5. Головна мета і функції самоменеджменту

Основна мета самоменеджменту полягає в тому, щоб:

1) максимально використовувати власні можливості;

2) свідомо керувати своїм життям (тобто самовизначатися);

3) долати зовнішні обставини як на роботі, так і в особистому житті.

Переваги самоменеджменту полягають у тому, щоб виконувати роботу з меншими витратами; мати кращі результати праці і їх організацію; отримувати більше задоволення від роботи; мати велику мотивацію до праці, зростання кваліфікації; досягати професійних і особистих цілей найкоротшим шляхом.

Самоменеджмент є послідовне і цілеспрямоване виконання певних функцій:

- самомотивація, включаючи постановку мети (аналіз і формування особистих цілей);

- планування своєї діяльності (розробка планів і альтернативних варіантів своєї діяльності);

- прийняття рішень (прийняття рішень по майбутніх справах);

- реалізація і організація (складання розпорядку дня й організація особистого трудового процесу);

- контроль (самоконтроль і контроль підсумків, у разі потреби - коригування цілей);

- інформація та комунікація (навколо цієї функції певною мірою групуються основні функції, оскільки комунікації як обмін інформацією необхідні у всіх фазах процесу самоменеджменту).

6. Принципи самоменеджменту

Сутність самоменеджменту базується на ряді моментів: принципів, умов прояви (підстав), концептуалізації тощо. Принципи самоменеджменту, перетинаючись частково з принципами самоорганізації, визначають на концептуальному рівні сенс менеджменту в умовах самоорганізації людських чинників. Самоорганізація в свою чергу передбачає багатоетапну їх реалізацію.

1) самовільно. Принцип є основоположним і забезпечує появу тенденцій і спостережуваних фактів в умовах конкретних ринкових сегментів і відповідних керованих систем незалежно від форм власності. У певних умовах цей принцип дозволяє не тільки враховувати величезні приховані можливості соціально-економічних систем, а й передавати їм переважну більшість функцій самоменеджменту.

2) «занурення» системи. Ефект самоорганізації, по-перше, залежить від стану необхідних ресурсів і характеристик відповідних відносин в частині доступу до них, по-друге, спонтанно може обмежувати континуум станів з формування нових видів матеріалізованого системотворення лише трьома кінцевими результатами: для себе; для тіньового ринку; для суспільства.

3) спрямованість самоорганізації. Важливим є принцип спонтанно направленого самозародження раніше «занурених» горизонтальних систем як потужної реакції вільного ринку самоорганізованих учасників на монопольний характер державних і корпоративних структур. Іншими словами, реалізація даного принципу відбувається через всі стани саморозвитку ресурсів систем до початку процесу самооптимізації горизонтальних структур.

4) штучне начало. Даний принцип відображає не стільки необхідність підвищення початкового фактичного ресурсоспоживання над розрахованим без гарантії паралельного отримання можливих корисних результатів (за рахунок сумарного ефекту від дифузії і діссонації), скільки ресурсну штучність самовільного зростання і розвитку самоорганізації. Підприємці, адміністратори, менеджери повинні або врахувати, або штучно створити таку ринкову ситуацію, в якій «занурені» системи можуть якийсь час самозабезпечуватися тим, що їм необхідно для стримування ефекту самоліквідації.

5) ресурсна підтримка. При реалізації цього принципу слід враховувати кілька моментів: а) самоменеджмент, створивши горизонтальну систему, повинен дати їй можливість самовизначитися, тобто менеджер зобов'язаний стати на час лише спостерігачем; б) конкретна система вирішує спонтанно необхідні завдання забезпечення ресурсами та послугами,; в) при розвитку самоврядування система здатна до самоліквідації без отримання відповідних результатів або з отриманням, що може бути наслідком відсутності ресурсної підтримки; г) система, реалізувавши спонтанно свої внутрішні завдання, здатна миттєво фінішувати, не цікавлячись кінцевими результатами. Тут самоврядування має завжди бути підживлене додатковими ресурсами.

6) сполучуваність стрибкоподібних та еволюційних процесів. Однозначно спонтанний стрибкоподібний прояв ефекту самоорганізації пов'язаний з особливостями горизонтального реагування керованих соціально-економічних систем на жорсткий вплив адміністративно-бюрократичної структури.

7) паралельність. Передбачається, що феномени самоорганізації створюють певні системні ефекти і формують нові завдання перед самоменеджментом, розвиваються паралельно у ієрархічних системах.

8) концептуальність. Даний принцип є глобальним і являє собою набір декількох різних принципів: обов'язкова наявність гнучкості, наявність напівпрозорих кордонів між регіонами і конкретними ринками, асоціативність композиційної побудови, горизонтальна асоціативна побудова як основа тимчасової стійкості системи в умовах перехідного періоду, збереження ієрархічного втручання центральних органів.

9) віртуальність. Створення на базі самоорганізації нових об'єктів самоменеджменту - нечіткі множини тимчасових відносин сторін.

10) двоїстість самоврядування. Виявляється в тому, що в ієрархічних структурах змішуються функції влади підприємця, адміністративної, методичної влади і впливу менеджменту. Якщо ієрархія віртуальна, тобто заснована на самоорганізації та децентралізується в напрямку горизонтальних структур, то самоменеджмент максимізується і стає вже системою.

11) субсидарність (додатковість) самоменеджменту. У розвитку формальної децентралізації та демократичного управління самоменеджмент фактично реалізує самоорганізацію.

12) дигітальність. Відображаючи так звану предметоцентричність, дигітальність є найважливішим сучасним рішенням завдань децентралізації управління.

Сукупні принципи самоменеджменту визначають сутність як самоорганізацію менеджерів вирішувати першочергові завдання. Матеріалізація сутності самоменеджменту можлива за певних умов і за конкретними обмеженнями.