Практичні завдання

1. Нагодуйте тяжкохворого. Дайте йому пити.

2. Тяжкохворому в непритомному стані лікар призначає го­дування через зонд. Уведіть зонд і за призначенням лікаря вико­ристайте для годування 400 мл протертого супу, 20 г вершкового масла.

3. Хворому накладено гастростому. За призначенням лікаря введіть йому 400 мл молока, 20 г вершкового масла, 50 г цукру. Здійсніть догляд за шкірою навколо гастростоми, накладіть асеп­тичну суху пов'язку.

4. За призначенням лікаря підготуйте лікарські суміші для парентерального (внутрішньовенного) введення:

0,9% розчин натрію хлориду — 400 мл;

10% розчин глюкози — 800 мл;

інсулін — 20 ОД.

Розчин Рінгера—Локка — 400 мл;

25% розчин магнію сульфату — 10 мл.

33% розчин глюкози — 400 мл;

інсулін — 32 ОД.

10% розчин глюкози — 400 мл;

інсулін — 10 ОД;

амінопептид — 400 мл.

10% розчин глюкози — 400 мл;

інсулін — 10 ОД;

ліпофундин — 200 мл.

148

149

СПОСТЕРЕЖЕННЯ ЗА ХВОРИМИ

ВИМІРЮВАННЯ ТЕМПЕРАТУРИ ТІЛА

Навчальна мета: уміти виміряти температуру тіла за допомо­гою медичного термометра в пахвовій ямці та пахвинній складці; виміряти температуру в ротовій порожнині; виміряти температу­ру в прямій кишці; визначити підвищення температури тіла за допомогою термометра "Термотест"; записати показники темпе­ратури тіла графічно в температурному листку; продезінфікувати медичний термометр.

Виховна мета: уміти правильно оцінити показник температу­ри тіла як важливий діагностичний і прогностичний критерій ста­ну хворого.

Початковий обсяг знань: усвідомлювати діагностичне значен­ня вимірювання температури тіла; час, коли здійснюють вимірю­вання температури тіла; ступені підвищення температури тіла; фі­зіологічні коливання температури тіла.

Оснащення:

1. медичний термометр;

2. термометр "Термотест";

3. температурний листок;

4. ниркоподібний лоток;

5. 1% розчин хлораміну;

6. 3% розчин хлораміну.

Діагностичне значення вимірювання температури тіла. Тем­пература тіла — важливий діагностичний і прогностичний крите­рій стану хворого, оскільки підвищення температури тіла в бага­тьох випадках свідчить про розвиток захворювання, про особли­вості його перебігу та реакцію організму хворого на патологічний процес.

Час, коли здійснюється вимірювання температури тіла. Тем­пературу тіла вимірюють медичним термометром 2 рази на добу: вранці натще з 6.00 до 8.00 та з 16.00 до 18.00 (до вечері). У цей час спостерігається максимальне коливання добової температури.

Проводити термометрію після приймання їжі не бажано, оскіль­ки її показники будуть дещо вищими.

Іноді, за призначенням лікаря, у разі таких захворювань, як сепсис, ревматизм, туберкульоз, окремим хворим температуру ті­ла вимірюють кожні 2—3 год.

Фізіологічні коливання температури тіла протягом дня між ранковими та вечірніми показниками становлять у середньому 0,3-0,5 °С.

У людей похилого та старечого віку температура тіла може бути дещо нижчою, ніж у людей середнього віку.

У ранньому дитячому віці спостерігається нестійка темпера­тура тіла з великими коливаннями протягом дня.

Температура тіла в пахвовій ямці в нормі становить 36—37 °С, вона на 0,5—0,8 °С нижча, ніж температура слизових оболонок.

Можливі також різні показники температури тіла при вимі­рюванні в лівій і правій пахвових ямках.

Послідовність дій під час виконання процедур

Вимірювання температури тіла в пахвовій ямці та пахвинній складці

1. Перевірте рівень ртуті в термометрі. Якщо ртуть не опусти­лася до поділки 34 °С, струсіть кілька разів термометр і знову пе­ревірте, чи вся ртуть опустилась у резервуар.

2. Запропонуйте хворому підняти руку. Якщо шкіра під пах­вою волога, витріть її рушником, оскільки вологість охолоджує ртуть і показники термометра будуть дещо нижчими.

