Зміст

Вступ…………………………………………………………………………….

Розділ 1 Теоретичні аспекти прямого оподаткування..................................... Розділ 2. Місце прямих податків у системі державного регулювання економіки...........................................................................................................

Розділ 3 Напрями удосконалення прямого оподаткування в Україні………………………………………………………………………….

Висновки………………………………………………………………………

Список використаної літератури………………………………………………

Вступ

Податки є однією з найважливіших фінансових категорій. Історично це найважливіша форма фінансових відносин між державою і членами суспільства. Саме виникнення держави спричинило і появу платежів та внесків до державної скарбниці для фінансового забезпечення використання державою її функції. Спочатку ці внески провадились у натуральній формі, а з розвитком товарно–грошових відносин відбувся поступовий перехід до грошової форми оподаткування.

За економічним змістом – це фінансові відносини між державою і платниками податків з метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових коштів, необхідних для виконання державою її функцій.

Прямі податки є вагомим засобом формування доходів Державного та Зведеного бюджетів в Україні. Загалом податкові надходження займають найбільшу частку у дохідній частині серед всіх надходжень. Реформування прямого оподаткування дасть змогу максимально наповнювати бюджет за рахунок прямих податків.

Питанню дослідження особливостей механізму оподаткування на сьогодення присвячено чимало наукових досліджень та праць. Теоретичні основи прямого оподаткування та питання щодо його управління висвітлюються в працях таких українських вчених, як: Азаров М.Я., Бондаренко Г.І., Бондарук Т. Г., Василик О. Д., Василик А. С., Гальчинський О.Д, Грицаєнко І.А., Іванишина О.С, Зайцев В.І., Корнєєв В. В., Кучер Г. В., Лєкарь С.І., Макаров Д.В., Мельник П.В., Павлюк К.В.,Плотніков О. В., Степаненко В. О., Суторміна В. М., Тарангул Л.Л., та інших. В той же час в Україні недостатньо досліджені питання, що стосуються проблем особливостей реформування прямого оподаткування формування і розвитку прямих податків в умовах переходу до ринкової економіки. Саме це пояснює актуальність дослідження даної теми.

Актуальність дослідження обумовлена необхідністю розвитку та удосконалення прямих податків з метою підтримки економічного зростання шляхом впровадження нових принципів побудови податкової системи. Метою дослідження є визначення напрямків удосконалення управління системою прямого оподаткування на основі вивчення теоретичних та практичних аспектів досліджуваної проблематики.

Для досягнення поставленої мети потрібно вирішити ряд завдань: Для досягнення поставленої мети у роботі передбачається вирішити ряд завдань: - обґрунтувати соціально – економічну сутність податків загалом, прямих податків та їх видів,

- здійснити характеристику системи оподаткування в Україні; - проаналізувати види прямого оподаткування та дати їм характеристику; - здійснити оцінку податкової системи в Україні; - проаналізувати показники ефективності прямих податків в Україні; - визначити вплив прямих податків в Україні на формування доходів; - визначити напрямки реформування прямих податків України, в тому числі з врахуванням зарубіжного досвіду;

- проаналізувати прямі податки в Податковому кодексі України. Об’єктом дослідження є прямі податки в Україні, а предметом – особливості стягнення та механізм регулювання прямих податків. У ході дослідження були використані наступні методи: - статистичний; - аналітичний; - графічний; - теоретичний; - абстрагування. Емпіричною основою дослідження є методичні та наукові джерела з проблем формування фінансових ресурсів підприємства, дані поточної статистики, матеріали періодичних випусків преси та Інтернет – видань.

Розділ 1 Теоретичні аспекти прямого оподаткування.

Прямі податки встановлюються відносно платників. їх розмір залежить від розміру об'єкта оподаткування. Кінцевим платником прямих податків є той, хто одержує дохід, володіє майном.

Прямі податки поділяють на дві групи: особисті та реальні. Різниця між ними – у співвідношенні платника та об’єкта оподаткування. При особистому оподаткуванні первинним є платник, і податки встановлюються персонально для нього, а вторинним – об’єкт обкладання. При реальному оподаткуванні передбачається оподаткування майна за зовнішніми ознаками, тобто первинним виступає об’єкт обкладання, а вторинним – платник.

Отже, особисті податки – це податки, які встановлюються особисто для конкретного платника залежно від його доходів. У сучасній практиці оподаткування видами особистих податків є податок з доходів фізичних осіб, майновий, на спадщину і дарування.

Прямі податки:

платить і несе на собі одна особа;

включаються в ціну на стадії виробництва у виробників;

стягуються за декларацією і за кадастрами

стягуються з виробництва цінностей: доходу і майна.

