-іудейське цартво. 13-10 ст. до н.е. Пророки започаткували ідею походження держав як волі Божої, а сформульовані в Біблії 10 заповідей і різні вчення, що були передані Богом через пророків, регламетували весь побут та поведінку віруючих.

Мідія. Заратуштра – мислитель. Він одним з перших в світовій думці висловив ідею рівності чоловіка та жінки, суспільство поділяв на 4 стані: жреці, воїни, землероби та ремісники. У цьому суспільстві одружені користувалися більшими правами за неодружених. Той хто має дітей ставився над тим, хто їх не має.

Китай. У китайській політичній думці виділялось 4 політичні думки: Конфуціанство. Розвивалось патріархальна концепція держави, відповідно до якої держава виступає як велика сім’я. Чинне місце посідає правитель-мудрець, для якого головне турбота про владу підданих, яких треба нагодувати, а потім навчати і виховувати у високій моральності. Влада правителя має божественне походження, але сам Імператор не є богом. Його влада має божественне походження доти, доки він править розумно. Конфуцій ніколи не був демократом. Він вчив, що трудящих треба відмежовувати від панівної верстви, а жінок ставив значно нижче чоловіків. Конфуцію не подобалось політичне управління за допомогою писаних законів. Він надавав перевагу управлінню на основі вдосконалення людської природи, а покарання закликав замінити вихованням. Моїзм. Засновник Мо Дзи. Він обґрунтував теорію виникнення держави, ідею федеративного устрою, пропозиції, щодо створення жорсткої адміністративної структури, концепцію заохочення і покарання. Бідність він вважав джерелом безпорядків у державі. Він виступав за єдину для всіх справедливість і законодавчу владу, проти свавілля чиновників. Легізм. Шан Ян. Закони, а не особисті бажання, чи свавілля правителів, повинні лежати в основі державного управління. Даосизм. Лао Цзи. Держава має бути маленькою державою-селом, а народ безграмотним. Це дасть змогу зробити «мудрість простоти», що базується не на законах, а на інтуїції.