9. Загальна характеристика сучасного міжнародного права.

Сучасний період розвитку міжнародного права бере початок із прийняття Статуту ООН (червень 1945 p.). Прийняття Статуту ООН подія епохального значення, що знаменує початок нової ери в прогресивному розвитку міжнародного права. Спочатку Статут підписала 51 держава. Статут набрав сили 24.10.1945 p.. і цей день став щорічно відзначатися як день Об'єднання Націй. У процесі боротьби з фашизмом формувалося нове мислення щодо розв'язання назрілих соціальних, політичних і правових проблем. Це знайшло відображення у Статуті ООН, у якому були сформульовані найважливіші положення міжнародного права на сучасному етапі його розвитку. До них належать: 1. Розвиток міжнародного співробітництва як основоположного принципу сучасного міжнародного права і міжнародних відносин. 2. Відмова від концепції панування сили і заміна її концепцією панування права. 3. Осуд і ліквідація колоніальної системи. 4. Затвердження прав і свобод людини. 5. Створення розвинутої системи міжнародних організацій. 6. Розширення обсягу імперативних норм міжнародного права. 7. Створення реальної основи для розвитку механізму реалізації норм міжнародного права. 8. Формування основних принципів сучасного міжнародного права. Однак реалізація цих положень істотно утруднювалась тією політичною ситуацією, що почала складатися з перших днів післявоєнного часу. Ослаблені війною Франція і Англія були, в основному, стурбовані відновленням своєї економіки і не мали колишнього впливу на міжнародній арені. У відносинах між СРСР і США відразу ж намітилися серйозні суперечності. Все це істотно відбилося на роботі Ради Безпеки ООН, яка в цих умовах (названі держави були постійними членами Ради) не могла якісно та ініціативно виконувати покладені на неї функції. Таке становище поглиблювалося тим, що п'ятий постійний член Ради Безпеки - Китай - був спочатку представлений урядом Тайваню, якого не визнає уряд континентального Китаю в Пекіні. З огляду на те, що в Раді Безпеки постійні члени мали право вето, активна діяльність Ради дуже часто виявлялася паралізованою і її роль як гаранта миру була дуже незначною.

10. Історія розвитку науки міжнародного публічного права.

Аналіз доктрини і практики розвитку міжнародного права показує, що нині в його науці склалися три основні напрями у дослідженні історичних аспектів цього права: 1) вивчення природи і сутності еволюції самого міжнародного права, тобто розкриття питань його формування та історичних змін; 2) виявлення характеру міжнародно-правової думки від з'ясування особливостей ЇЇ зародження до вивчення історичного становлення (аж до сучасних теорій науки міжнародного права); 3) встановлення основоположних історико-правових методів дослідження цього права і його науки.Історія міжнародного права як окремий науковий напрям почала формуватися лише наприкінці XVIII ст. (до цього часу історичні аспекти такого права висвітлювались у поодиноких наукових дослідженнях, але побіжно, не як специфічний предмет аналізу). Поштовхом у цьому процесі можна вважати публікації серій стародавніх і середньовічних міжнародних договорів Ж. Бернарда (1700), Ж. Барбейрака (1739), Ж. Р. де Місі (1739). Згодом були опубліковані перші фундаментальні (як для науки XVIII ст.) праці з різних аспектів цього права (хоч, як стверджували самі їх автори, вони розглядали огляд бібліографії з історії літератури з міжнародного права) Д. Омптеди (1785), К. Мейстера (1749-1767), Р. Варда(1795). Останній означив свою роботу як розвідку основ та історії права народів в Європі з часу греків і римлян і до епохи Гроція. Підхід Р. Варда до дослідження міжнародного права був настільки своєрідним, що до нього послідовники підійшли лише через півстоліття.