12. Припинення зобов’язань

Під припиненням зобов’язання слід розуміти припинення існування прав та обов’язків його учасників, які становлять зміст зобов’язання.

Правовий зв’язок, що існує між суб’єктами зобов’язань, ніколи не може бути довічним. Виникає ситуація, коли права й обов’язки, що пов’язували учасників тих чи інших зобов’язальних правовідносин, відпадають, у зв’язку з чим дія існуючого цивільно-правового зобов’язання припиняється.

При припиненні зобов’язання правовідношення перестає існувати і його учасників більше не пов’язують ті права та обов’язки, які раніше з нього випливали. Це означає, що кредитор більше не має права пред’являти до боржника будь-які вимоги щодо даного зобов’язання, сторони не можуть переуступити свої права та обов’язки у встановленому порядку третім особам і т.ін.

Зазвичай зобов’язання припиняється у зв’язку з його повним і належним виконанням. Однак припинення зобов’язання може бути не тільки наслідком його виконання. Наприклад, припинення відбувається у зв’язку з неможливістю виконання зобов’язання, у зв’язку з прощенням боргу. Для припинення зобов’язання необхідна наявність певного юридичного факту, з настанням якого закон або договір пов’язує припинення зобов’язання.

Припиненню зобов’язання присвячена глава 50 ЦК, яка містить норми, що передбачають досить різноманітні обставини, за наявності яких суб’єктивні права й обов’язки, що складали зміст відповідного зобов’язального правовідношення, перестають існувати.

Пов’язуючи припинення зобов’язань з їх виконанням, слід мати на увазі, що поняття виконання є дещо вужчим, ніж поняття припинення.

Припинення зобов’язань означає, що з відповідного моменту боржник перестає бути зобов’язаною особою, а кредитор – управомоченою особою. Це має місце також і тоді, коли за деяких обставин переслідувана мета зобов’язання досягнута не була (у разі неможливості виконання). Не слід змішувати припинення зобов’язань з його зміною (динамікою). Припинення зобов’язань може бути схожим на зміни в зобов’язанні, якщо, наприклад, право власності переходить до покупця раніше передання речі, продавець зобов’язаний зберігати цю річ, не допускаючи її погіршення. Однак, виконуючи це зобов’язання, продавець, скажімо, допустив необережність, внаслідок чого річ покупця загинула, у даному разі продавець зобов’язаний відшкодувати покупцю збитки. За таких обставин може йтися лише про зміну зобов’язання.

Зобов’язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Залежно від конкретних обставин існує декілька способів (підстав) припинення зобов’язань: припинення зобов’язання належним виконанням, переданням відступного, зарахуванням зустрічних вимог, за домовленістю сторін, прощенням боргу, поєднанням боржника і кредитора в одній особі, неможливістю виконання, смертю фізичної особи або ліквідацією юридичної особи.

Серед способів припинення зобов’язань за волею сторін належне місце займає виконання зобов’язань. Але припинення зобов’язання може бути обумовлене не будь-яким, а лише належним його виконанням. Під належним виконанням зобов’язання розуміють виконання належними сторонами, в належному місці, в належний строк, належним способом, з дотриманням усіх необхідних вимог, що висуваються до виконання певного виду зобов’язання.

За згодою сторін зобов’язання може припинятися внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо). Розмір, строки і порядок передання відступного встановлюються сторонами (ст. 600 ЦК).

Зобов’язання може припинятися внаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом їх пред’явлення. Зарахування – угода, за якою з двох зустрічних однорідних вимог з предмета зобов’язань одна – менша за сумою – погашається повністю, а друга – більша за сумою – припиняється у частині, яка рівна з меншою вимогою. Якщо обидва зобов’язання за сумою рівні, то вони повністю погашаються зарахуванням.

