Граматичний рівень

1. Уживання паралельних закінчень у кличному відмінку іменників типу Грицьку і Грицько;

2. Уживання закінчень -е, -и в іменнику люди.:

Заснув він смачно так, як сплять всі добрі люде…

(„Пан та Собака”);

3. Використання відмінкових форм особових займенників 3-ї особи без н: од їх, з їх, над їм.

4. Зустрічаються скорочені форми дієслів 3-ї особи однини теперішнього часу І дієвідміни з основою на –а: виверта, одпочива, зна.

І небо, і земля – усе одпочива,

Все ніч під чорною запаскою хова.

(„Пан та Собака”)

5. Інфінітив на -ть переважає над інфінітивом на –ти: Чому ж Рябку не спать? Мабуть, сам пан звелів віддать Рябку печене („Пан та Собака”).

Словотвірний рівень

1. Частіше вживається префікс -сь, рідше - -ся.

2. Паралельно використовуються дієслівні суфікси –ува і –ова: жаловав, почастував.

Діалектні риси

1. Уживаються діалектні форми типу кае (каже), побач (побачити), раєш (радиш), бач (бачиш).

2. Діалектні прислівники: тута, багацько, вп’ять, сількось.

3. Форма місцевого відмінка з прийменником об: Навій мені добру вістку об моїй дитині.

Лексичний рівень

1. Широке використання загальнонародної лексики:

Рябко на панському дворі не спить всю нічку,

Коли б тобі на сміх було де видно свічку.

Або в селі де на опічку

Маячив каганець.

Всі сплять, хропуть, А деякі сопуть

(„Пан та Собака”).

2. Майстерне втілення в контекст народної фразеології, прислів’їв, приказок:

„Нехай тяжка йому година та лиха –

Сказав, - щоб за моє, як кажуть люде, жито

Та ще й мене і бито!

Коли моє назад. Чи баба з воза, - що ж?

Велика дуже вада!..

Кобилі легший віз, сьому кобила й рада”.

(„Пан та Собака”).

3. Творче наслідування фольклорних джерел:

На березі Рибалка молоденький

На поплавець глядить і примовля:

„Ловіться, рибочки, великі і маленькі!”

(„Рибалка”)

П.Гулак-Артемовський першим увів до української літератури жанр балади („Рибалка” та „Твардовський”).

Саме в першій баладі автор широко використав народнопісенні мотиви, надавши цьому сюжету неповторних національних рис. Надсилаючи цей твір до „Вестника Европы”, Гулак-Артемовський писав, що він хотів випробувати, чи не можна українською мовою передавати почуття ніжні, благородні, зворушливі [20, с. 113]. Задум автору вдався, хоч є певні відступи від романтизму в бік бурлеску. Другий твір (балада „Твардовський”) написано в грубувато-жартівливому тоні, тобто повністю відійти від традицій „Енеїди”, на нашу думку, автор ще не зміг:

Ріжуть скрипки і бандури,

Дівчата гопцюють;

Хлопці, піт аж ллється з шкури,

Коло їх гарцюють [5, с. 53].

Таким чином, ми бачимо, що П.Гулак-Артемовський широко використовував риси народно-розмовної мови на різних рівнях: фонетичному, морфологічному, лексичному. Цим він сприяв закріпленню народної мови в літературі, зміцненню народної основи української літературної мови. Практика використання в літературі української мови була ще обмеженою і поширювалася здебільшого на жанри, що традиційно вважалися низькими.