Зі середини XIX ст. зусиллями вчених (Дж. Редді, Г. Вітон, М. Мюллер-Йохмус, П, Бібіков, А. Стоянов, П. Леруа, М. Кальво, Дж. Хосак,М. Мартін, В. Незабитовський, Т. Твіс, М. Таубе, Б. Ніс та ін.) історія міжнародного права досліджується як стосовно окремих інститутів і галузей, так І щодо окремих регіонів, а також і залежно від різних історичних періодів його розвитку та функціонування.Уже з середини XIX ст. з'являються окремі публікації з історії міжнародно-правової думки (К. Кальтенборн.Т. Лоуренс,Ф. Моль та ін.), за якими на початку XX ст. виходять перші монографічні дослідження міжнародно-правових поглядів, що належать ученим-міжнародникам, політикам, публіцистам (К. Вульф, А. Бульмерінк, Г. ван дер Молен, Дж. Скотт та ін.). Підсумковою для першого етапу становлення науки історії міжнародно-правових учень у цьому плані можна вважати роботу "Основоположники міжнародного права", яка вийшла в 1904 р. за редакцією А. Шле.Значно пізніше дослідники підійшли до адекватної оцінки ролі методів дослідження і, зокрема, історико-правового методу у з'ясуванні природи і сутності міжнародного права. Фактично з середини XX ст. цю проблематику зачіпають окремі вчені (Ф. Кастберг, Р. Аго, А. Шюле, К. де Вішер, Дж. Шварценбергер та ін.), але поки що в цьому плані досягнення незначні. Застосування історико-правового методу нерідко зводиться до наведення певних прикладів з історії міжнародного права, при цьому переважають загальні засади історії міжнародних відносин чи філософії міжнародного права. Дуже рідкісним явищем є здатність ученого розкрити крізь призму тексту певного міжнародного договору відповідну йому історико-правову думку епохи, коли зміст джерела міжнародного права може прочитуватися в контексті еволюції і відповідних їй міжнародно-правових поглядів.Якщо про історію міжнародного права можна говорити, що нині вона склалася як окремий науковий напрям (щоправда, тут лише йдеться про етап завершення його формування), то історії міжнародно-правових учень і донині немає як окремого наукового напряму. Стосовно ролі історико-правового методу в сучасних міжнародно-правових дослідженнях можна стверджувати, що ефективність його застосування до сьогодні залишається на досить поверховому рівні. В рамках методології науки міжнародного права превалюють методи індукції та дедукції, нормативного, соціологічного, ліберального та інших підходів до з'ясування природи і сутності міжнародного права. Історик о-правовий метод в основному застосовують задля ілюстрації певних доктринальних положень.Дослідження історії міжнародного права, історії міжнародно-правової думки з урахуванням таких додаткових критеріїв, як особливості предмета та методу міжнародно-правового регулювання, еволюції суб'єктів і джерел міжнародного права, специфіки становлення, розвитку і деградації норм та інститутів цього права, дозволяє поділити всю історію міжнародного права на три основні етапи: 1) докласичне міжнародне право; 2) класичне міжнародне право; 3) сучасне міжнародне право. У деякі періоди еволюції можна виокремити специфічні стадії, як, наприклад, у докласичному міжнародному праві - стадії стародавнього та середньовічного міжнародного права.

