Розведення антибіотиків

Навчальна мета: уміти розвести антибіотик для постановкі проби на індивідуальну чутливість організму до препарату; вико нати скарифікаційну та внутрішньошкірну діагностичну проби н

266

267

індивідуальну чутливість організму до антибіотика; розвести ан­тибіотики для внутрішньом'язового введення.

Виховна мета: усвідомити важливість правильного виконання проб на індивідуальну чутливість до антибіотиків.

Початковий обсяг знань: знати форми випуску та дозу порош­коподібних ліків у флаконах.

Оснащення:

1. антибіотики у флаконах;

2. 0,9% розчин натрію хлориду;

3. 0,25—0,5% розчин новокаїну;

4. стерильна вода для ін'єкцій в ампулах;

5. 70% розчин етилового спирту;

6. стерильні шприци ємкістю 1, 2, 5, 10 мл із голками;

7. стерильні ватні тампони, серветки.

Порошкоподібні ліки у флаконах. У формі порошку у флаконах найчастіше випускають антибіотики. Форма випуску антибіоти­ків заводського виготовлення у флаконах для ін'єкцій передбачає різні дози в одиницях дії (ОД), у грамах або міліграмах.

Так, наприклад, формою випуску бензилпеніциліну натрієвої солі є герметично закриті флакони зі стерильним порошком по 250 000, 500 000, 1 000 000 ОД.

Форма випуску оксациліну натрієвої солі — флакони зі сте­рильним порошком по 0,25 і 0,5 г (250 000, 500 000 ОД).

Послідовність дій під час виконання процедур

Розведення антибіотика для постановки діагностичної проби на індивідуальну чутливість організму до препарату

1. Знезараженими руками візьміть флакон з антибіотиком, уважно прочитайте етикетку і візуально визначте придатність фла­кона.

2. Пилочкою зніміть середню частину алюмінієвого ковпачка.

3. Обробіть корок і ободок ковпачка стерильним ватним там­поном, зволоженим 70% розчином етилового спирту.

4. Наберіть у шприц відповідну кількість стерильного 0,9% розчину натрію хлориду з розрахунку 1 мл на 100 000 ОД, або ОД г препарату. Наприклад, якщо флакон бензилпеніциліну на­трієвої солі містить 250 000 ОД, то у флакон уведіть 2,5 мл роз­чинника.

5. Потім розведіть розчин антибіотика першого розведення ще в 10 разів. Для цього візьміть шприц ємкістю 2 мл, наберіть

у нього 0,2 мл розчину антибіотика першого розведення, добавте в шприц 1,8 мл 0,9% розчину натрію хлориду і ви отримаєте друге розведення антибіотика (тобто 1 мл розчину містить 10 000 ОД, або 0,01 г препарату).

Друге розведення антибіотика можете отримати в такий спо­сіб: за допомогою шприца із флакона першого розведення анти­біотика наберіть 0,5 або 1 мл розчину, уведіть його в пустий фла­кон з-під такого самого антибіотика, потім шприцом добавте від­повідно 4,5 мл або 9 мл 0,9% розчину натрію хлориду.

6. Якщо у відділенні протягом доби кільком особам заплано­вано виконання проби на індивідуальну чутливість до антибіоти­ка, тоді цей флакон позначте додатковою етикеткою, де напишіть "Для проби", поставте дату, годину, підпис, тримайте флакон у холодильнику. Цей готовий розчин для проведення проб на інди­відуальну чутливість до препарату можете використовувати про­тягом доби.

Запам'ятайте! При розведенні антибіотиків голку у флакон уводьте так, щоб лише проколоти корок, оскільки при глибокому введенні голки у зв'язку з підвищенням тиску у флаконі за раху­нок уведеного розчинника через голку буде самовільно виходити розчин антибіотика, потрапляти на шкіру рук і з часом спричи­нювати дерматит. Крім цього, не забезпечується точність дозу­вання.

Ні в якому разі не використовуйте як розчинник антибіотиків для постановки діагностичних проб на індивідуальну чутливість 0,25—0,5% розчин новокаїну, тому що новокаїн може призвести до розвитку алергійної реакції.

Воду для ін'єкцій у цьому випадку також не використовуйте, тому що утворений гіпотонічний розчин може дати помилкову реакцію і тоді результат проби буде невірогідним.

Виконання скарифікаційної та внутрішньошкірної діагностич­ної проби на індивідуальну чутливість організму до антибіотика

1. Проведіть психологічну підготовку хворого.

2. За наявності волосся поголіть ділянку шкіри.

3. Внутрішню поверхню передпліччя однієї руки протріть дво­ма стерильними тампонами, зволоженими 70% розчином етилово­го спирту.

