12.1.2. Класно-урокова система організації теоретичного навчання

Ця система стала результатом еволюції індивідуально- групової системи. Збільшення груп учнів у кожного викладача і, як наслідок, скорочення часу безпосередньої роботи з кожним учнем, заучування молитов і віршів хором призводили до нагромадження досвіду групової роботи. При цьому групи стали набиратися з учнів, які мали приблизно однакову підготовку, що дозволяло організовувати колективну роботу на заняттях.

Досвід групового навчання показав, що воно є значно продуктивнішим, якщо:

• учні згруповані в окремі класи не тільки за рівнем знань, але і за віком;

• з предметів розроблені навчальні програми, їхнє вивчення здійснюється планомірно (у навчальному процесі з кожного предмета виділено ряд розділів і тем, що освоюються ча­стинами на окремих заняттях);

• заняття проводяться в певному режимі за постійним розкладом.

Це привело до якісної зміни організації теоретичного навчан­ня. Нагромадження й узагальнення педагогічного досвіду, розвиток науки в середні віки дозволили представити організа­цію навчання у вигляді нової системи, дати її наукове обґрун­тування, що і було вперше зроблено Я. А. Каменським, І. Штурмом, І. Г. Пссталоцци та іншими педагогами. Система одержала назву «класно-урокової». Класно-урокова система організації теоретичного навчання передбачає дозування нав­чального матеріалу згідно з пізнавальними можливостями учнів на теоретичному занятті, обмеженому суворо визначеним часом. Ефективність організації навчання в класно-уроковій системі призвела до широкого поширення її в навчальних закладах.

Класно-урокова система організації теоретичного навчання та її розвиток спричинили багато спроб раціоналізації цієї системи, викликаних новими завданнями, які доводилося вирішувати орга­нам освіти в різних суспільно-політичних та економічних умовах.

Починалися спроби раціоналізації класно-урокової системи організації теоретичного навчання. Було створено цілу низку подібних систем, опис деяких із них наведено нижче.

Белл-ланкастерська система організації теоретичного навчання (автори А. Белл і Д. Ланкастер) передбачала взаємне навчання. Викладач навчав дози навчальної інформації переважно найбільш здібних учнів, які потім навчали інших учнів, які не володіли цим матеріалом. У США й Англії в 60-ті роки XX ст. система була відроджена шляхом застосування навчального телебачення, що передбачало трансляцію лекцій висококваліфікованих педагогів й опрацювання цих лекцій учнями під керівництвом учителів (у школі) або дорослих, які доглядають за дітьми вдома, батьків, домогосподарок, репетиторів тощо.

Дальтон-план (Е. Паркхерст). Сутність організації навчання за Дальтон-планом полягала в самостійному просуванні учня в навчанні відповідно до його здібностей, можливостей та звичного для нього темпу. У цій системі викладач виконував роль консультанта, а після завершення навчання - екзаменатора. Заняття скасовувалися, програми предметів, що вивчались, поділялися на ряд завдань, до яких пропонувалася відповідна література і контрольні завдання (питання), схема вивчення навчального матеріалу була максимально спрощена.

У 20-ті роки XX ст. у СРСР Дальтон-план був застосований в адаптованій формі як бригадно-лабораторна організація теоретичного навчання, що передбачала поєднання індиві­дуального вивчення предмета з колективною роботою класу або бригади. Завдання видавалися бригаді учнів, але ця система передбачала одержання всіма однакової оцінки за результатами виконання завдання, незалежно від частки участі в роботі.