10. Застава

Найбільш поширеним та детально врегульованим інститутом забезпечення виконання зобов’язань є застава. Крім ЦК, вона спеціально врегульована низкою спеціальних законодавчих актів: Законами України «Про заставу», «Про іпотеку», «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати».

Застава – це такий спосіб забезпечення виконання зобов’язання, за яким кредитор-заставодержатель набуває право у разі невиконання боржником зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Предметом застави може бути різноманітне майно (крім національних, культурних, історичних цінностей, занесених до Державного реєстру національної культурної спадщини, об’єктів державної власності, приватизація яких заборонена, майнових комплексів держпідприємств, що проходять процес корпоратизації), у тому числі майнові права (крім тих, які нерозривно пов’язані з особистістю кредитора, наприклад право на одержання пенсії, аліментів, субсидії, а також інших вимог, застава яких заборонена законом).

Предмет застави може бути замінений лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета застави несе власник заставленого майна, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета застави заставодавець на вимогу заставодержателя зобов’язаний надати рівноцінний предмет або, якщо це можливо, відновити знищений чи пошкоджений предмет застави.

За загальним правилом, заставлене майно залишається у заставодавця (ч. 6 ст. 576 ЦК). Заставодержателеві майно передається у тому разі, якщо це прямо встановлено договором або законом. Крім того, існує майно, яке не може бути передане заставодержателеві. До такого належить майно, на яке встановлена іпотека, а також товари в обігу або в переробці.

Право застави виникає з моменту укладення договору застави, а у випадках, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню, – з моменту його нотаріального посвідчення. Право застави може виникати на підставі закону. Так, згідно зі ст. 735 ЦК у разі передання під виплату ренти земельної ділянки або іншого нерухомого майна одержувач ренти набуває право застави на це майно. Якщо предмет застави відповідно до договору або закону повинен перебувати у володінні заставодержателя, право застави виникає в момент передання йому предмета застави. Право на заставу може виникати і за рішенням суду.

У більшості випадків застава виникає з договору, в якому визначаються суть, розмір і строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, надається опис предмета застави, а також визначаються інші умови, погоджені сторонами договору. Стаття 12 Закону України «Про заставу» додає, що в договорі про заставу має вказуватися найменування сторін (прізвище, ім’я, по-батькові), їх місцезнаходження, зміст забезпеченої заставою вимоги, її розмір і строк виконання зобов’язання, опис, оцінка і місцезнаходження майна, а також інші умови, щодо яких за заявою однією із сторін повинна бути досягнута згода.

Види застав. За підставою виникнення виділяють: за договором; за законом (ст. 164 КТМ); за рішенням суду.

За предметом застави: іпотека – застава нерухомого майна, що залишається у володінні й користуванні заставодавця; застава транспортних засобів та космічних об’єктів; застава товарів в обороті або сировини у переробці; заклад (застава рухомого майна); застава майнових прав; застава цінних паперів.

Закон пред’являє певні вимоги до форми договору застави. Відповідно до ст. 577 ЦК, якщо предметом застави є нерухоме майно (іпотека), а також в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Право застави виникає з моменту укладення договору застави, якщо ж договір підлягає нотаріальному посвідченню, то з моменту його посвідчення, а якщо договір застави підлягає державній реєстрації – з моменту реєстрації. Якщо ж предмет застави відповідно до закону або договору повинен знаходитися у заставодержателя, то право застави виникає з моменту передання йому предмета застави, а у випадку, якщо така передача відбулася до укладення договору, то з моменту його укладення (ст. 585 ЦК).

Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета застави несе заставодавець, тобто власник майна, якщо інше не передбачено законом або договором.

Сторонами за договором застави є заставодавець та заставодержатель.

Заставодавець – боржник або майновий поручитель. Заставодавцем є власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави. Заставодавець, якщо майно залишається у нього, має право користуватися предметом застави відповідно до його призначення, у тому числі отримувати плоди та доходи, якщо інше не встановлено договором і якщо це випливає із суті застави, а також має право заповідати заставлене майно. Однак заставодавець не має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним без згоди заставодержателя.

Заставодержатель – кредитор за основним зобов’язанням, забезпеченим заставою. Заставодержатель має право: у випадку невиконання боржником забезпеченого заставою зобов’язання задовольнити свою вимогу за рахунок предмета застави шляхом звернення на нього стягнення (з урахуванням відсотків, неустойки, збитків і т.ін., якщо інше не встановлено договором); давати згоду на відчуження предмета застави заставодавцем; користуватися переданим йому предметом застави тільки у випадках, встановлених договором; вимагати дострокового виконання боржником зобов’язання, забезпеченого заставою, в передбачених законом випадках. Обов’язок за договором застави полягає у неперешкоджанні заставодавцю у здійсненні його прав.

У разі невиконання зобов’язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов’язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв’язку із пред’явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом. Порядок реалізації предмета застави з публічних торгів встановлюється законом.

Право застави припиняється у разі:

– припинення зобов’язання, забезпеченого заставою;

– втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави;

– реалізації предмета застави;

– набуття заставодержателем права власності на предмет застави.

Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом.