3. Елементарне мислення тварин.

В структуру процесу мислення включається здатність як до миттєвого розв’язання тих чи інших елементарних логічних задач, так і до узагальнення. В.Келер (1925), вперше дослідивши проблему мислення тварин в експерименті, прийшов до висновку, що людиноподібні мавпи володіють інтелектом, який дозволяє їм розв’язувати певні проблемні ситуації не методом спроб і помилок, а за рахунок особливого механізму – «інсайту», тобто за рахунок розуміння зв’язків між стимулами і подіями. В основі інсайту лежить тенденція сприймати всю ситуацію в цілому і завдяки цьому приймати адекватне рішення, а не тільки автоматично реагувати окремими реакціями на окремі стимули.

Запропонованим Келером терміном «інсайт» активно користуються і в наш час при діагностуванні поведінки тварин для позначення миттєвих розв’язків ними нових задач. Наявність мислення у тварин допускав Павлов, але підраховував, що його не можна ототожнювати з умовними рефлексами. Американський психолог Н.Майер (1929) показав, що одним із різновидів мислення тварин є здатність у новій ситуації реагувати адекватно за рахунок екстреної організації раніше набутих навичок.

Здатність встановлювати нові зв’язки в нових ситуаціях також складають важливу властивість мислення тварин. Крушинський дослідив цю здатність як основу елементарного мислення тварин. При цьому він мав на увазі ситуації, коли у тварин немає готової програми рішення, сформованої в результаті навчання або обумовленої інстинктом. Це ситуації, вихід із яких може бути знайдений не методом спроб і помилок, а саме логічним шляхом, на основі розумового аналізу умов задачі.

Американський дослідник Рамбо розглядав мислення тварин як адекватну поведінку, основану на сприйнятті зв’язків між предметами, на уявленні про відсутні предмети, на прихованому оперуванні символами. Здатність до узагальнення, абстрагування і формування довербальних понять – це ще одни найважливіший прояв початкового мислення тварин. Саме ця форма ВНД складає першооснову інших проявів мислення. Здатність до узагальнення та абстрагування – це вміння тварини в процесі навчання і накопичення досвіду виділяти і фіксувати відносно стійкі властивості предметів та їх відношень. Мислення тварин забезпечує здатність відразу ж адекватно реагувати на нову ситуацію, для якої немає раніше підготовленого розв’язку. Якщо тварина без спеціального навчання, без спроб і помилок, при першому ж пред’явленні знаходить спосіб досягнення мети, такий розв’язок розглядають як прояв мислення.

Назва теми 8: Індивідуально-пристосувальна діяльність тварин

Індивідуально-пристосувальна діяльність тварин, тобто адаптація тварини до конкретних умов середовища, дозволяє їй з більшим чи меншим успіхом виживати, долаючи труднощі і небезпеки повсякденного існування. Ця діяльність різноманітна за складом і включає набуті компоненти різної природи. Розглянемо види індивідуально-пристосувальної поведінки, в основі яких містяться процеси навчання.

1. навчання і пластичність

На навчанні основані події природнього життя тварин, а саме: формування навичок пошуку певної їжі, уникання небезпечних ділянок місцевості, взаємодії із сородичами і тваринами других видів. У лабораторних дослідах можна спостерігати, як тварина навчається діям, які задані експериментатором (пошук твариною виходу із лабіринту, уникання больового подразника).

Здатність до навчання базується на притаманній ЦНС властивості пластичності. Вона проявляється у здатності системи змінювати реакції на подразник, що багаторазово повторюється, а також у випадках його спільної дії з іншими факторами. Пластичність може мати різну спрямованість: чуттєвість до подразника може підвищуватися – це явище називається сенситизацією, або знижуватися, тоді говорять про звикання. У порівняльній психології підкреслюють різноманітність форм навчання тварин, які поділяються на три основні категорії: неасоціативне навчання, асоціативне навчання та когнітивні процеси, а також інсайт – навчання.

2. Неасоціативне навчання (звикання) заклечається у послабленні реакції при повторній появі подразника. Початково будь-який подразник (стимул), що діє на органи чуття тварини, викликає у неї відповідну реакцію у відповідь. При повторній систематичній появі того ж стимулу реакція поступово послаблюється і може зовсім зникнути, тобто відбувається звикання до подразника (опудало на городі). Звикання – це сама примітивна форма навчання, яка чітко виявляється навіть у нижчих організмів – безхребетних тварин. Більш глибоко звикання визначають як зниження ймовірності появи реакції чи зменшення інтенсивності при не однократному повторенні подразника, що її викликає. Послаблення відповідної реакції можна вважати звиканням лише у тому випадку, якщо воно обумовлене змінами в ЦНС, а не адаптацією рецепторів чи втомою. Використання будь-якого нового стимулу припиняє процес звикання до попереднього подразника, і згасла реакція на початковий подразник повністю відновлюється. Для звикання характерно і спонтанне відновлення, якщо дія стимулу тимчасово припиняється.

Асоціативне навчання – при ньому в ЦНС формується тимчасовий зв'язок між двома стимулами, один з яких на початку був для тварини байдужим, а інший виконував роль винагородження чи покарання. Формування цього зв’язку виявляється у вигляді змін поведінки тварини, які в залежності від своєї структури називаються або класичними, або інструментальними умовними рефлексами. При формуванні класичного умовного рефлексу послідовність подій у досліді ніяк не залежить від поведінки тварини. Вона встановлюється або експериментатором, або спеціальною програмою, у відповідності з якою включаються ті чи інші стимули, у відповідь на них можна спостерігати утворення умовних реакцій (слиновиділення у лабораторії Павлова). Інструментальні умовні рефлекси ще називаються навчання методом спроб і помилок (дослід з пацюком у лабіринті, що не знає вихід). Таке навчання і отримало назву методу спроб і помилок.

Між класичними та інструментальними умовними рефлексами існують певні відмінності:

• при класичних умовних рефлексах тимчасовий зв'язок між умовним сигналом і безумовною реакцією виникає мимовільно при дії безумовного подразника. При інструментальних умовних рефлексах підкріплення дається лише після того, як тварина виконає певну дію, яка не має прямого зв’язку з безумовним подразником;

• до категорії інструментальних умовних рефлексів відноситься формування навичок та навчання тварини знаходити шлях до їжі чи уникати неприємних стимулів у лабіринті, а також інструментальними умовними рефлексами є і реакція уникання – навичка переходити у той відсік експериментальної камери, де відсутнє больове підкріплення.

Різноманітні дослідження призвели до появи цілого ряду нових термінів і понять та утворення специфічної мови для опису закономірностей процесу навчання:

• оперантна поведінка – спонтанні дії, не викликанні будь-яким очевидним стимулом;

• реактивна поведінка – будь-яка поведінка, яка здійснюється у відповідь на певний стимул;

• режим підкріплення: співвідношення числа реакцій і винагород;

• постійний (чи змінний) інтервал – винагорода дається через певні інтервали часу, в період яких тварина може здійснити рухові реакції, але після цього інтервалу підкріплюється лише перша реакція;

• фіксоване (чи змінне) співвідношення – підкріплення дається тварині тільки після того, як вона виконає якусь кількість реакцій.