4. Відмінність психіки людини від психіки тварини

1. Тварина може діяти лише в межах ситуації, що сприймається безпосередньо, а всі здійснювані нею акти обмежені біологічними потребами. Вони не виконують ні якої діяльності, що не обслуговує їхніх біологічних потреб. Конкретне, практичне мислення тварин робить їх залежними від безпосередньої ситуації. Лише в процесі орієнтувального маніпулювання тварина здатна розв’язати проблемні завдання. Людина ж завдяки абстрактному, логічному мисленню може передбачати події, чинити свідомо.

Мислення тісно пов’язане з мовленням. Тварини лише подають сигнали своїм родичам з приводу власних емоційних станів, тоді як людина за допомогою мови інформує інших у часі та просторі, передаючи суспільний досвід.

2. Тварини здатні використовувати предмети як знаряддя, але жодна тварина не може створити знаряддя праці. Тварини не живуть у світі постійних речей, не виконують колективних знаряддєвих дій.

Лише людина створює знаряддя за продуманим планом, використовує їх за призначенням і зберігає на майбутнє. Вона живе у світі постійних речей, користується знаряддями спільно з іншими людьми, переймає досвід користування знаряддями праці та передає його іншим.

3. Третя відмінність у психіці людини і тварини полягає в почуттях. Тварини також здатні переживати позитивні чи негативні емоції, але лише людина може співчувати в горі чи радості іншій людині, насолоджуватися картинами природи, переживати інтелектуальні почуття.

4. Умови розвитку психіки тварини і людини є четвертою відмінністю. Розвиток психіки у тваринному світі підкорено біологічним законам, а розвиток психіки людини детермінується суспільно-історичними умовами. І людині, і тварині властиві інстинктивні реакції на подразники, здатність набувати досвід у життєвих ситуаціях. Проте присвоювати суспільний досвід, який розвиває психіку, здатна лише людина.

Отже, розвиток психіки у філогенезі – це перехід від нижчих її стадій до вищих, що являє собою дедалі повніше відображення дійсності й адекватніші форми поведінки.

5. Проблема зародження суспільних відносин і членороздільного мовлення.

Суспільні відносини зародилися в надрах перших форм трудової діяльності. Праця від самого початку була колективною, суспільною. Це випливало вже з того, що люди з моменту своєї появи на Землі завжди жили колективами, а мавпи — предки людини — більш-менш великими чередами (або родинами). Таким чином, біологічні передумови суспільного життя людини треба шукати в стадності викопних вищих приматів, точніше, у їхній предметній діяльності, яка відбувалася в умовах стадного життя.

З іншого боку, праця визначила із самого початку якісну своєрідність об'єднань перших людей. Ця якісна відмінність коріниться в тому, що навіть найскладніша знарядійна діяльність тварин ніколи не має характеру суспільного процесу і не визначає відносин між членами співтовариства. Навіть у тварин з найбільш развинутою психікою структура співтовариства ніколи не формується на основі знарядійної діяльності, не залежить від неї, а тим більше не опосередковується нею.

Про все це необхідно пам'ятати, досліджуючи біологічні передумови зародження людського суспільства. Глибоко хибними є спроби безпосереднього виведення закономірностей суспільного життя людей із закономірностей групової поведінки тварин. Людське суспільство є не просто продовженням або ускладненням співтовариства наших тваринних предків, а соціальні закономірності не зводяться до етологічних закономірностей життя мавп. Суспільні відносини людей виникли, навпаки, у результаті ламання цих закономірностей та докорінної зміни стадного життя завдяки трудовій діяльності.

У пошуках біологічних передумов суспільного життя дослідник Войтоніс звернувся до стадного життя нижчих мавп для виявлення тих умов, у яких "індивідуальне користування знаряддям, що з'явилося в окремих особин, могло стати суспільним та впливати на перебудову і розвиток взаємин, крім цього, знайти в цих взаєминах могутній чинник, який стимулював застосування знаряддя". Войтоніс і Тіх провели в цьому напрямку численні дослідження з виявлення особливостей структури череди і стадної поведінки у мавп. Тіх надає особливого значення виникненню у мавп нової, самостійної і могутньої потреби у спілкуванні із подібними. Ця нова потреба, за Тіхом, зародилася ще на нижчому рівні еволюції приматів і досягла свого розквіту в давніх павіанів, а також у людиноподібних мавп, які живуть родинами. У тваринних предків людини прогресивний розвиток стадності також проявлявся у формуванні міцних внутрішньостадних відносин, наприклад, при спільному полюванні за допомогою природних знарядь. Тіх вважає, що саме ця діяльність призвела до необхідності обробки знарядь полювання, а потім і до вироблення примітивних кам'яних знарядь для виготовлення різноманітних більш вдосконалених мисливських знарядь.