З цього випливає, що прямі податки – це податки, які стягуються внаслідок придбання і накопичення матеріальних благ та залежать від масштабів об’єкта оподаткування. Вони розподіляють податковий тягар так, що ті, хто має вищі доходи, платять більше.

У системі прямих податків, які сплачують фізичні особи, провідне місце займає податок з доходів фізичних осіб. На сьогоднішній день даний вид стягнення з громадян має фіксовану відсоткову ставку, яка становить 15% від будь-яких доходів громадян. Сьогодні частка податку на доходи громадян у дохідній частині бюджету України нижче частки податку на прибуток підприємств, що не відповідає світовій практиці. Однак це реалії, що склалися в Україні. Поступова зміна функціонального розподілу доходів в економіці в напрямі підвищення ролі доходів населення сприятиме вдосконаленню структури податкової системи. Вирішення цих питань має відбуватися через перегляд усієї політики заробітної плати і доходів населення. Тільки в цьому випадку в перспективі можна буде підвищити роль податку з доходів фізичних осіб у доходах бюджету.

Стосовно ж недоліків, притаманних прямим податкам, то вони значною мірою пов’язані з тим, що:

пряма форма оподаткування потребує складного механізму бухгалтерського обліку об’єкта оподаткування і стягнення податків, є труднощі з визначенням того, що належить до доходів;

стягнення прямих податків потребує високого рівня контролю, розширення податкового апарату, оскільки мають місце приховування доходів і ухилення від оподаткування;

прямі податки пов’язані з можливістю ухилення від сплати податків через недосконалість фінансового контролю і наявність комерційної таємниці;

пряме оподаткування потребує певного розвитку ринкових відносин, оскільки тільки в умовах реального ринку може сформуватися реальна ринкова ціна, а отже, і реальний прибуток. Останній є ймовірною величиною – можуть бути і збитки. Тобто ринкові відносини не гарантують отримання прибутку, тому прямі податки не можуть стати стабільним джерелом доходів бюджету.

Вирішення цих проблем безпосередньо пов’язане з реалізацією такої моделі оподаткування, яка б ґрунтувалася на органічному поєднанні інтересів держави та платника податків.

Отже, можна сказати, що прямі податки є основними регулятором соціально-економічних відносин, так як стягуються безпосередньо з доходу або з майна.

В Україні наразі є такі прямі податки, як: податок на прибуток підприємств, податок на доходи фізичних осіб, плата за землю, збір за спеціальне використання води, збір за спеціальне використання лісових ресурсів, плата за користування надрами, збір за першу реєстрацію транспортного засобу, фіксований сільськогосподарський податок, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та плата за спеціальне використання інших природних ресурсів.

Найбільше надходжень до державного та місцевих бюджетів приносять податок на прибуток підприємств та податок на доходи фізичних осіб. Останній є основою для формування доходів місцевих бюджетів України.

На нашу думку реформування прямих податків має ґрунтуватись на зменшенні податкового тиску на громадян з малими та середніми доходами, а з іншої сторони впливати на  малий та середній бізнес, стимулювати розвиток нового бізнесу, інновацій та оподатковувати за прогресивною шкалою високі доходи, розкіш, демонстративне споживання тощо.

Крім того реформи мають забезпечити ефективне податкове навантаження, як чинника конкурентоспроможної економіки з одного боку та ефективний первинний перерозподіл, як чинник мінімізації вторинного перерозподілу у вигляді соціальної допомоги, пільг, субсидій тощо [1].

В Україні вже давно зріє реформа системи оподаткування доходів фізичних осіб, яка може принести більше надходжень до місцевих бюджетів та зупинити наростання соціальної нерівності.

Соціальна нерівність призводить до тінізації доходів фізичних осіб, так за даними Інституту демографії та соціальних досліджень Національної академії наук України, 10-12% населення країни перебуває за межею бідності, 10-15% – це населення країни, що знаходиться недалеко від межі бідності. 40-50% населення – це люди, що мають невизначений соціальний статус і тільки 20% складає група, що може формувати середній клас. 5% населення складає група, що може бути зарахована до заможного населення. Отже, в Україні платниками ПДФО можуть бути тільки 25% населення, а 75% населення становлять особи для яких обтяжливо сплачувати податки [2].

За даними Незалежного фонду дослідження заробітних плат в Україні 27% працюючого населення України залучено до різного роду конвертних заробітних схем, коли частина заробітної плати взагалі не проходить ніде, а дається просто на руки. При цьому 9% отримують повністю тінізовану заробітну плату, а 18% показують частку своїх доходів [8].

