3. Вклад інших письменників і пол. Хіх ст. У розвиток нової української літературної мови

3.1. Роль п.Гулака-Артемовського в історії української літературної мови

У перші три десятиліття ХІХ ст. українським письменникам довелося відстоювати право на розвиток літератури рідною мовою. Слідом за Котляревським утверджував українську мову як мову самобутньої національної культури Петро Гулак-Артемовський. Літературну діяльність він розпочинав з перекладів та переспівів західноєвропейських поетів російською мовою. Був активним співробітником першого громадського наукового та літературного журналу „Украинский вестник”, що видавався при Харківському університеті. У цьому ж журналі були опубліковані й оригінальні твори П.Гулака-Артемовського, написані українською мовою. Це поезія „Справжня Добрість” (1817) та байка „Пан та Собака” (1818). Українські твори П.Гулака-Артемовського були помітним явищем в українській літературі (адже на той час, крім перших пісень „Енеїди” та кількох віршів В.Масловича, українською мовою ще нічого не було написано).

Вірш „Справжня Добрість” пересипаний народними фразеологізмами, приказками:

У неї ворогам одкази все одні

Хто часнику не їв, той і смердіть не буде,

А добрий ворогів завсіди перебуде.

Псу вільно й на попа брехати, як кажуть,

Собака гавкає, а вітер те несе… [5, с. 34].

У деяких рядках відчувається простакувате балагурство та бурлескний тон на фоні поважних роздумів:

Вона й горілочки ряди-вряди хлисне,

Та носом, мов с[виня], по улиці не риє,

По-сороміцькому не кобенить, не виє,

Під лавкою в шинку, мов цуцик, не засне [5, с.32].

На той час в українській літературі ще не могло бути повної відповідності форми змісту. Панувала думка, що мова простого народу взагалі не годиться ні для літератури, ні для висвітлення серйозних проблем.

Поезія „Справжня Добрість” була вдалим художнім експериментом, що продовжував і розвивав справу, розпочату „Енеїдою” І.Котляревського.

Україномовна творчість Гулака-Артемовського представлена віршами, байками, віршованими листами, перекладами. За життя автора було опубліковано тільки 15 творів, написаних українською мовою. Саме на основі аналізу цих творів дослідники виділили ті особливості, що свідчили про вироблення норм української літературної мови на основі народної мови.

Ці тенденції простежуються на всіх рівнях мови: фонетичному, граматичному, словотворчому, лексичному і фразеологічному [3, с. 137-139].

Фонетичний рівень

Фонетична система мови творів П.Гулака-Артемовського відбиває риси, що стали фонетичною нормою нової української літературної мови, і риси, що не закріпилися як літературна норма:

1. ще немає послідовного вживання і на місці давніх о, е: голівці і головці, візьму і возьму, зі мною і зо мною, підо мною, достав;

2. у прийменниках і префіксах переважає од над від: оддав, од жінок, віддать, від матки:

Не вік же ягоді на гільці червоніти,

Не вік при матері і дівці дівовать…

Ой, час теляточко від матки одлучити!

(„До Любки”);

3. обмежене вживання протетичного в: узенька, удка, уха і вуха, огонь:

І більш не скаржилась на долю пліточок

За ласенький на удочці шматок…

(„Рибка”);

4. просторічне оформлення іншомовних слів і географічних назв: п’ятембурх, єхлейтар, лєпорт.