Великого значення Тіх надає тому факту, що у безпосередніх предків людини підлітки мали засвоювати традиції й уміння попередніх поколінь, переймати досвід старших членів суспільства, а останні, особливо самці, мали виявляти не тільки взаємну терпимість, але й уміння співпрацювати. Цього вимагала складність спільного полювання із застосуванням різних предметів (каменів, ціпків) як знарядь полювання. Водночас на цьому етапі вперше в еволюції приматів виникли умови, коли з'я­вилася необхідність у позначенні предметів, бо без цього не можна було забезпечити погодженість дій членів череди під час спільного полювання.

3начний інтерес щодо розуміння процесу зародження людських форм спілкування являє "демонстраційне маніпулювання" у мавп. Описані випадки, коли серед ссавців одні тварини виявляють цікавість до маніпуляційних дій інших. Так, ведмеді нерідко спостерігають за індивідуальними маніпуляційними іграми своїх родичів, а іноді й інших тварин, наприклад, видр і бобрів. Однак найтиповішою ця властивість є для мавп, які не лише пасивно спостерігають за маніпуляціями іншої особи, але й дуже жваво реагують на них. Нерідко трапляється, що одна мавпа "провокаційно" маніпулює на очах у інших. Крім демонстраційного показу об'єкта маніпулювання і дій з ним, така мавпа часто "дражнить" іншу ще й тим, що присуває предмет до неї, а потім стрімко відсмикує його назад та ще й з шумом "нападає" на цю мавпу, щойно та простягне до предмета лапу. Як правило, все це неодноразово повторюється. Таке "дражніння" предметом нерідко є запрошенням до спільної гри і відпо­відає аналогічній "провокаційній" поведінці псових та інших ссавців у "трофейних" іграх, коли "загравання" здійснюється "зухвалим" показом ігрового об'єкта.

В інших же випадках "навмисний" показ об'єкта маніпулювання призводить у мавп до іншої ситуації: одна особина демонстративно маніпулює предметом на очах у співбратів, при цьому агресивні прояви з боку "актора", які зустрічаються при звичайному "дражнінні", нейтралізуються "глядачами" шляхом особливих "примирливих" рухів і поз. "Актор" виявляє ознаки "імпонування", які притаманні справжній демонстраційній поведінці. Таке "демонстраційне маніпулювання" зустрічається переважно в дорослих мавп, але не в дитинчат.

Результатом демонстраційного маніпулювання можуть бути наслідувальні дії "глядачів", але це не є обов'язковим. Все залежить від того, наскільки дії "актора" стимулювали інших мавп. Однак об'єкт маніпулювання завжди виступає як певний посередник у спілкуванні між "актором" і "глядачами". Під час демонстраційного маніпулювання "глядачі" можуть ознайомитися з властивостями і структурою предмета, яким маніпулює "актор", навіть не торкаючись об'єкта. Таке ознайомлення є опосередкованим, адже засвоєння чужого досвіду відбувається на відстані шляхом "споглядання" чужих дій.

Очевидно, демонстраційне маніпулювання стосується формування "традицій" у мавп. Подібні традиції утворюються в межах замкнутої популяції й охоплюють її членів. Так, наприклад, у популяції японських макак, які жили на невеликому острові, було виявлено зміну харчової поведінки, що виражалося в освоєнні нових видів їжі та винаходах нових форм її попередньої обробки. У результаті було зроблено висновок, що така поведінка відбувалася на основі опосередкованих ігор дитинчат, а потім демонстраційного маніпулювання і наслідувальних дій мавп.

Демонстраційне маніпулювання виявляє всі ознаки демонстраційної поведінки, але при цьому відіграє й істотну пізнавальну роль. Таким чином, у демонстраційному маніпулюванні сполучаються комунікативні і пізнавальні аспекти активності: "глядачі" одержують інформацію не тільки про особу, яка маніпулює та у діях якої містяться елементи "імпонування", але і (дистантно) про властивості і структуру об'єкта маніпулювання.

Демонстраційне маніпулювання було джерелом становлення людських форм спілкування, оскільки ці форми зародилися ра­зом із трудовою діяльністю, попередником і біологічною основою якої й було маніпулювання предметами в мавп. Разом з тим саме демонстраційне маніпулювання створює найкращі умови для спільної комунікативно-пізнавальної діяльності, коли основну увагу членів співтовариства спрямовано до предметних дій особи, яка маніпулює.