5. Способи забезпечення належного виконання зобов’язань

Види чи, як їх ще іменують в юридичній літературі, способи забезпечення виконання зобов’язань відображають приватний та державний інтерес щодо забезпечення стабільності цивільно-правових відносин та спрямовані на максимальне забезпечення прав та законних інтересів кредиторів. Приватний інтерес відображає психологічну упевненість кредитора у тому, що зобов’язання перед ним буде виконане або його майнові інтереси не постраждають він порушення зобов’язання боржником. Державний інтерес полягає у зменшенні обсягів втручання держави у приватні справи. Зокрема, через забезпеченість зобов’язання стимулюється боржник до належного виконання свого обов’язку під загрозою застосування до нього негативних наслідків порушення.

Функціонально способи забезпечення виконання зобов’язань спрямовані на стимулювання боржника до належного виконання зобов’язання через настання в іншому разі негативних наслідків, що випливають із додаткового забезпечувального (акцесорного) зобов’язання. Інший дихотомічний напрям – забезпечення впевненості кредитора у досягненні мети зобов’язання, заохочення його до вступу у зобов’язання, а в кінцевому результаті в договірному праві – стимулювання грошового обороту та комерції.

Під способами забезпечення виконання зобов’язань слід розуміти спеціальні правові засоби, які в інтересах кредитора гарантують виконання основного зобов’язання боржником на його користь. Вони мають факультативний характер до основного зобов’язання і можуть бути відсутні при наявності у боржника високої ділової репутації та високого ступеня довіри між сторонами зобов’язання. Допустимість застосування способів забезпечення виконання зобов’язань зумовлюється видом та характером зобов’язання, волевиявленням його сторін. Вони визначаються домовленістю між сторонами або встановлюються законодавством, перш за все, в інтересах кредитора.

Способи забезпечення виконання зобов’язань мають додатковий (акцесорний) характер до основного зобов’язання, спонукаютьь боржника належним чином виконати зобов’язання в натурі, забезпечують лише дійсні вимоги.

Способи забезпечення зобов’язання можуть зумовлювати його виникнення – бути його передумовою. Тому у таких випадках вони передують виникненню основного зобов’язання. Забезпечуюче зобов’язання завжди тісно пов’язане з основним. Якщо ж за якихось причин основне зобов’язання не відбулося, то забезпечуюче зобов’язання свою силу втрачає. Деякі з них (ломбардна застава) виділились окремо, і складають спеціальний вид діяльності. Це стосується й іпотечного кредитування.

Обраний сторонами спосіб забезпечення виконання зобов’язання повинен бути письмово зафіксований або в договорі, на забезпечення якого він спрямований, або в додатковому (чи спеціальному) договорі. Деякі зі способів вимагають не тільки письмової, але і нотаріально засвідченої форми їх учинення, а в окремих випадках і спеціальної реєстрації. Це стосується іпотеки.

Аналіз чинного законодавства дає можливість усі способи забезпечення виконання зобов’язань поділити на чотири групи:

– загальноцивілістичні. Так, згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Вони відносяться до основних;

– спеціальні, що передбачені окремими галузями законодавства, зокрема господарським (відмова від укладення договору на майбутнє), морським (затримання корабля);

– інституційні, що передбачені на рівні окремих інститутів цивільного права. Так, згідно з ч. 2 ст. 735 ЦК платник ренти не має права відчужувати майно, передане йому під виплату ренти, не інакше як за згодою одержувача ренти. Ще більше деталізовані інституційні способи у ст. 754 ЦК стосовно забезпечення виконання договору довічного утримання Цьому слугує такий спеціальний його субінститут як мораторій на відчуження до смерті відчужувача переданого за договором довічного утримання майна, а також неможливість укладення щодо такого майна договору застави та звернення стягнення на нього протягом життя відчужувача.