3. У глибину пахвової ямки помістіть кінець термометра з ре­зервуаром ртуті й запропонуйте хворому притиснути зігнуту в лік­тьовому суглобі руку до тіла і тримати термометр 8—10 хв. Під час вимірювання температури тіла хворий лежить або сидить. Ослабленим і хворим, які перебувають у непритомному стані, підніміть руку, поставте термометр і під час вимірювання підтри­муйте руку в потрібному положенні.

4. Результати занесіть у температурний листок, а термометр продезінфікуйте.

5. Дітям раннього віку вимірюйте температуру в пахвинній складці. Для цього термометр помістіть у пахвинну складку, а но­гу дитини дещо зігніть у кульшовому суглобі так, щоб термометр заховався в утвореній складці шкіри.

150

151

Вимірювання температури в ротовій порожнині

1. Резервуар термометра помістіть під язик хворого і попро­сіть його губами притримувати корпус термометра.

2. Через 5 хв визначіть показник термометра, а дані занесіть у температурний листок.

Вимірювання температури в прямій кишці

1. Хворого покладіть на бік.

2. Резервуар термометра змажте вазеліном.

3. Уведіть резервуар термометра за сфінктер відхідника.

1. Через 5 хв визначте показник термометра і дані занесіть у температурний листок.

Визначення підвищення температури тіла за допомогою тер­мометра "Термотест"

1. Для визначення температури тіла полімерну пластинку при­кладіть до чола, за температури 36—37 °С на пластинці зеленим кольором засвітиться "№ (норма), а за температури понад 37 °С — буква "Р" (іеЬгіз — гарячка).

2. Конкретну цифру підвищення температури тіла визначте медичним термометром. Цей метод використовують для швидко­го виявлення людей з підвищеною температурою тіла у великому колективі.

Запис показників температури тіла в температурний листок

1. Зазначте в температурному листку дані: прізвище, ім'я та по батькові хворого, № карти стаціонарного хворого, № палати.

1. Зазначте дату.

2. Після кожного вимірювання температури тіла нанесіть крап­ку на вертикалі, що відповідає даті, часу вимірювання (ранок або вечір) і показнику температури тіла. Пам'ятайте, що одна поділка шкали "Т" дорівнює показникові 0,2 °С.

3. З'єднайте крапки лініями, починаючи зі шкали "Т", і таким чином отримаєте температурну криву.

Дезінфекція медичних термометрів

1. Після використання термометрів замочіть їх у 1% розчині хлораміну на ЗО хв або в 3% розчині пероксиду водню на 80 хв, потім промийте водою та протріть насухо.

2. Після вимірювання температури в прямій кишці медичний термометр замочіть у 3% розчині хлораміну на 1 год, за необхід­ності знежирте, промийте водою й висушіть серветкою.

ДОГЛЯД ЗА ХВОРИМИ З ГАРЯЧКОЮ

Навчальна мета: уміти здійснити догляд за хворим, в якого підвищена температура тіла; здійснити догляд за хворим, в якого висока температура тіла тримається досить довго; здійснити спо­стереження та догляд за хворим, який перебуває в стані марення; здійснити догляд за хворим, в якого настало зниження темпера­тури тіла; надати невідкладну допомогу в разі виникнення колапсу.

Виховна мета: усвідомити значення спостереження за хворим у гарячковому стані. Уміння визначити ступінь тяжкості стану хворого й відповідно підвищити увагу до нього.

Початковий обсяг знань: знати ступені підвищення температу­ри тіла; типи гарячок залежно від коливань температури тіла про­тягом доби; стадії гарячки, їх коротку характеристику.

Оснащення:

1. медичний термометр;

2. температурний листок;

3. тепла вода;

4. рушник;

5. мило туалетне;

6. полотняна серветка;

7. пузир з льодом;

8. грілка з гарячою водою;

9. столовий оцет;

10. 50% розчин анальгіну в ампулах;

11. 1% розчин димедролу в ампулах;

12. 2,5% розчин аміназину в ампулах;

13. 10% розчин кофеїн-бензоату натрію в ампулах;

14. 10% розчин сульфокамфокаїну в ампулах.

За ступенем підвищення температуру тіла поділяють на: а) субфебрильну - 37-38 °С; б) помірну гарячку - 38-39 °С; в) високу гарячку — 39—41 °С; г) надвисоку гарячку — понад 41 °С.

Типи гарячок залежно від коливань температури тіла протя­гом доби

1. Гарячка постійного типу: температура тіла встановлюється на високих цифрах (39—40 °С), добові коливання температури ті­ла невеликі (не більше ніж 1 °С). Спостерігається в разі крупоз­ної пневмонії, черевного тифу.

