Матеріали до лабораторно-практичного заняття за темою

“Векторне моделювання освітнього середовища”.

План

1.Сутність поняття “освітнє середовище”.

2.Основні типи освітнього середовища.

3.Векторне моделювання освітнього середовища.

4.Діагностичні запитання, інтерпретація відповідей.

Література: [17,41,43].

1.У загальному значенні “середовище” розуміється як оточення. Поряд з терміном “середовище” використовуються такі визначення, як “середовище людини”, “людське середовище”, “оточуюче середовище” і т.д.

“Найчастіше під оточуючим середовищем людини розуміється так чи інакше сукупність умов й впливів, що оточують людину” (Д.Маркович). Середовище людини охоплює сукупність природних і соціальних факторів, які можуть впливати прямо чи побічно, миттєво чи довгочасно на життя й діяльність людей.

Але в той же час людина одночасно є продуктом й творцем свого середовища, яке їй дає фізичне підґрунтя для життя й робить можливим інтелектуальний, моральний, суспільний і духовний розвиток.

Освітнє середовище – система впливів та умов формування особистості, а також можливостей для її розвитку, які містяться в соціальному та просторово-предметному оточенні.

Структура освітнього середовища (ОС):

1. Фізичне оточення: архітектура та дизайн школи;

2. Людський фактор: особливості вчителів, учнів та їх батьків;

3. Програма навчання: стиль викладання, зміст навчальних програм.

2.Основні типи освітнього середовища (за Я. Корчаком):

Догматичне освітнє середовище:

Середовище цього типу характеризується Я. Корчаком у такий спосіб:

“Традиція, авторитет, обряд, веління як абсолютний закон, необхідність як життєвий імператив. Дисципліна, порядок і сумлінність. Серйозність, щиросердна рівновага та ясність, що випливає з твердості, відчуття міцності й стійкості, впевненості в собі, у своїй правоті. Самообмеження, самовизначення, праця як закон, висока моральність як навичка. Розсудливість, що доходить до пасивності, однобічної непомітності прав і правди, яких не передала традиція, не освятив авторитет, не закріпив механічно шаблон вчинків... Догматом можуть бути земля, костьол, вітчизна, доброчесність, гріх, наука, суспільно-політична робота, багатство, боротьба, а також Бог. Не в що, а як віриш”.

Як приклад організації догматичного середовища в найбільш яскраво вираженій формі можна навести монастир чи армію. Безумовно, родина з міцними релігійними традиціями також формує насамперед середовище догматичного типу. Саме таке середовище є основою психологічної “обробки” адептів різних сектантських течій та угруповань.

Характеризуючи догматичне середовище, Корчак надзвичайно точно передбачив два основних витоки армійської “дідівщини”: впевненість у собі, що переходить у свавілля, і простоту, яка переходить у брутальність. Корчак підкреслював, що в цьому випадку дане середовище перестає виконувати свою виховну функцію, перетворюючись в інструмент, що просто руйнує особистість.

Особистість дитини, що виховується в догматичному середовищі, на думку Корчака, характеризується насамперед високим ступенем пасивності, коли спокій трансформується у відчуженість та апатію. Якщо ж у такому середовищі опиняється вже сформована сильна особистість, то вона, як правило, озлоблюється у своєму прагненні встояти проти натиску чужої злої волі, зокрема, спрямовуючи свою енергію на будь-яку трудову діяльність.

Догматичне виховне середовище ще півтора століття тому рішуче критикував М.О. Добролюбов: “...вихователь вважає вихованця своєю власністю, річчю, з якою він може робити все, що йому завгодно. “Дитя не повинно мати своєї власної волі, - говорять премудрі педагоги, - воно повинно сліпо підкорятися вимогам батьків, учителів, узагалі старших. Наказ вихователя повинен бути для нього вищим законом і виконуватися без найменших міркувань”.

“Безумовна покора – головна і єдина необхідна умова виховання. Виховання своєю останньою метою і має саме те, щоб на місце нерозумної волі дитини поставити розумну волю вихователя...”

Говорячи, що в особі вихователя здійснюється для дитини моральний закон і розумне переконання, вони, мабуть, ставлять вихователя на недосяжну висоту, роблять його зразком моральності і розумності. Неважко, звичайно, погодитися, що якщо б можливий був такий ідеальний вихователь, то, безумовно, сліпе визнання його авторитету не задавало б особливої шкоди дитині (якщо не вважати важливою шкодою уповільнення самостійного розвитку особистості)”.

Догматичне освітнє середовище характеризується тим, що формує пасивну й залежну особистість.

Показово, що саме догматичний тип освітнього середовища виявився найбільш розповсюдженим у навчальних закладах різних країн і в різні часи, включаючи і нинішній час. Такий тип освітнього середовища формує людей, що опинилися у своєрідній психологічній в’язниці, адже саме в’язниця є місцем, спеціально винайденим людством для створення умов абсолютної залежності й абсолютної пасивності. З погляду будь-якої недемократичної влади догматичне освітнє середовище є геніальним соціальним винаходом, що гарантує відтворення слухняного й смиренного народу, який є ідеальним об’єктом для демократичного управління.

“...великі педагогічні реформатори Нового часу – Коменський, Песталоцці та інші – так і не зуміли вийти за межі середньовічної освітньої парадигми як парадигми трансляції істин від учителя до учня. І це стало основою культурно-освітньої кризи сучасної цивілізації” (А.М. Лобок).