3.3. Гіпотеза суспільних регуляторів

Започаткував її німецький мислитель Фрідріх Енгельс. Він вважав, що мова з'явилася не у людини як індивіда, біологічної істоти, а в суспільстві, у людей як соціальних істот. Поява звукового спілкування є наслідком розвитку виробничих суспільних відносин у первісному трудовому колективі, наслідком того,що в людей з'явилося що сказати одне одному. На його думку, потребу в спілкуванні породила колективна праця.

З розвитком людини засоби стадної стимуляції трансформувалися у суспільні регулятори, тобто почали виконувати суспільну комунікативну функцію. Зміст суспільних регуляторів, який спочатку мав ситуативний характер, поступово набув предметності, тобто вони стали знаками предметів і явищ об'єктивної дійсності. Водночас із цією змістовою динамікою первісної мови відбувалася зміна її форми: мова ставала членороздільною як у фонетичному, так і в граматичному аспектах.

Отже, згідно з гіпотезою суспільних регуляторів виникнення мови пов'язане зі звуковими сигналами стада мавп. Ці сигнали були засобами стадної стимуляції (термін О. Леонтьєва). Подібними звуковими нечленороздільної форми послуговувалися люди в первісному трудовому колективі.

3.4. Гіпотеза жестів

Її відстоював російський учений Микола Якович Марр. Нині її прихильником є російський мовознавець В'ячеслав Іванов (нар. 1929). Він вказує на паралель мовного розвитку дитини і людства (жестова комунікація — однослівні позначення предметів — сполучення слів у короткі речення). За цією гіпотезою, спочатку виникла мова жестів, а потім на її основі звукова мова.

Про можливість виникнення звукової мови на основі жестів твердили представники й інших гіпотез. Прибічник вигукової гіпотези німецький учений Вільгельм Вундт (1832—1920), зокрема, вважав, що із самого початку існувало дві мови — мова жестів і мова звуків. За допомогою звуків виражали почуття, а за допомогою жестів — уявлення про предмети. Як доказ цієї гіпотези наводять факт існування мови жестів у наш час.

Справді, мову жестів використовують багато племен. Австралійське плем'я аранда, скажімо, має 450 жестів, серед яких є навіть такі, що виражають абстрактні поняття. Мовою жестів користуються, як правило, тоді, коли заборонено говорити, а також під час спілкування різномовних племен. Так, зокрема, вдови австралійського племені варра-мунга цілий рік повинні мовчати, тому змушені спілкуватися за допомогою пальців і ліктів. Серед деяких племен заборонено розмовляти юнакам: у період посвячення їх у мисливці.І бачимо, в усіх згаданих тут випадках жести застосовують як доповнення до звукової мови. Отже, жести були і є допоміжним засобом спілкування, властивим усім народам. Щоправда, представники різних етносів вдаються до нього неоднаковою мірою. Так, скажімо, протягом годинної розмови мексиканець використовує жестикуляцію 180 раз, француз — 120, італієць — 80, а фін - 1 раз.

Отже, деякі лінгвісти вважають, що первісна мова була не звуковою, а кінетичною і виражалася жестами, передусім порухами рук.Жести були основним засобом спілкування гомінідів, які жили приблизно 3 млн. років тому.