37

Тема 2.1. Ранні форми культури

2.1.2. Культура Стародавнього Сходу

1. Загальні закономірності виникнення давньосхідних цивілізацій

2. Основні досягнення культури Стародавньої Месопотамії

3. Давньоєгипетська культура

4. Давня Палестина

5. Цивілізація Ірану

6. Культура Стародавньої Індії

7. Етапи розвитку культури Стародавнього Китаю

1. Загальні закономірності виникнення давньосхідних цивілізацій

Однією із загальних закономірностей історичного процесу є нерівномірність його розвитку як у часі, так і в просторі. В історії людства на певних етапах окремі народи ставали носіями суспільного прогресу. До того ж на ранніх стадіях, коли людина ще сильно залежала від природи, дуже важливим був географічний чинник.

В кінці IV – III тисячолітті до н.е. творцями перших цивілізацій на Землі стали народи, які заселяли долини великих рік – Тигру, Євфрату, Нілу, Інду, Гангу, Янцзи і Хуанхе. Вирішальну роль у цьому відіграла наявність наносних родючих земель, які утворювалися завдяки періодичним розливам рік. В такій місцевості індивідуальна обробка землі неможлива. Разом з тим об'єднання зусиль селянських общин, накопичення спостережень за часом розливу рік, іригаційні роботи забезпечували дуже багаті врожаї. Навіть кам'яні, дерев'яні або мідні знаряддя дозволяли вести тут великообсягові земляні роботи і одержувати значний додатковий продукт. Отже, створювалися умови для майнового розшарування і виникнення держави. Склався особливий тип держави – східна деспотія. Її особливості зумовлені саме необхідністю створювати і підтримувати іригаційну систему: жорстка централізація влади, повне всевладдя і навіть обожнювання правителя, існування бюрократичного апарату, застосування рабської праці, але при цьому – збереження сільської общини.

Ці загальні риси мали конкретні своєрідні прояви в різних країнах Стародавнього Сходу.

2. Основні досягнення культури Стародавньої Месопотамії

На Близькому Сході в IV тис. до н.е. між річками Тигр та Євфрат виникла цивілізація Месопотамії, або Дворіччя, її культурну традицію дослідники за часом поділяють на три культурно-історичні відтинки, які відповідають періодам існування трьох давніх держав, що послідовно замінювали одна одну в цьому регіоні: Шумеру, Вавилону та Ассирії.

Історія давнього Дворіччя пройшла кілька етапів. Наприкінці IV тис. до н.е. північна людність, відома під спільною назвою шумерів, посіла і освоїла долини річок Тиф та Євфрат і утворила перші в Дворіччі міста-держави (Ур, Урук, Кіш, Лагаш, Ніпур). Шумерський період історії Месопотамії сумарно нараховує близько 1,5 тис. років.

З сивої давнини сусідами шумерів були аккадці, які жили у Нижньому Дворіччі. Поступово шумери асимілюються з ними, і в II тис. до н.е. історія Месопотамії стає історією аккадських народів.

Провідну роль у першій половині II тис. до н.е. відігравали вавило-няни. Найвищого розквіту Вавилон зазнає при шостому царі першої династії Хаммурапі (1792-1750 pp. до н.е.)- Та вже за останніх царів цієї династії Вавилонія потерпає від нашестя гірських племен та занепадає майже на 500 років.

Ассирія вперше з´являється на історичній арені приблизно у XIV ст. до н.е., а наприкінці IX ст. до н.е. стає наймогутнішою державою Передньої Азії.

Останні сторінки історії Дворіччя знову пов´язані з Вавилоном. Вавилоняни разом із сусідами - мідійцями - наприкінці VII ст. до н.е. завдають поразки ассирійській державі. Однак у 538 р. до н.е. Вавило-нію було завойовано вже персами.