4. Із заповненого розчином антибіотика шприца через гол­ку на шкіру нанесіть кілька крапель і за допомогою стерильної

268

269

голки зробіть навхрест або паралельно 2 подряпини-скарифікації так, щоб не виділилася кров. Спостерігайте реакцію через 20 хв.

5. При від'ємній скарифікаційній пробі внутрішню поверхню передпліччя другої руки також протріть двома стерильними там­понами, зволоженими 70% розчином етилового спирту, і введіть внутрішньошкірно 0,1 мл або 0,2 мл розчину, щоб утворилася па­пула. Для контролю в ділянку внутрішньої поверхні передпліччя протилежної руки іншим стерильним шприцом уведіть внутріш­ньошкірно 0,1 мл 0,9% розчину натрію хлориду.

5. Результат проб перевірте через 20 хв.

5. За наявності гіперемії, свербежу, висипання реакція вважа­ється позитивною. У такому випадку обов'язково покажіть хво­рого лікареві.

6. Якщо змін на шкірі, крім подряпин і проколу, немає, то ре­акція негативна. У такому разі зробіть ін'єкцію, але перший раз уведіть внутрішньом'язово в передньозовнішню поверхню стегна 1/3 призначеної лікарем дози, щоб у разі виникнення алергійної реакції можна було накласти джгут. За відсутності реакції на част­кове введення антибіотика здійсніть чергове внутрішньом'язове введення препарату в повній, призначеній лікарем дозі, у верх-ньозовнішній квадрант сідниці.

Запам'ятайте! Результат проби обов'язково занесіть у лис­ток лікарських призначень і поставте свій підпис (проба пози­тивна, підпис, або: проба негативна, підпис). Простежте, щоб у разі позитивної проби лікар відмінив призначення препарату хво­рому.

Внутрішньошкірні проби в 100 разів чутливіші, ніж скарифі­каційні.

Слід пам'ятати, що деякі алергени (пеніцилін) при проведен­ні алергійної діагностичної проби можуть спричинювати тяжкі ускладнення (шок), тому перед проведенням діагностичної проби необхідно ретельно зібрати алергологічний анамнез.

Розведення антибіотиків для виутрішньом'язового введення Розчинниками антибіотиків для виутрішньом'язового введення можуть бути: 0,9% розчин натрію хлориду, 0,25—0,5% розчин но­вокаїну, вода для ін'єкцій (див. Інструкцію).

Якщо хворому призначено до 500 000 ОД, або 0,5 г препарату, то кількість розчинника використовуйте із розрахунку 1 мл на 100 000 ОД, або 0,1 г препарату.

Якщо хворому призначено 600 000 ОД, або 0,6 г і більше, то використовуйте розчинник із розрахунку 1 мл на 200 000 ОД, або 0,2 г препарату.

Наприклад, якщо хворому призначено 300 000 ОД бензилпе­ніциліну натрієвої солі, тоді у флакон, де міститься 300 000 ОД препарату, уведіть 3 мл розчинника.

Якщо хворому призначено 1 000 000 ОД бензилпеніциліну нат­рієвої солі, то у флакон уведіть 5 мл розчинника.

Для розведення бензилпеніциліну не використовуйте 2% роз­чин новокаїну, тому що препарат кристалізується і випадає в осад.

Запам'ятайте! Для проведення діагностичних проб на індиві­дуальну чутливість і виутрішньом'язового введення антибіотиків хворим треба застосовувати шприци та голки одноразового вико­ристання, оскільки на упаковках шприців багаторазового викори­стання можуть бути залишки антибіотиків, які переходять у стій­ку форму. Молекули антибіотиків потрапляють на внутрішні стін­ки шприців під час стерилізації і у високосеисибілізованих хво­рих спричинюють алергійні реакції.

Під час роботи з антибіотиками треба використати стерильні гумові рукавички, що забезпечить профілактику дерматитів.

Після введення антибіотиків хворим необхідно своєчасно ре­тельно промити та продезінфікувати шприци та голки.

ТЕХНІКА ВНУТРІШНЬОВЕННИХ ІН'ЄКЦІЙ

Навчальна мета: уміти накласти венозний джгут і підготувати вену до пункції; здійснити венопункцію; увести лікарській препа­рат у вену за допомогою шприца та голки; усунути можливі склад­ності під час здійснення внутрішньовенної ін'єкції.

Виховна мета: усвідомити важливість запобігання негативним емоціям у хворого і страху перед венопункцією.

Початковий обсяг знань: знати перевагу внутрішньовенних ін'єк­цій та вени, які найчастіше використовують; основні правила внут­рішньовенного введення препаратів.

Оснащення:

1. джгут;

2. прокладка під джгут;

270

271

3. подушечка-валик;

3. стерильні шприци ємкістю 10, 20 мл, голки ін'єкційні зав­довжки 4—6 см;

3. ліки для внутрішньовенного введення;

3. стерильні ватні тампони, серветки, стерильні гумові рука­вички;

3. 70% розчин етилового спирту;

4. лотки ниркоподібні.