Умовами припинення зобов’язань при зарахуванні зустрічних однорідних вимог є те, що зобов’язання має бути зустрічним, при цьому особа, яка виступає кредитором у першому зобов’язанні, повинна бути боржником у другому зобов’язанні, і навпаки. Вимоги, що підлягають зарахуванню, мають бути однорідними. Наприклад, якщо за договором позики боржник повинен передати кредитору гроші, а за договором купівлі-продажу, укладеному між цими ж сторонами, він виступає вже як продавець речі (кредитор) і має право на одержання від покупця грошової суми, то такі зобов’язання повністю чи в частині можуть бути припинені зарахуванням. Це можливо й щодо будь-яких зобов’язань, предмет яких визначений родовими ознаками. Для зарахування взаємної вимоги важливе значення має час виконання зобов’язань. Зарахування можливо лише у разі, якщо строк виконання зобов’язання настав або не вказаний чи визначений моментом витребування.

Зарахування взаємної вимоги не допускається у разі спливу строку позовної давності; при відшкодуванні шкоди, завданої ушкодженням здоров’я або заподіянням смерті; при стягненні аліментів; щодо довічного утримання та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Серед підстав припинення зобов’язань за домовленістю сторін виділяють новацію, тобто заміну первісного зобов’язання новим зобов’язання між тими ж сторонами. Новація не допускається щодо зобов’язань про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, про сплату аліментів та в інших випадках, встановлених законом. Новація припиняє додаткові зобов’язання, пов’язані з первісним зобов’язанням, якщо інше не передбачено договором.

Прощення боргу як підстава припинення зобов’язання має місце у випадку звільнення кредитором боржника від його обов’язків за зобов’язанням, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора (ст. 605). Таке формулювання допускає припинення зобов’язання одностороннім актом кредитора, який прощає борг. Боржник може заперечувати проти складення з нього боргу. Але в цьому випадку прощенню боргу він повинен протиставити належне виконання зобов’язання і таким способом припинити його. Але необхідність у прощенні боргу, як правило, виникає, коли виконання зобов’язання ускладнюється або коли він прострочив виконання, тобто в ситуаціях явної згоди боржника на припинення зобов’язання шляхом прощення боргу.

До підстав припинення зобов’язань незалежно від волі сторін належать: неможливість виконання; поєднання боржника і кредитора в одній особі; смерть фізичної особи (боржника або кредитора), у випадку, якщо зобов’язання нерозривно пов’язане з його особою; припинення юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли виконання зобов’язання може буде покладене на іншу юридичну особу.

Неможливість виконання зобов’язання може мати місце за наявності різних причин, які унеможливлюють для боржника здійснити передбачені зобов’язанням дії, спрямовані на його виконання.

Розрізняють випадкову и винну неможливість виконання. При випадковій неможливості виконання зобов’язання припиняється, і боржник не несе відповідальності за його невиконання. Випадкова неможливість може бути зумовлена як непереборною силою, так і будь-якою іншою випадковою обставиною, настання якої боржник не міг і не повинен був передбачити.

При винній неможливості виконання зобов’язання не припиняється, а лише змінюється, оскільки для винної сторони обов’язок виконання трансформується в обов’язок відшкодувати завдані контрагентові збитки, сплатити неустойку і т.ін. Наразі це буває у випадку втрати, знищення боржником предмету зобов’язання, який визначений індивідуальними ознаками.

Неможливість виконання зобов’язання не у всіх випадках може бути підставою для його припинення. Так, згідно зі ст. 607 ЦК зобов’язання припиняється неможливістю його виконання у зв’язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.

Зобов’язання припиняється також у разі поєднання боржника і кредитора в одній особі. Поєднання боржника і кредитора в одній особі може мати місце внаслідок правонаступництва, тобто переходу прав та обов’язків від боржника до кредитора і навпаки. Так, якщо спадкоємець і спадкодавець до виникнення спадкових правовідносин знаходились між собою у зобов’язальних правовідносинах, то при правонаступництві спадкоємець набуває прав та обов’язків спадкодавця і стає одночасно кредитором і боржником (наприклад, боржник за договором позики стає спадкоємцем свого кредитора). Поєднання боржника і кредитора в одній особі може мати місце також у зв’язку із злиттям юридичних осіб або приєднанням однієї юридичної особи до іншої за умови, якщо в зобов’язанні одна з них була кредитором, а інша – боржником.