2. Показники психічної зрілості на першому році життя

а) Комунікативна поведінка (протодіалог)

Як відомо, дитина проявляє комунікативну активність із перших місяців народження. Виражається це:

• у вибірково активній увазі до обличчя й особливо очей співрозмовника. Це як би початок освоєння поведінкового сценарію, що стане пізніше основою невербальних складових діалогу. Установлення контакту очей є, як відомо, демонстрацією наміру вступити в розмову. У ранньому віці комунікативна потреба й компетентність тісно співвідносяться з пізнавальним потенціалом дитини:

• після 2 місяців спонтанна посмішка змінюється на реактивну, у відповідь на посмішку дорослого;

• в 3 місяці важливий Показник - поява так званої «реакції пожвавлення»;

• наприкінці першого - у другому півріччі спілкування дитини й матері має діалогоподібний характер: вокалізації дитини чергуються з паузами, під час яких дитина прислухається до голосу матері, яка з нею розмовляє.

Експериментальні дані закордонних дослідників свідчать, що існує прямо пропорційна залежність між сенситивністю й відгукуваністю матері, з одного боку, і вокщіізаційною (а цізніше - мовленнєвою) комунікативною активністю дитини - з іншої. При оцінці цих показників варто мати на увазі, що, по суті, оцінюється діада « мати-дитя». Дуже багато чого в поведінці дитини залежить від материнської поведінки (емоційної й комунікативної).

б) Емоційна поведінка

З 3 місяців емоційні реакції дитини здобувають усе більше довільний і різноманітний характер.

Західні психологи описують наступний набір емоційних реакцій, що спостерігаються у дитини після 3—4 місяців:

а) «здивуванця у відповідь ца несподіванку» - гальмування рухової активності и зниження серцевого ритму у відповідь на несподіване явище;

б) тривожні реакції на стани фізіологічного дискомфорту (біль, холод і голод) - посилення рухової активності, що супроводжується закриванням

очей, прискоренням серцевого ритму й плачем;

• »

в) реакція розслаблення у відповідь на задоволення потреби - зниження м'язового тонусу й закривання очей;

г) «комплекс пожвавлення», що виникає, коли бачить обличчя близької людини (на невеликій відстані - 30-40 см) у поєднанні зі зверненим до неї мовленням, інтонаційно забарвленим. Ця емоційна реакція найбільше добре відома педіатрам і дитячим невропатологам. Вона проявляється в посмішці, радісних вокалізаціях, підвищенні рухової активності.

Близько 8 місяців виникає- ще одна емоційна реакція: страх при зустрічі з незнайомою людиною (або явищем) — перелякане вираження обличчя, губи стиснуті, очі розширені, брови підняті. У цьому ж віці з'являється емоція «гніву, викликаного розчаруванням», у вигляді опору й плачу, що виникає при перериванні якого-небудь заняття маляти або зникнення з поля зору об'єкта, що його цікавить.

в) Пізнавальна активність

Пізнавальна або дослідницька активність, з одного боку, це ранній прояв пізнавальної мотивації. З іншого боку - вона створює дитині оптимальні умови для пізнання навколишнього світу й угамування сенсорного голоду, тобто підтримки адекватного рівня сенсорної СТИМУЛЯЦІЇ.

Нейрофізіологічні дослідження свідчать, що сенсорна стимуляція церебральних центрів сприяє дозріванню нейронів і мієлінізації провідних шляхів.

У ранньому віці пізнавальна активність проявляється в:

- тривалості безперервної фіксації погляду на об'єкті, що зацікавив дитину, (стійкість мимовільної уваги в цей період - показник пізнавального потенціалу дитини й прогностично значуща ознака для інтелектуального розвитку в дошкільному й молодшому шкільному віці;

- ІНШИМ 5 прояв дослідницької поведінки — предметно- маніпулятивна гра, є переважаючою формою активності на першому році життя (дитина розглядає, обмацує предмети, тягне їх у рот, кидає їх. Приблизно до 7-8 місяців у неї складаються елементарні форми уявлень («константність уявлень про предмет»). Вона продовжує пам'ятати про існування предмета якийсь час після зникнення його з поля свого зору. Відшукує іграшку, заховану на її очах. Світ, що оточує дитину, стає більше передбачуваним і структурованим. Константність уявлень про предмети є передумовою для утворення смислового зв'язку між їхнім найменуванням, почутим від дорослих, і відповідними образами, тобто основою для формування пасивного словника.