Перевага внутрішньовенних ін'єкцій. Внутрішньовенні ін'єкції здійснюють для екстреного введення лікарських препаратів при станах, які загрожують життю хворих, а також для введення пре­паратів, які неможливо ввести внутрішньом'язово або підшкірно через їх значну подразнювальну дію.

Вени, які найчастіше використовують для ін'єкцій. Для внут­рішньовенних ін'єкцій найчастіше використовують вени ліктьо­вого згину, рідше — вени передпліччя, кисті, нижніх кінцівок. У новонароджених і немовлят використовують вени голови, тому що вони більш виражені, ніж інші.

Основні правила внутрішньовенного введення препаратів

1. Внутрішньовенне введення препаратів вимагає надзвичайної уважності. Готуючи будь-який препарат для внутрішньовенного введення, медична сестра повинна знати назву препарату, його концентрацію, термін придатності, призначену лікарем дозу, су­місність препаратів, швидкість уведення.

2. Перед тим як змішати препарати для внутрішньовенного введення, необхідно з'ясувати, чи вони сумісні. Для цього можна використати анотацію-вкладиш, що додається до лікарських пре­паратів, або таблицю сумісності лікарських препаратів.

3. Внутрішньовенно краплинно препарати необхідно вводити повільно (оптимальна частота 30—40 крапель за 1 хв), виняток становлять екстремальні випадки. У такому разі потрібно керува­тися безпосередньо вказівками лікаря.

4. Препарати для внутрішньовенного струминного введення необхідно вводити протягом 1—3 хв, а сильнодіючі препарати — зі швидкістю 1 мл за 1 хв.

5. Якщо хворому вводять препарат вперше, то протягом 20 хв його необхідно вводити повільно, щоб оцінити реакцію організму хворого.

6. Низькодисперсні препарати (білкові гідролізати, жирові емульсії) необхідно вводити повільно зі швидкістю 20 крапель за

1 хв. У разі швидкого введення може з'явитися відчуття жару, гі­перемія обличчя, утруднене дихання.

7. При щоденних внутрішньовенних уливаннях шляхом вено-пункції необхідно змінювати місце ін'єкції. Одну систему для ін­фузії можна використовувати не більше як 1 добу. Під час інфузії необхідно надійно закріпити голку, щоб уникнути подразнення стінки вени. При інфузії у вену малого калібру потрібно знизити швидкість інфузії, що зменшить імовірність виникнення флебітів у хворих.

8. Необхідно уникати змішування препаратів з кров'ю, препа­ратами крові або розчинами для парентерального харчування.

9. Перед тим як уводити в систему або через канюлю додат­кову порцію рідини, необхідно перевірити правильність положен­ня голки у вені.

10. Категорично забороняється вводити у вену олійні розчи­ ни, тому що це призводить до тяжкого ускладнення — медика­ ментозної емболії.

Послідовність дій під час виконання процедур

Накладання венозного джгута і підготовка вени до пункції

1. Вимийте руки та обробіть їх знезаражувальним розчином, надягніть гумові рукавички.

2. Проведіть психологічну підготовку хворого.

3. Покладіть або посадіть хворого.

4. Покладіть його руку внутрішньою поверхнею догори. Щоб максимально розігнути лікоть, підкладіть під нього тверду поду­шечку або складений рушник. Якщо ін'єкцію ви робите в ліжку, то підстеліть під руку клейонку, щоб не забруднити білизну.

5. Накладіть гумовий джгут на плече хворого вище від лік­тьового згину. Джгут накладають на рукав сорочки, рушник або серветку так, щоб вільні кінці не заважали під час виконання ін'єкції і його було зручно розв'язати однією рукою. Пам'ятайте, що джгут має стискувати лише поверхневі вени і ні в якому разі не порушувати течію крові по артеріях.

6. Для посилення венозного застою запропонуйте хворому де­кілька разів стиснути й розтиснути кулак або перед накладанням джгута опустити руку. Також можете злегка погладжувати руку, ніби підкачуючи кров у венах, у напрямку від кисті до ліктьового згину або поплескувати кистю руки по ділянці ліктьового згину. У разі задовільного наповнення вени чітко контуруються і паль­пуються під шкірою у вигляді еластичних тяжів.

272

18 — 5-209

273

7. Кінчиком вказівного пальця правої руки пропальпуйте ве­ни ліктьового згину й виберіть з них найбільш об'ємну та най­менш рухому вену.

Венопункція та введення ліків у вену

1. Обробіть гумові рукавички 70% розчином етилового спирту. Поверхню ліктьового згину протріть двічі стерильними тампона­ми, зволоженими 70% розчином етилового спирту. Краще це ро­бити знизу вверх від периферії до центру, тобто за течією крові та лімфи.