2. Гарячка послаблювального, ремітуючого, типу: висока тем­пература тіла з коливаннями протягом доби від 1 до 2 °С без зни-

152

153

ження ранкової температури до нормального рівня. Характерна для гнійних інфекцій.

3. Гарячка переміжного, інтермітугочого, типу: спостерігаєть­ся короткочасне раптове підвищення температури тіла до 39—40 °С і швидке її зниження до нормального рівня. Повторюється через 1—2—3 доби, характерна для малярії.

4. Гарячка гектичного типу: характеризується дуже великими (до 3—4 °С) коливаннями добової температури тіла з різким зни­женням до норми та навіть нижче. Ці коливання супроводжують­ся значним потовиділенням, виснажувальною слабкістю. Спосте­рігається така гарячка при сепсисі.

5. Хвилеподібна гарячка: тривалі періоди підвищення темпе­ратури змінюються періодами нормальної температури тіла. Ха­рактерна для лімфогранулематозу, бруцельозу.

6. Гарячка зворотного типу: спостерігається раптове підвищен­ня температури тіла до 39—40 °С і вище. Така температура три­мається кілька днів, потім раптово знижується до норми, а через декілька днів знову виникає гарячка з наступним зниженням тем­ператури тіла. Характерна для поворотного тифу.

7. Гарячка неправильного типу: добові коливання температу­ри тіла різнорідні, різної тривалості. Спостерігається при ревма­тизмі, дизентерії, грипі, сепсисі.

Стадії гарячки, їх коротка характеристика. Розрізняють 3 ста­дії гарячки: підвищення температури тіла, збереження температу­ри на високому рівні та зниження температури тіла.

Стадія підвищення температури тіла супроводжується появою ознобу. Тепловіддача при цьому зменшується внаслідок спазму периферійних кровоносних судин, з'являється синюшність шкіри та видимих слизових оболонок, шкіра холодна на дотик, набуває вигляду гусячої. Хворі скаржаться на головний біль, погане само­почуття, ниючий біль у всьому тілі.

У стадії збереження температури на високому рівні посилені тепловіддача та теплопродукування. У цей період шкіра хворо­го червона, гаряча. Хворі скаржаться на відчуття жару, загальну слабкість.

У разі значного підвищення температури тіла у хворого мо­жуть з'явитися марення, галюцинації. Іноді він може перебувати в непритомному стані.

Під час гарячки насамперед порушується обмін речовин: з од­ного боку, посилюється згорання, а з іншого — внаслідок зниже-

ної функції травлення та всмоктування, а також погіршення апе­титу надходження поживних речовин в організм зменшується. Це призводить до того, що починають згорати власні тканини орга­нізму: вуглеводи печінки, жири жирової клітковини. Розкладають­ся білки.

Чим сильніша й триваліша гарячка, тим більше виснаження

організму.

Підвищення температури тіла на 1 °С призводить до збіль­шення обміну речовин приблизно на 11% .

Унаслідок порушення обміну речовин продукти неповного зго­рання отруюють клітини й тканини організму. При цьому виве­дення шкідливих продуктів здійснюється недостатньо інтенсивно внаслідок зниження функції нирок.

Отруєння нервової системи недоокисленими продуктами об­міну та мікробними токсинами проявляється головним болем, безсонням, а іноді й порушенням свідомості.

У разі значного підвищення температури тіла у хворого мо­жуть з'явитися марення, галюцинації.

Унаслідок недостатнього слиновиділення у хворого розвива­ється сухість слизової оболонки ротової порожнини.

Порушення функцій кишок може проявитись як закрепом, так і проносом.

Порушення функцій серцево-судинної системи й дихання ви­ражається в зниженні артеріального тиску, прискоренні пульсу та дихання пропорціонально рівню температури тіла.

Зниження температури тіла може відбуватися літично — по­вільно, поступово або критично — швидко, протягом кількох годин.

У разі літичного зниження температури тіла стан хворого по­ступово поліпшується. Це безпечно для хворого.

Криза може мати сприятливий перебіг, коли зниження темпе­ратури тіла супроводжується рясним потовиділенням, пульс і ди­хання не прискорюються, свідомість не порушується, безсоння змінюється сном.

Перебіг кризи може супроводжуватися погіршенням стану хво­рого. Може виникнути гостра судинна недостатність — колапс. Хворий скаржиться на сильну слабкість, спрагу, відчуття холоду, озноб. Пульс стає дуже частим, погано пальпується, дихання по­верхневе, свідомість затьмарена. Хворий блідне, потім розвива­ється ціаноз, шкіра вкривається холодним липким потом. Якщо не вжити відповідних заходів, то хворий може померти.