11. Виникнення і розвиток науки міжнародного права в Україні в ХІХ – на поч.ХХ ст.В науціміжнародного права склалось чотири основні напрями датування його появи: 1)період європейського середньовіччя; 2) стародавній період (етап від появиперших протодержав, вождеств, державоподібних утворень до виникнення феодальнихдержав); 3) стародавній період як етап передісторії міжнародного права, якез’являється в середні віки; 4) первісний період (етап міжплемінних відносин).Дані етапи визначаються відповідно до прийнятої в загальноісторичній науціперіодизації і хронологічно не співпадають в різних регіонах світу (БлизькомуСході, Середземномор’ї, Індії чи Китаї). Найбільш поширений і довгий час єдинийв науці напрям визначав появу міжнародного права в середньовічній Європі.Суттєвим недоліком цього напряму був європоцентризм у підході до поясненняміжнародного права; він пов'язував його розвиток з відповідними трансформаціямиєвропейських держав, тож прихильники європейського бачення міжнародного правависували переважно етатичні критерії його появи і розвитку: “Воно виникаєспершу в Європі, і поширюється на держави поза європейськими кордонами, яктільки вони долучаються до європейської цивілізації. В своїй повноті воно булорозвинуто лише в сучасний період. Його провідним принципам небагатьом більшетрьохсот років” [1, c. 14; 2, p. 11 - 32]. Цим в сферу дії міжнародного прававключалися лише держави Європи і згодом Сполучені Штати Америки, об’єднані цінностямизахідно – європейської культури [3].Цей напрям об’єднав більшу частину вчених міжнародного права ХІХ – ХХ століть.Його прихильники, хоча й виходили з різних критеріїв появи міжнародного права іпо-різному датували її (початком, серединою чи кінцем середніх віків), проте,були одностайні в запереченні його існування в стародавній період; щобз’ясувати чому це так, слід звернутись до критеріїв і передумов, які вонивважали необхідними для походження міжнародного права.  В другій половиніХІХ – на початку ХХ ст. популярною в науці міжнародного права була ідеядержавного суверенітету. Тому і появу міжнародного права стали датуватиперіодом, в який склалась система суверенних держав: "Міжнародне право, -писав Ф.Ліст, - могло виникнути тільки тоді, коли наприкінці середніх віків,поряд з Німецькою Імперією, утворились і розвинулись великі самостійніхристиянські держави Європи, які усвідомлювали свій суверенітет." [4, c.19].Деякі вчені уточнювали, що мова йде про виникнення саме християнських держав. Релігійнийкритерій вважали важливим вчені християнського світогляду: “В основі появиміжнародного права, - вважав Де Вішшер, - лежить ідея християнської спільноти.”[5, p.4]. Але, серед них були ті, хто, не заперечуючи релігійного фактору вміжнародному праві, вважали його недостатнім і шукали інші передумови йогопояви (в політико – правовій, культурній, іншій нерелігійній сфері). Серед нихназивали виникнення буржуазної держави і відповідної державно – правовоїідеології: "Сучасне міжнародне право, - писав Д.Анцилотті, - значною міроює результатом дії причин, що перетворили політичний лад Європи при переході відСередніх віків до нового часу". [6, c. 19] Популярним критерієм виникненняміжнародного права для європейських вчених ХІХ – ХХ століть було існуваннясистеми міжнародного балансу сил: створення в міжнародних відносинах задопомогою міжнародно – правового регулювання стану політичної рівноваги. Цейпринцип було сформульовано Вестфальським миром 1648 р., тому саме цей рікнайчастіше називають датою народження міжнародного права [7]. Не заперечуючиролі міжнародного права у встановленні системи міжнародного балансу сил абоміжнародної політичної рівноваги, слід зазначити, що вона стала проявлятись вжена ранніх етапах міжнародно – правового регулювання відносин держав. На думкуК.Філіпсона, політика балансування силою була властива всім грецьким державам,постійно і стабільно впливала на створення об’єднань, ліг, союзів іконфедерацій, що врешті привело до появи міжнародного права в СтародавнійГреції [8, p.101 - 105]. Деякі вчені вважають, що у той час “великі правителі не зналитерміну “баланс сил”, але діяли так, ніби він їм був відомий … знаходячись міжсобою у всесторонній збалансованості.” [9, p.231]. Зокрема з метоювстановлення міжнародного балансу сил з врахуванням власних інтересів, двімогутні держави стародавнього близького сходу – Єгипет і Хеттська держава,використовували засоби укладання договорів з дрібними містами – державамирегіону (Угаритом, Амурру, Хайасою, Кіццуватною, Нугассі, Туніпом та ін.). Зацими договорами останні виявлялись в зоні впливу то однієї то іншої імперії.Для істориків права саме визнання чи заперечення державами принципуміжнародного балансу сил було критерієм оцінки рівня розвитку стародавнього міжнародногоправа. Не заперечуючи ролі Вестфальського мирного договору 1648 р. в розвиткуміжнародного права, слід визнати, що він був лише поворотним моментом йогоісторії, на чому наголошували його дослідники, а не її початковим етапом [2, p. 7 – 9; 10, p. 47 - 48].