4. Русифікація.
• Український народ зазнавав утиску з боку Росії в усі часи. Протягом XX століття були лише окремі періоди, коли русифікація була послаблена.
Це:
доба ЦР та П.Скоропадського;
20-30 рр., коли проводилась коренізація;
II половина 50-х рр, коли Хрущов віддячував українцям за те, що завдяки їм обраний І секретарем ЦК;
Період 1963-1972 рр. - доба П.Шелеста.
• Причини тотальної русифікації українців:
Колись і український, і російський народи були в єдиній державі - Київській Русі і розмовляли єдиною мовою.
Спорідненість української та російської мов.
Особлива зацікавленість Росії в володінні Україною.
Самі українські лідери сприяли русифікації.
(Зокрема, це можна сказати про В.Щербицького, який добре знаючи українську мову, ніколи нею не користувався).
Підставою для русифікації стала Конституція СРСР 1977 року. В ній було записано, що між націями і народами, які населяють СРСР стираються грані. Формується нова історична спільність людей - радянський народ.
А оскільки це єдиний народ, то він мав говорити однією мовою. Звичайно нею мала стати російська.
• Русифікація в Україні мала 3 напрями:
а) згортання українізації;
б) мовна проблема;
в) переселенська політика.
а) Згортання українізації.
Цей процес розпочався з тиску на українську літературу. Першого удару було завдано О.Гончару за твір "Собор", надрукований в 1968 році. В цьому творі деякі герої нагадували собою деяких партійних босів. Цькування О.Гончара почалось в Дніпропетровську - місці дії роману. Гончара усунули від керівництва Спілкою письменників України. Багатьох тих, хто позитивно оцінювали твір звільняли з роботи і виключили з партії.
• Зазнала тиску Л.Костенко за ідеалізацію козаччини, її "Маруся Чурай" шість років не могла потрапити до читача.
Режисер Параджанов за фільм "Тіні забутих предків" на 15 років був відлучений від кіно.
• 3 20-25 фільмів, які знімала кіностудія ім.О.Довженка лише 2 знімали українською мовою. А Одеська кіностудія всі фільми знімала російською мовою.
Дублювання іноземних фільмів на українську мову взагалі не здійснювали.
• Ідеологи з компартії слідкували навіть за музичним репертуаром. Коли хоровий ансамбль "Гомін" захопився збиранням колядок і купальських пісень, то в цьому побачили прояв "буржуазного націоналізму". Керівника ансамблю виключили з Спілки композиторів, а колектив розпустили.
• Зникали українські вистави. З семи київських театрів статус українського зберігав лише театр імені І.Франка.
б) Мовна проблема.
• Щоб пропагувати російську мову скрізь поширювалось гасло: "Я русский бы выучил только за то, что им разговаривал Ленин".
• В 70-80 рр. весь час приймались постанови та розпорядження, які піднімали статус російської мови.
Частка українських шкіл склала 28%, а російських - 72%. В Криму і на Сході українські школи зникли зовсім.
• Для викладання російської мови класи ділили на підгрупи. Вчителі отримували 15% надбавку до зарплати. Престижними стали російські філфаки.
В той час в російських школах за заявою батьків діти звільнялись від вивчення української мови.
На російську мову перейшло 80% дитячих садків.
• Щоб викликати відразу до української мови українські журнали, газети, телебачення були сухі і нецікаві.
Українська мова була оголошена мовою села. Без російської мови людина не могла зробити собі кар'єру.
в) Переселенська політика.
Була задумана для того, щоб збільшити кількість росіян в Україні. Тому керівні кадри в Україну переселяли з Росії. Особливо багато росіян направляли в промислові райони України.
• В змішаних шлюбах було престижно давати дитині російську національність.
• Наслідком такої політики було те, що на кінець 80-х років в Україні росіян нараховувалось 21 %. Це була найбільша з національних меншин.
• В ідеологічному аспекті то був важливий чинник придушення національної свідомості українства, а значить і його прагнення до політичного самовизначення.