4. По досягнутому рівню базового фонду оплати праці.

Плановий фонд оплати праці визначається на основі фон­ду оплати праці звітного року; планованого коефіцієнту росту товарообігу або обсягу виробництва; планової зміни чисель­ності працюючих та досягнутого в звітному періоді рівня серед­ньої заробітної плати:

ФО_пл = ФОП_зв х К_о ± Δ_Ч х ЗПс_зв,

де К_о - плановий коефіцієнт зростання обсягу виробництва (товарообігу);

Δ_Ч - планова зміна чисельності персоналу;

ЗПс_зв - рівень середньої заробітної плати звітного пері­оду.

Недоліки цього методу планування такі, як і в норматив­ного методу планування фонду оплати праці.

5. Планування фоп на основі середньої заробітної плати.

Цей метод полягає у визначенні планового фонду оплати праці на основі планової чисельності працівників за окремими категоріями та планованої середньорічної заробітної плати од­ного працівника даної категорії:

де Чк - планова чисельність працівників певної категорії;

ЗПс_к - планова середньорічна заробітна плата одного працівника певної категорії.

При цьому середньорічна заробітна плата одного працівника розраховується наступним чином:

ЗПс_кпл=ЗПс_звхК_зп,

де ЗПс_кзв - рівень заробітної плати працівника к-ї катего­рії в звітному періоді;

К_зп - плановий коефіцієнт росту середньої заробітної пла­ти к-ї категорії працівників.

У порівнянні з розглянутим вище, даний метод більш точ­ний, оскільки базується на планових показниках. Однак розра­хунок середньої заробітної плати в плановому періоді в умовах інфляції вимагає детального обґрунтування.

Загальний плановий фонд основної заробітної плати під­приємства є сумою фондів оплати праці всіх категорій персона­лу. Загальний плановий фонд оплати праці всього підприємства - це сума основного та додаткового фонду оплати праці.

При плануванні фонду заробітної плати необхідно розра­хувати середню заробітну плату різних категорій працюючих.

Середньорічна заробітна плата одного працівника розра­ховується на основі загального фонду оплати праці працівників облікового складу (включаючи сумісників) і середньої облікової чисельності персоналу:

Середньомісячна заробітна плата одного працівника роз­раховується за формулою

Планування фонду оплати праці повинно закінчуватись перевірочним розрахунком співвідношення темпів росту заробі­тної плати й продуктивності праці за формулою:

де І_в - індекс зростання продуктивності праці;

І_зп - індекс зростання заробітної плати в плановому році порівняно зі звітним.

Це співвідношення повинно бути менше одиниці, що до­сягається максимальним використанням усіх резервів зростання продуктивності праці.

Тема 9. Виробнича інфраструктура

1. Особливості функціонування та планування підрозділів

ви­робничої інфраструктури.

2. Планування забезпечення підприємства технологічним осна­щенням.

3. Планування діяльності ремонтного виробництва.

4. Планування енергозабезпечення підприємства.

5. Планування транспортного обслуговування виробництва.

1. Особливості функціонування та планування підрозділів ви­робничої інфраструктури

Виробнича інфраструктура підприємства — це сукупність підрозділів, які прямо не беруть участі у створенні основної (профільної) продукції підприємства, але своєю діяльністю створюють умови для нормального перебігу виробничого процесу в основних цехах.

Виробнича інфраструктура як об'єкт аналізу має ряд особли­востей, які потрібно враховувати при плануванні. Функціонуван­ня виробничої інфраструктури за рядом істотних ознак відрізня­ється від діяльності основних підрозділів підприємства: 1) результат діяльності інфраструктури являє собою послугу вироб­ничого характеру; 2) її продукція, як вид послуги, не існує самостійно, поза виробничим процесом; 3) елементи виробничої інфраструктури про­сторово незалежні, концентрація підрозділів інфраструк­тури в якомусь одному місці не може компенсувати нестачу їх в іншому місці.

Те, що продукція підрозділів виробничої інфраструктури не матеріалізується в речі, а набирає форми корисних дій і зникає разом із цими діями, є передумовою існування особливого виду резервів у інфраструктурі - виробничих потужностей, їхньої пропускної здатності, можливості технічних приміщень, трудових ресурсів, тощо.

Для кількісного оцінювання рівня розвитку інфраструктури потрібні показники, які характеризували б нагромадження в інфраструктурі її виробничого потенціалу. Тому поряд із категорією «інфраструктура» як сфера діяльності доцільно говорити про матеріально-технічну базу інфраструктури та ступінь її розвитку.

Функціонально-галузеву структуру виробничої інфраструктури складають такі ланки, як транспортно-складська, інформаційно-комунікаційна чи сфера технічного обслуговування (ремонтне, інструментальне, енергетичне).

Складові частини виробничої інфраструктури підприємства виконують дві функції: 1) обслуговування процесів основного та допоміжного ви­робництва. Вона є обов'язковою для всіх підприємств (транспорт­не, складське господарство та ін.); 2) ”власне” виробницт­во— виникає та розвивається як результат, що склався в деяких галузях в плані організації виробництва та розподілу праці (виробництво різних видів енергії і тепла; деталей для ремонту обладнання; технологічного оснащення та інструменту).

За відсутністю спеціалізованих підприємств технічного обслуговування й забезпечення необхідними засобами виробництва підприємства змушені розвивати „власні” інфраструктурні підрозділи (інструментальні, енергетичні, ремонтно-меха­нічні, транспортні цехи) для технічного обслуговування основних виробництв.

Всі вони мають свої особливості функціо­нування, а значить і особливості планування їхньої діяльності. У подальшому розглядаються ці особливості за основними підроз­ділами виробничої інфраструктури.