Ставки ПДФО мають бути такими, за якими платники податку абсолютно згідні. Вони повинні повністю залежати від доходів громадян.

Одним з дієвих заходів подолання соціальної нерівності є введення пропорційних ставок ПДФО, адже непропорційні ставки породжують соціальну несправедливість, надмірне податкове навантаження, нестабільність податкового законодавства, низький рівень свідомості щодо сплати податків та корупцію в державі.

Пропорційні ставки ПДФО можуть мати такі значення: 0% – нульова ставка, коли заробітна плата дорівнює мінімальній заробітній платі; 5% – п’ятивідсоткова ставка, при перевищенні мінімальної заробітної плати; 10% – десятивідсоткова ставка, при подвійному перевищенні мінімальної заробітної плати; 15% – п’ятнадцятивідсоткова ставка, коли ваша заробітна плата перевищує 10 мінімальних заробітних плат; 25% – двадцятип’ятивідсоткова ставка, коли заробітна плата коливається від 50 тис. грн.  до 100 тис. грн.; 30% – тридцяти відсоткова ставка, коли заробітна плата становить 100 тис. грн.  і більше.

Для реформування податку на доходи фізичних осіб необхідно провести глибоке соціальне дослідження, яке допоможе вибрати справедливі ставки податку і цим самим зменшити тінізацію доходів від сплати податку. При самій реформі встановлюються пропорційні ставки податку, відміняється соціальна пільга, а замість неї вводиться нульова ставка податку та встановлюються категорії осіб, які не будуть платити податок. Також при проведенні самої реформи необхідно зменшити адміністративні витрати, при сплаті ПДФО та зробити сплату податку максимально простою.

Подібні ставки ПДФО зараз діють в усіх країнах Європи. На нашу думку пропорційні ставки ПДФО будуть ефективні в Україні і таким чином податок на доходи фізичних осіб буде приносити достатньо надходжень до  місцевих бюджетів.

Розглянемо податок на прибуток та виділимо основні проблеми, що допоможуть нам виділити заходи для реформування цього податку. Всі проблеми можна розділити на три категорії: надмірне податкове навантаження, неефективні пільги з оподаткування та тінізація доходів суб’єктами господарювання.

Всі ці проблеми впливають на кількість надходжень від цього податку тим чи іншим чином. Так, податкове навантаження за цим податком в Україні на різні сектори економіки вкрай нерівномірне і коливається від 4% для сільського господарства до 40-50% – для багатьох галузей промисловості [6].

Різниці в податковому навантаженні спричинені насамперед тим, що деякі сектори економіки отримують пільги при оподаткуванні. Слід зазначити, що в Україні є  незрозуміла і непрозора практика надання пільг, що на нашу думку є причиною високої корупції та тінізації прибутку. У фінансовій сфері сума пільг перевищує навіть суму сплаченого податку. Готелі та ресторани отримують пільг значно більше, ніж сектори промисловості. Галузі, які ж розвиваються взагалі не отримують пільги з податку на прибуток підприємств.

Іншою проблемою при сплаті податку на прибуток підприємств є тінізація прибутків суб’єктами господарювання. Тінізація економіки проявляється на нашу в тому, що певні суб’єкти не сплачують податки і в процесі цього формуються фактично два ринки, які конкурують між собою, і як правило тіньовий ринок стає більш привабливим для інших суб’єктів господарювання. Слід зазначити, що тіньовий сектор свідчить насамперед про надмірне втручання держави в ринкові процеси.

Всі три проблеми, на нашу думку, мають один наслідок – в Україні фактично відсутнє ринкове конкурентне середовище, що робить податок на прибуток фактично неефективним. Дії держави в економічному середовищі не допомагають розвивати економіку в державі і в цьому випадку значно доцільніше, коли держава використовує політику цільового стимулювання економіки за допомогою податків для економічного зростання, до якої належать: прискорена амортизація; відрахування з прибутку, що оподатковується, витрат на інвестиції; надання податкового інвестиційного кредиту; відрахування з оподаткованого прибутку всіх витрат, які спрямовані на науково-дослідницьку діяльність; цільові податкові пільги для підприємств, що здійснюють діяльність у депресивних регіонах тощо. На нашу думку саме це є ключем для реформування податку на прибуток підприємств [7].

Так, ми рекомендуємо при реформуванні податку встановити у 2015 році ставку податку на прибуток підприємств на рівні 16%, яку планувалось встановити у 2014 році.