2. І пальцем лівої руки поряд із венозним стовбуром змістіть трохи вниз шкіру і зафіксуйте венозний стовбур (кулак хворого при цьому стиснутий).

3. Правою рукою візьміть шприц з ліками так, щоб II палець фіксував муфту голки, а решта утримували циліндр шприца. Зріз голки повинен бути зверху.

4. Голку встановіть під гострим кутом до поверхні шкіри у напрямку течії крові, обережним рухом проколіть шкіру й стінку фіксованої вени. При цьому може з'явитися таке відчуття, ніби голка потрапила в порожнечу.

5. Опустіть шприц і проведіть голку ще на 5—10 мм за ходом вени.

6. Злегка відтягніть поршень шприца до себе. У разі правиль­ного положення голки у вені в шприці з'являється кров.

7. Зніміть джгут обережно лівою рукою і попросіть хворого розтиснути кулак.

8. Ще раз відтягніть поршень циліндра на себе, щоб упевни­тись, що під час зняття джгута голка не вийшла з вени. При цьо­му в шприц вільно поступає кров.

9. Уведіть лікарський препарат повільно, щоб він змішався з кров'ю і не подразнював внутрішню стінку вени, а також не спри­чинив небажаної реакції організму.

10. Після закінчення введення лікарської речовини прикладіть до місця ін'єкції стерильний ватний тампон і швидким рухом ви­ведіть голку з вени.

11. Запропонуйте хворому зігнути руку в ліктьовому суглобі і затиснути тампон на 3—5 хв. Якщо хворий перебуває в непри­томному стані, то зафіксуйте самі місце пункції або накладіть стерильну серветку й закріпіть її бинтом, обмотавши його навко­ло руки.

12. Продезінфікуйте шприци, гумові рукавички, вимийте і ви-ушіть руки.

Сильнодіючі препарати (строфантин, корглікон, навокаїнамід а ін.) вводьте розведеними. У шприц ємкістю 20 мл спочатку наберіть потрібну кількість сильнодіючого препарату, потім — розчинник (0,9% розчин натрію хлориду, 5% розчин глюкози) до 20 мл. При цьому турбулентні завихрення в шприці рівномірно розподіляються і розмішують ліки й розчинник.

Внутрішньовенну ін'єкцію здійсніть описаним вище методом, але ліки вводьте повільно, протягом 5—10 хв.

Якщо у вену потрібно вводити послідовно декілька шприців одного або кількох препаратів, то спочатку введіть ліки з першого шприца. Попередньо під муфту голки підстеліть стерильну сервет­ку. Потім шприц від'єднайте від голки. Швидким рухом шприц з набраним розчином з'єднайте з муфтою голки, відтягніть пор­шень на себе, перевірте, щоб голка не вийшла із вени, потім вве­діть розчин з другого шприца.

У разі потреби в такій самій послідовності введіть лікарські речовини із декількох шприців.

Запам'ятайте! Перед пункцією вени треба переконатися, що в шприці відсутнє повітря.

При неадекватній реакції хворого на введення препарату тре-а негайно припинити ін'єкцію, з'ясувати причину такої реакції, икликати лікаря, але із вени не виходити. У маніпуляційному абінеті повинна бути заповнена 0,9% розчином натрію хлориду система, щоб в екстремальній ситуації миттєво підключити її па­цієнту.

Усунення можливих складностей при внутрішньовенних ін'єк­ціях. Внутрішньовенна ін'єкція — складна маніпуляція, і її вико­нання може супроводжуватися певними труднощами:

1. якщо після венопункції кров не аспірується поршнем, це означає, що голка не потрапила у вену. Тоді її злегка підтягніть, але не витягуючи з-під шкіри, повторіть венопункцію;

2. під час проколювання обох стінок вени утворюється гема­тома. У цих випадках голку злегка підтягніть, одночасно створю­ючи поршнем від'ємний тиск у циліндрі шприца. Якщо з'явилася кров у шприці, зверху злегка натисніть тампоном на місце ін'єк­ції і, легко просуваючи поршень, уведіть повільно препарат. Але в такому випадку не можна вводити гіпертонічні розчини, тому ін'єкцію слід повторити в іншому місці;

274

18*

275

3) якщо під час уведення ліків поршень важко просувається вперед, а навколо вени з'являється випинання, це свідчить про те, що розчин потрапляє в прилеглі тканини. У таких випадках ін'єк­цію припиніть і, не виймаючи голки з-під шкіри, відтягніть пор­шень, наскільки це можливо, відсмокчіть уведену рідину, потім стерильним ватним тампоном притисніть місце пункції, видаліть голку, венопункцію повторіть в іншому місці.