Стосовно забезпечення виконання грошових зобов’язань існують спеціальні способи забезпечення їх виконання. Так, Постановою Кабінету Міністрів України «Про укладення угод з реструктурування простроченої станом на 1 січня 2004 р. заборгованості юридичних осіб за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, та бюджетними позичками» від 10 серпня 2004 р. передбачено використання угод для реструктуризації простроченої заборгованості. Договір може бути використаний і для реструктуризації податкової та іншої заборгованості. Наприклад, він широко застосовується для погашення заборгованості по комунальних платежах, відшкодування заподіяного збитку тощо;

– подвійного призначення. Такі забезпечувальні засоби можуть мати самостійне значення або слугувати забезпеченню іншого зобов’язання. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання (ч. 2 ст. 546 ЦК), зокрема обов’язок страхувати ризик невиконання зобов’язання. Забезпечувальні властивості мають деякі форми безготівкових розрахунків: акредитивів, інкасо, безакцептне списання, передоплата й ін. Визначені забезпечувальні якості властиві деяким видам договорів, зокрема договорам страхування, кредиту, лізингу, факторингу, фортфейтингу. Це також стосується деяких видів цінних паперів, зокрема векселя.

Особливим способом подвійного призначення є відступне. Перше і основне його призначення полягає у тому, що відступне є способом припинення зобов’язання (ст. 600 ЦК) чи законним звільненням боржника від його юридичного обов’язку перед кредитором. Інше, не менш важливе, його завдання – забезпечення виконання зобов’язання. Це пояснюється тим, що досягнута одночасно з укладенням договору домовленість сторін про можливість відступного є правочином з відкладальною обставиною, за яким виникнення права на відступне залежить від настання певної обставини. За таких умов надання відступного замість виконання основного зобов’язання має забезпечувальне значення, як і завдаток. Іншими словами, боржник втрачає певні матеріальні блага. Забезпечувальна функція відступного є характерною особливістю цього інституту. До того ж він сформувався генезисно в рамках завдаткових правовідносин і є наближеним до них.² По суті відступне є й заміною виконання.

Для забезпечення виконання зобов’язання можна використовувати й конструкцію змішаного договору, особливо для забезпечення зобов’язань за договором купівлі-продажу з відкладальною умовою³.

Забезпечувальні засоби спрямовані на зменшення чи усунення можливості втрати майна та мінімізації ризику кредитора при вступі у певні зобов’язання. Такий підхід дозволяє виділити основні способи забезпечення зобов’язання, спеціальні та інституційні.

Способи забезпечення виконання зобов’язань виступають у формі додаткового зобов’язання до основного зобов’язання. Спосіб забезпечення виконання зобов’язання не застосовується у разі належного виконання основного зобов’язання чи його припинення, у тому числі й при визнанні правочину недійсним. Це пояснюється тим, що відповідно до ч.2 ст. 548 ЦК недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню, більш того недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено законом. Таким винятком із загального правила є банківська гарантія. Ст. 562 ЦК прямо передбачає незалежність банківської гарантії від основного зобов’язання. Більш того зобов’язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов’язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов’язання.

У той же час недійсність додаткового зобов’язання не впливає на дійсність основного. Так, якщо договір поруки буде визнано недійсним, то основне зобов’язання, стосовно якого встановлена недійсна порука, зберігає свою чинність.

Слід зазначити, що може бути застосовано одночасно декілька видів забезпечення виконання зобов’язання. Здебільшого за грошовими зобов’язаннями неустойка може супроводжуватися гарантією, завдатком чи заставою.

Усі способи забезпечення виконання зобов’язання за їх правовою природою можна поділити на правочинні, засновані на правочині, зокрема на договорі, та законні. Водночас, виходячи з диспозитивності цивільного права, вони можуть мати і подвійну природу.

Проявом такого поділу є речові та договірні способи забезпечення виконання зобов’язань. Зокрема, до речових відносять ті, за яких у кредитора виникає речове право. За таких обставин до речових відносять завдаток, заставу, притримання майна. При цьому застава все-таки виникає на підставі договору, але заставодержатель вправі реалізувати свої грошові вимоги до боржника за рахунок заставленого майна.

До договірних відносять такі способи забезпечення виконання зобов’язань, на підставі яких кредитор вправі звернутися до сторони, що пов’язана з ним договором, наприклад поруки. Проте гарантія не є чисто договірним зобов’язанням, а одностороннім правочином.

За рівнем регулювання способи забезпечення виконання зобов’язань поділяються на основні цивілістичні та спеціальні. Основні, власне, передбачені ЦК, а спеціальні – іншими актами цивільного законодавства.