Крім того, важливим кроком є відміна пільги для підприємств промисловості, підприємств нематеріальної сфери виробництва і решти підприємств, що не вкладають інвестиції, не займаються інноваціями, модернізацією та реальним виробництвом, а замість пільг можна ввести податкові ставки на запровадження прискореної амортизації, включення витрат на розробку та реалізацію інноваційних проектів. Також органи державної влади повинні зайнятись відшкодуванням несправедливо наданих пільг до бюджетів та боротись з тінізацією прибутків [6].

Для детінізації прибутків підприємств важливо встановити умови, коли бізнесові вигідно платити податки до державного та місцевих бюджетів, встановлювати вищі стандарти своєї продукції, регулювати процеси в певних галузях та вести легальний бізнес.

Відкриття ринку для інших товарів та зменшення податкового тиску підштовхне підприємців боротись за виживання і вести конкурентну боротьбу, що змусить модернізувати технологічні процеси та виробництво на підприємстві.

Корисним для реформуванні прямих податків в Україні є використання також досвіду інших країн.

На нашу думку Україна, при реформуванні прямого оподаткування повинна використати досвід Грузії. Ця країна перебувала в стані війни з Росією та мала великі проблеми з оподаткуванням суб’єктів господарювання, а зараз, як стверджує Тимофій Крамарів, що досліджував грузинську податкову систему, у рейтингу Світового банку Doing business у 2010 році Грузія займала 10-е місце, а Україна 142-е [5].

З 20 податків, що існували до 2005 року в Грузії на даний час є тільки 7, з них прямими є: податок на доходи фізичних осіб, податок на прибуток підприємств та майновий податок.

Місцева влада живе за рахунок майнового податку та податку на гральний бізнес. Так, в Грузії наразі немає збору за користування природними ресурсами, збору за першу реєстрацію транспортних засобів, що займають невелику частину в доходах державного та місцевих бюджетів в Україні [2].

На відміну від України в Грузії податкова система  не є тягарем, від якого тікає увесь бізнес, а є реальним способом залучення інвестиції, адже прозорість є найкращим фактором для створення найкращого інвестиційного клімату в країні. Зараз інвестори при виборі куди вкладати гроші на ринках, що розвиваються віддають перевагу грузинам [2].

Крім того Грузія за останні 10 років практично викорінила корупцію і тінізацію економіки у своїй державі за допомогою передачі частини повноважень ринку. На нашу думку це і є секретом успіху цих реформ, адже держава тільки збирала податкові надходження, а всіма іншими процесами всередині держави управляє відкритий ринок. Також особливістю цієї країни є доволі стабільне законодавство, планувалось ввести в дію закон, що зміна ставок основних податків може бути тільки прийнята на референдумі.Отже, при реформуванні прямого оподаткування в Україні слід звернути увагу на досвід інших зарубіжних країн в реформуванні податкової системи та виробити власні ідеї щодо необхідних реформ. На нашу думку реформування податкової системи повинне бути першочерговою дією, для підвищення інвестиційного клімату в нашій країні та стабільного зростання економіки. Податкова політика в даний час в більшості країн з розвиненою ринковою економікою орієнтується в основному на теоретичні постулати економіки пропозиції(ЕП). Економіка пропозиції - це напрям однієї зі шкіл сучасної економічної думки, суттю якого є посилення в макроекономічній політиці зростання природного рівня національного продукту за рахунок стимулюючої ролі скорочення граничної частки податку. Цей напрямок виникло у зв'язку з кризовими явищами, що вразили економіку провідних промислово розвинених країн наприкінці 1970-х - початку 1980-х рр..

Такі проблеми економіки як інфляція, зниження темпів економічного зростання, безробіття, зростання "тіньової" економіки та ін дана теорія пропонує вирішувати шляхом радикального зниження граничних податкових ставок.

Головний теоретичний постулат ЕП відображає знаменита крива Лаффера. Крива Лаффера демонструє існуючу взаємозв'язок між податковими надходженнями державного бюджету, податковими ставками і рівнем національного виробництва.Згідно розробкам Лаффера підвищення ставок податків вище певного рівня буде сприяти скороченню податкових надходжень бюджету за рахунок підриву податкової бази платників, позбавлення їх стимулу до виробничої діяльності. Іншими словами - як пише Ф.І. Шамхалов, - негативне сальдо бюджету може бути реально використано головним чином для зменшення негативного впливу високих податків на ділову активність, що забезпечує поліпшення економічної кон'юнктури. Було висловлено припущення, що надмірне підвищення податкових ставок на доходи в кінцевому рахунку негативно впливає на рівень інвестицій. А це, тим самим, може послужити головним гальмом для економічного зростання, і отже, скорочення загального обсягу податкових надходжень до бюджету.