1. Ранні уявлення про психічну діяльність тварин.

При вивченні будь-якої форми психічної діяльності насамперед постає питання про вроджене та індивідуально набуте, про елементи інстинкту і научіння в поведінці тварини.

Ще давні мислителі цікавилися питанням про існування у тварин певного «духовного початку» і яка його природа. Епікур і Лукрецій позитивно відповідали на це питання висказували думки, що спрямовані дії тварин є результатом природнього відбору, бо вижити можуть лише ті тварини, які володіють корисними для них властивостями.

Платон вважав, що вся поведінка тварин визначається потягами, які, на його думку, пов’язані з інстинктами. Арістотель приписував людині безсмертну «розумну душу». Душа оживляє тіло, бо лише воно здатне до чуттєвих уявлень та потягів. Тому на відміну від людини, у тварин є лише смертна «чуттєва» душа. Поведінка тварин спрямована на самозбереження і продовження роду, мотивується вона бажаннями і потягами, відчуттями задоволення чи болю. Поряд з цим поведінка тварин визначається і розумом, який представлений у різних тварин у різному ступені. Свої судження Арістотель обґрунтовував конкретними спостереженнями. У мурах він відмічав залежність їх активності від зовнішніх факторів; вказував на те, що після ізолювання пташенят від батьків вони навчаються співати інакше, ніж останні, і на основі цього зробив висновок, що здібність до співів не є вродженою. Вперше саме у Арістотеля ми зустрічаємо посилання на експериментальні дані про поведінку тварин.

Отже, вже в працях античних мислителів аналізувалися основні проблеми поведінки тварин; обговорювалися питання вродженої та набутої поведінки, інстинкту і научіння, аналізувалась роль зовнішніх і внутрішніх факторів психічної активності тварин. Після тисячорічного застою наукової думки, лише у 19 столітті робляться перші спроби вивчення поведінки тварин на міцній основі достовірних фактів, які отримувалися в результаті спостережень та експериментів.

2. Проблема інстинкту і научіння у світі еволюційного вчення.

На початку 19 століття стає важливою проблема інстинкту і пов’язане з нею питання про взаємовідношення вроджених і набутих дій тварин. Актуальною задачею стало виявлення того, що передається у поведінці спадково, що формується в результаті взаємодії середовища, що є загальним, видовим, а що – індивідуально набутим, яке значення різних компонентів поведінки в процесі еволюції, де проходить межа між людиною і твариною.

Перше цілісне вчення про еволюцію живої природи було сформульовано на початку 19 століття Жан Батістом Ламарком. Він поклав в основу своєї еволюційної концепції уявлення про спрямовану дію психічного фактору. Він вважав, що зовнішнє середовище діє на тваринний організм опосередковано, шляхом зміни поведінки тварини. В наслідок цього опосередкованого впливу виникають нові потреби, які тягнуть за собою зміну у побудові організму.

Намагаючись пояснити весь історичний розвиток органічного світу природньо-науковим шляхом, Ламарк доводив, що навіть самі складні прояви психічної діяльності виникли з більш простих і повинні вивчатися саме у порівняльно-еволюційному плані. Особливе значення Ламарк приділяв зв’язку психіки з нервовою системою. Він впевнено відстоював положення про функціональний зв'язок психіки з нервовою системою, про залежність психічної діяльності від нервової діяльності, про залежність психічної еволюції від еволюційних перетворень у нервову систему. Ламарк заклав основи порівняльної психології, зіставляючи будову нервової системи з характером психічної діяльності тварин на різних рівнях філогенезу. Він також розглядав проблему інстинкту і вважав, що інстинкти виникли в процесі еволюції в результаті тривалих впливів на організм певних чинників середовища. Ці спрямовані дії і призвели до вдосконалення всієї організації тварини через формування корисних звичок, які закріпилися в результаті багаторазового повторення.

Отже, Ламарк бачив в інстинктах тварин природні реакції організму на впливи середовища, які сформувалися в процесі еволюції. Пристосувальний характер інстинктивних дій при цьому також є результатом еволюційного процесу, так як поступово закріплювалися саме потрібні організму компоненти індивідуально-мінливої поведінки.

У середині 19 століття у Росії відстоював історичний підхід до вивчення живої природи видатний вчений того часу, К.Ф.Рульє. В ті роки психічна діяльність тварин розглядалася як дещо раз і назавжди дане і незмінне. Рульє рішуче виступав проти цього і підкреслював, що інстинкти потрібно вивчати поруч з анатомією, фізіологією та екологією тварин. Інстинкт, за Рульє – це сформована протягом історії виду, вироблена умовами життя спадкова реакція на певні впливи середовища. Конкретні фактори походження інстинктів Рульє відмічав у мінливості, спадковості і поступовому підвищенні рівня організації тварини в ході історичного розвитку. В індивідуальному житті інстинкти можуть змінюватися в результаті накопичення досвіду. Рульє намагався при кожному використанні цього терміна наповнити його конкретним змістом, отриманого в результаті природних досліджень, роблячи при цьому наголос на виявленні ролі і взаємодії факторів середовища і фізіологічних процесів.

З розвитком еволюційного вчення у природознавстві стверджується думка Ч.Дарвіна про єдину закономірність розвитку у живій природі, про неперервність органічного світу. Сам Дарвін приділяв велику увагу питанням еволюції у людини і тварини. Про значення, яке Дарвін надавав вивченню інстинктів, говорить вже той факт, що наявність їх у людини і тварини як загальної властивості він розглядав як одне із доведень походження людини від тваринного предка. Посилаючись на відомого дослідника поведінки тварин першої половини 19 століття Ф.Кювьє, Дарвін порівнює інстинкт із звичкою і вказує на ряд загальних рис їх прояву у протилежність свідомості. Походження інстинктів Дарвін пояснював домінуючою дією природнього відбору, який закріплює навіть зовсім незначні корисні виду зміни у поведінці тварин і який накопичує ці зміни до утворення нової форми інстинктивної поведінки. За Дарвіним, природній відбір зберігає корисні зміни вродженої поведінки та ізолює негативні. Ці зміни безпосередньо пов’язані з морфологічними змінами у нервовій системі і органах чуттів, тому що конкретні форми поведінки визначаються особливостями побудови нервової системи, які передаються спадково і піддаються змінам.