154

155

Послідовність дій під час догляду за хворим з гарячкою

Догляд за хворим у стадії підвищення температури тіла

1. Укладіть хворого в ліжко.

2. Добре закутайте ковдрою.

3. До кінцівок прикладіть грілки.

1. Дайте хворому випити гарячого молока з медом або чаю з малиною, калиною чи липовим цвітом.

Догляд за хворим у стадії збереження температури тіла на високому рівні

1. Для послаблення головного болю на лоб покладіть холодну примочку (можна додати 1 столову ложку оцту на 1 склянку хо­лодної води).

2. Годуйте хворого 6—7 разів на добу (навіть у нічний час) висококалорійною, вітамінізованою, рідкою та напіврідкою їжею, яка легко засвоюється (бульйон, картопляне пюре, молоко, смета­на, кефір, фрукти, ягоди).

3. Для виведення токсичних продуктів з організму давайте хворому пити часто, але невеликими порціями. Це може бути від­вар шипшини, молоко з медом або гідрокарбонатом натрію, ово­чеві, фруктові та ягідні соки, а також лужна мінеральна вода.

4. Після приймання їжі запропонуйте хворому прополоскати рот перевареною водою. Кілька разів на добу допоможіть йому здійснити туалет ротової порожнини. Тріщини на губах змащуй­те обліпиховою олією. Можна використати також 10% розчин бу­ри в гліцерині.

5. Здійснюйте часткове оброблення шкіри, своєчасно змінюй­те білизну, особливо в разі посиленого потовиділення.

6. Проводьте профілактику пролежнів, запалення легень. Стеж­те, щоб хворий тривалий час не залишався в одному й тому поло­женні, особливо лежачи на спині. Повертайте його в ліжку, мож­на надати йому положення напівсидячи.

7. Провітрюйте приміщення, але не робіть протягів. Під час провітрювання вкрийте хворого ковдрою, а голову прикрийте руш­ником або шапочкою.

Протягом усього гарячкового періоду хворий повинен дотри­муватися ліжкового режиму.

Догляд за хворим, який перебуває в стані марення, галюцинацій 1. Якщо з'явилися перші ознаки стану марення, сповістіть про це лікаря та більш пильно доглядайте за таким хворим.

2. Забезпечте для нього повну тишу та, якщо це можливо, вста­новіть індивідуальний пост. Це може бути санітарка чи родичі хворого.

3. Якщо є можливість, ізолюйте хворого.

4. Зафіксуйте хворого в ліжку за допомогою спеціальних по­ясів.

5. За призначенням лікаря введіть хворому медикаменти: внут-рішньом'язово 50% розчин анальгіну — 2 мл; 1% розчин димедро­лу — 1—2 мл; 2,5% розчин аміназину — 2 мл.

6. Використайте фізичні методи зниження температури тіла (холодні примочки та обкутування, пузир з льодом до голови), грілки з холодною водою на сонні й стегнові артерії. В умовах підвищення температури тіла понад 38—38,5 °С фізичні методи охолодження можна застосовувати лише після введення хіміоте­рапевтичних засобів, які усувають спазм судин шкіри та вплива­ють на центри терморегуляції, інакше охолодження буде посилю­вати теплопродукцію та збільшувати гіпертермію.

Запам'ятайте! Треба бути дуже уважними до хворого, котрий перебуває в стані марення та галюцинацій, оскільки такий хво­рий може травмувати себе й оточуючих.

Догляд за хворим, в якого знизилася температура тіла, про­довжуйте здійснювати так, як і тоді, коли температура утриму­валася на високому рівні. Уважно стежте за діяльністю серце­во-судинної системи пацієнта при критичному зниженні високої температури тіла. При значному потовиділенні своєчасно здійс­нюйте часткове оброблення шкіри хворого та змінюйте натільну й постільну білизну.

Надання невідкладної допомоги в разі виникнення колапсу

1. З-під голови хворого заберіть подушку та опустіть підголів­ник ліжка.

2. Підніміть ножний кінець ліжка на 30—40 см. Викличте лі­каря.

1. Дайте випити пацієнтові міцного солодкого чаю або кави.

2. До кінцівок прикладіть грілки.

3. Уведіть хворому підшкірно (за призначенням лікаря) 1 мл 10% розчину кофеїн-бензоату натрію і 2 мл 10% розчину сульфо-камфокаїну.

4. У разі поліпшення стану витріть хворого насухо, замініть натільну й постільну білизну.

156

157