2. Методика фінансового планування

Фінансовий план складається на основі:

- фактичних даних бухгалтерського балансу;

- показників плану виробництва продукції;

- планового кошторису витрат на виробництво продук­ції, виконання робіт, надання послуг;

- планового кошторису витрат на утримання об’єктів соціальної сфери підприємства;

- даних про обсяги планованих інвестицій і капітальних вкладень;

- даних про рух основних фондів і оборотних коштів;

- норм амортизаційних відрахувань;

- нормативів власних оборотних коштів;

- ставок платежів у бюджет і відрахувань у позабюдже­тні фонди;

- умов розрахунків з покупцями продукції, постачаль­никами матеріальних ресурсів, з банком за кредита­ми, з бюджетом щодо податків;

- даних про джерела фінансування.

Для фінансового планування використовуються наступні ме­тоди:

- прямого рахунку;

- нормативний;

- розрахунково-аналітичний;

- балансовий;

- метод оптимізації планових рішень;

- економіко-математичного моделювання.

Формування, розподіл і використання коштів здійсню­ється самим підприємством. Це підвищує відповідальність його працівників за якість прийнятих планових рішень. Ефективність використання фінансових ресурсів є одним із головних критеріїв при здійснені господарської діяльності, запроваджені тих чи інших інноваційних заходів, прийн­ятті інвестиційних рішень. Фінансовий план підприємства складається, в основному, з п`ятьох частин (рис. 11.1.).

Методологія фінансового планування містить у собі організа­цію планування фінансів на певних принципах.

До принципів фінансового планування відносяться:

- науковість;

- комплексність;

- оптимальність.

Принцип науковості планування фінансів означає, що розрахунок планових показників повинний базуватися на ви­користані науково обґрунтованих методів, нормах і норма­тивах.

Рис 11.1. Складові частини фінансового плану

.

Принцип комплексності припускає, що показники фінан­сового плану повинні бути пов'язані між собою в єдине ціле, тому зміна одного з них спричиняє зміну інших показників і всієї системи в цілому.

Принцип оптимальності планування фінансів передба­чає раціональне використання капіталу та всіх фінансових ре­сурсів, вибір одного, найбільш оптимального, планового рішен­ня з можливих варіантів плану.

Існує певний алгоритм розробки фінансового плану, який включає декілька етапів (рис 11.2.).

Рис. 11.2. Алгоритм розробки фінансового плану

Розробка фінансового плану починається з аналізу фінан­сового стану підприємства у звітному періоді.

Основним джерелом інформації для аналізу фі­нансового стану підприємства є бухгалтерський баланс, фо­рми бухгалтерської звітності, а також дані поточного обліку. Фінансовий аналіз починається з аналізу активів підприємст­ва.

У процесі аналізу активів підприємства досліджуєть­ся їх:

- наявність, склад, структура, динаміка активів;

- зміна загальної суми активів підприємства у звітному році;

- зміна розподілу коштів між довгостроковими і поточ­ними активами;

- зміна абсолютної суми дебіторської заборгованості, її структура та можливість повернення.

Довгострокові активи - це вкладені кошти в нерухо­мість, цінні папери (акції, облігації інших суб'єктів господа­рювання і держави), статутні капітали спільних підприємств, нематеріальні активи.

При аналізі поточних активів варто встановити, як змінилася в їх структурі питома вага виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції, відвантаже­них товарів, готівки, короткострокових цінних паперів, дебі­торської заборгованості й інших активів.

Важливе місце під час аналізу поточних активів при­діляється дебіторській заборгованості, оскільки вона є іно­ді значною частиною оборотних коштів. При цьому необ­хідно:

1. Вивчити зміну її абсолютної суми та структури за на­ступними статями: розрахунки з покупцями і замовниками; розрахунки за отриманими векселями; розрахунки за виданими авансами; розрахунки за претензіями; розрахунки за по­забюджетними платежами; розрахунки з оплати праці; роз­рахунки з дочірніми підприємствами й інші розрахунки.

2. Встановити можливість повернення дебіторської за­боргованості в планованому періоді.

У процесі аналізу пасивів здійснюється оцінка засобів підприємства за наступними джерелами:

1) власні (статутний капітал, резервний фонд, фонди спеціального призначення, резерви сумнівних боргів, резерви майбутніх витрат і платежів, цільове фінансування, орендні зобов'язання, розрахунки з засновниками, нерозподілений прибуток);

2) позикові (довгострокові фінансові зобов'язання, дов­гострокові кредити банків, довгострокові позики, коротко­строкові фінансові зобов'язання, короткострокові кредити, ко­роткострокові позики, розрахунки та інші короткострокові па­сиви).

При аналізі визначається:

- зміна обсягів джерел (власних та позикових);

- зміна співвідношення власних і позикових джерел ко­штів;

- відповідність довгострокових і нематеріальних активів джерелам їх покриття;

- джерела фінансування поточних активів;

- зміна частки власних джерел у формуванні основ­них і оборотних фондів.

Далі оцінюється кредиторська заборгованість, здій­снюється порівняльний аналіз дебіторської і кредиторської заборгованості на початок планового періоду, розробляються заходи щодо їх зниження.

На останньому етапі аналізу проводиться оцінка пла­тоспроможності і фінансової стійкості підприємства.

Платоспроможність оцінюється за допомогою наступ­них показників:

- коефіцієнта поточної ліквідності;

- коефіцієнта абсолютної ліквідності;

- коефіцієнта загальної ліквідності;

- коефіцієнта банкрутства.

Фінансова стійкість відображує перспективну плато­спроможність підприємства та аналізується на базі по­казників:

- питома вага позикових коштів у загальному капіталі;

- коефіцієнт забезпечення заборгованості;

- коефіцієнт автономії.