Шумер. На відміну від єгипетських, кліматичні умови Месопотамії були більш суворими: повені, піщані бурі, сирий вологий клімат. Все це .повною мірою відбилося на світосприйнятті давніх жителів Дворіччя, їх міфологію наскрізь проймають відчуття жаху та безнадії перед нездоланними силами злого фатуму. Тут не зустрінеш притаманної єгиптянам мрії про безтурботне життя в потойбічному світі. Боги шумеро-аккадців жорстокі й заздрісні до людей. В описах потойбічного царства панують морок та безвихідь. Немає ані справедливого судді, схожого на Озіріса, ані терезів, на яких важать справи людей, немає ніяких ілюзій щодо того, чим закінчиться життя і як це повинно статися. Усі думки, усі прагнення месопотамців концентрувалися на тій дійсності, яку відкриває перед ними земне життя. Але це життя не світле, не радісне, а тривожне, сповнене таємниць і боротьби. Це вони першими сформулювали поняття: "Пам´ятай про смерть!" Тобто поспішай насолоджуватись кожною миттю життя, бо воно скороминуще, а після смерті вже не буде нічого радісного.

За уявленнями шумерів, як людина складалася із кісток, плоті та шкіри, так і весь навколишній земний світ складався з цих трьох частин. В основі світобудови перебувала "земна кістка", тобто дерево життя (ясень), з якого постали шумерські боги. Глина, з якої шумери ліпили перший посуд, вважалася "земною плоттю". Завершувала конструкцію світу "земна шкіра", яку пізніше почали ототожнювати з міддю, вперше виплавленою з руди. На кінець IV тис. до н.е. шумери чітко розрізняли дві сфери діяльності - внутрішню і зовнішню. Якщо внутрішня стосувалася їжі та задоволення інших тілесних потреб, то зовнішня торкалася предметів суспільного життя, включаючи й зв´язок з богами через жерців.

До певної міри можна стверджувати, що шумерська культура була колискою не лише месопотамської, але й культури всього людства. Вважається, що саме шумери винайшли колесо та гончарне коло, першими навчилися виплавляти бронзу та виготовляти кольорове скло, створили першу професійну армію та перші правові кодекси. Шумерські астрологи встановили, що рік складається з 365 діб і поділили його на 12 місяців згідно з рухом Сонця по екліптиці через 12 сузірь зодіакального кола.

Культура шумерів відзначалася високим розвитком мистецтв, ремесел, особливо визначними були архітектурні досягнення давніх месопотамців. На відміну від Єгипту, Дворіччя було бідним на камінь, тому будували тут із цегли. Саме шумери почали будувати типові для Месопотамії архітектурні пам´ятки - східчасті вежі - зіккурати, які були невід´ємною частиною месопотамських храмів (окрім зіккурату на широких територіях храмів, огороджених стінами, були й інші будівлі).

Храми присвячувалися різноманітним богам шумерського пантеону, ворожу щодо людей несамовитість яких необхідно було "задобрювати" численними жертвами та ритуалами. Серед цих ритуалів особливе значення мав потужний крик жерця до перебуваючих на небі богів, які відгукувалися "жахливим блиском" (блискавкою) та "царським криком" (громом). Тому зіккурати мали бути достатньо високими й міцними, щоб не впасти від могутніх відповідей богів. Зіккурати зводилися в три-чотири виступи, інколи кількість "сходинок" доходила до сімох. У верхній частині споруди містилося святилище, яке вважалося "домівкою бога".

Велику роль у культурі Месопотамії відіграла писемність. Шумери винайшли клинопис - найпоказовіше і найважливіше з того, що було створено давньомесопотамською цивілізацією. Клинописнізначки наносилися паличкою на табличку з сирої глини, а потім ця табличка випалювалася й могла зберігатися дуже довго. З літературних пам´яток шумерів до нас дійшли численні міфи (про створення світу, про всесвітній потоп), найдавніший варіант епосу про Гільга-меша. Однак літературні записи, як і в Єгипті, були привілеєм вузького кола високих посадових осіб, які одні мали право оволодівати складним мистецтвом клинописного письма.

Культура Вавилонії перейняла естафету від шумерської культури та цивілізації, ставши її останньою фазою. Вавилон - перше місто світового значення в історії людства. Він уславився багатьма архітектурними спорудами, скульптурою, рельєфами. Згідно з однією з клинописних табличок, у Вавилоні було 53 храми великих богів, 55 невеликих храмів верховного бога Мардука, 300 малих святилищ земних та підземних богів, 600 святилищ небесних богів, 180 жертовників богині війни та кохання Іштар та 200 жертовників, присвячених іншим богам. Найвідомішою спорудою міста була Есагіла - 90-метрова вежа - зіккурат на честь бога Мардука.

Відомою пам´яткою давньовавилонської.культури є двометровий кам´яний стовп, на якому записано закони царя Хаммурапі. Верхню частину стовпа прикрашає рельєф. Тут зображений бородатий бог сонця Шамаш, який передає символи влади - берло та магічну обручку - цареві Хаммурапі. Вони пильно дивляться один одному в очі, що посилює єдність композиції.

Давні вавилоняни створили багато літературних творів. Велику цікавість викликають "Поема про Атрахасіса", в якій розповідається про створення людини й всесвітній потоп, а також культовий космогонічний епос "Енум´а еліш" ("Коли нагорі"). Тут було створено також остаточну версію поеми про Гільгамеша-героя, який шукав і не знайшов безсмертя. В 11-й таблиці поеми Ут-Напішті - єдина людина, що врятувалася від всесвітнього потопу, - розповідає Гіль-гамешу про це стихійне лихо, наслане злими та заздрісними богами:

Ходить вітер шість днів, сім ночей,

Потопом буря покриває землю.

Коли ж настав день сьомий.

Буря з потопом війну припинили,

Ті, що билися, немов би військо.

Заспокоїлось море, вщух буревій — потоп припинився.

Я відкинув люк - світло впало мені на облич чя.

Я поглянув на море - тиша настала,

Й усе людство глиною зробилось!

Вже після звільнення від ассирійського панування Вавилон пережив останній період свого розквіту, який за рівнем розвитку матеріальної культури перевершив усі попередні культурні надбання Сходу і Заходу. Цар Навуходоносор II оточив місто міцними мурами. У верхній частині міська стіна була такою широкою, що на ній могли роз´їхатися дві бойові колісниці. В мурах на всі сторони світу розміщувалися ворота, від яких до центру міста йшли широкі гарні вулиці, забудовані палацами та храмами. Головні ворота, присвячені богині Іштар, було облицьовано кахлями з рельєфними зображеннями тварин. За наказом Навуходоносора II було збудовано й друге з сімох чудес світу - славнозвісні сади Семіраміди.

Ассирійці (держава Ашшур) підходили до культурних надбань своїх попередників так само, як це свого часу зроблять римляни з грецькою культурою. Вони трансформували релігію, культуру та мистецтво Вавилонії, внесли в них новий пафос могутності, державності. Ассирійська культура була цілком сповнена пафосом сили, уславлювала міць, перемоги та завоювання своїх царів. У ній домінували не релігійні, а мілітарно-світські засади і мотиви.

Не культова архітектура, а будівництво палаців і фортець притаманне ассирійському періоду. Відомим далеко за межами Ассирії виразом державної могутності був палац царя Саргона II поблизу Ніневії. Вхід до нього сторожували крилаті бики з людськими головами, палаючими очами, величезними прямокутними бородами. Це добрі міфологічні створіння - шеду, що повинні були охороняти оселю царя від всіляких видимих і невидимих ворогів.

У рельєфах та розписах ассирійських палаців переважають світські сюжети. Головною особою тут виступає сам володар. До нас дійшли численні портрети ассирійських царів: Саргона II, Ашшурбанапала (Сарданапала), Ашшурнасірпала II та ін. Цар завжди грізний та величний, його фігура важка, руки й ноги налиті дужими мускулами. Особливої майстерності добилися ассирійські митці у зображенні сцен полювання, де реалістично показано різноманітних тварин: коней, верблюдів, левів. "Вмираюча левиця" з палацу Ашшурбанапала - шедевр світової ваги. Ця левиця, вражена кількома стрілами, намагається піднятися в останньому відчайдушному зусиллі, її паща, що розкрилася у передсмертному рику, розставлені трикутником передні лапи та виразна діагональ напівповаленого тіла - витвір великого різьбаря.

За наказом царя Ашшурбанапала у його палаці було зібрано найзначнішу в усьому стародавньому світі бібліотеку, яка складалася з десятків тисяч клинописних табличок. Цар особисто слідкував за її комплектуванням. "Я пізнав заховані таємниці мистецтва письма, - сповіщав він у одному з написів, - я читав у небесних та земних будовах і міркував над цим. Я був присутній на зібраннях царських переписувачів".

Культура Месопотамії мала величезний вплив на культури сусідніх держав: Ірану, Урарту, Палестини. У Біблії зафіксовано насторожливо-захоплене ставлення давніх євреїв до гордих та величних міст Вавилону та Ніневії, жах перед величністю цих країн та їх володарів.