8. Організація Об’єднаних Націй і створення сучасного світового правопорядку.

Друга світова війна, що розпочалася 1 вересня 1939 р. агресією Німеччини проти Польщі, наочно показала, що Ліга Націй не впоралася зі своїм головним завданням - недопущенням нової світової війни. У зв'язку з цим у роки Другої світової війни виникла ідея створення нової міжнародної політичної організації, яка б змогла надійно забезпечити мир і безпеку народів Землі після її закінчення. Перший імпульс у формуванні цієї ідеї був наданий Атлантичною хартією, підписаною президентом США Ф.Д. Рузвельтом і прем'єр-міністром Великої Британії В. Черчіллем 14 серпня 1941 р., І Декларацією уряду СРСР на Міжсоюзній конференції в Лондоні 24 вересня 1941 р. На договірно-правовому рівні ця ідея вперше була закріплена в Декларації про дружбу й взаємодопомогу уряду Радянського Союзу й уряду Польської Республіки від 4 грудня 1941 р.Восени 1943 р. у Москві відбулася конференція міністрів закордонних справ СРСР, Великої Британії й США, що прийняла 30 жовтня Декларацію чотирьох держав з питання про загальну безпеку, підписану також Китаєм. У цьому документі вказувалося на "необхідність створення в якомога коротший строк загальної міжнародної організації для підтримки миру й безпеки". У Декларації також проголошувалися принципи майбутньої організації, тобто мова йшла вже про рішення створити таку організацію. Це рішення отримало підтвердження з боку керівників трьох провідних держав антигітлерівської коаліції - СРСР, США й Великої Британії на їх конференції в Тегерані 1 грудня 1943 р.

Відповідно до пропозиції уряду США з 21 серпня по 7 жовтня 1944 р. у Думбартон-Оксі, передмісті столиці США Вашингтона, відбулася конференція за участю СРСР, США, Великої Британії й Китаю, на якій було погоджено текст підсумкового документа - "Пропозиції щодо створення Загальної міжнародної організації безпеки". Ці пропозиції лягли в основу вироблення проекту Статуту майбутньої організації. Слід зазначити, що в Думбартон-Оксі не вдалося вирішити багато важливих питань діяльності майбутньої організації: про порядок голосування в Раді Безпеки, про склад первісних членів майбутньої організації, про долю підмандатних територій, про зміст Статуту Міжнародного Суду. Принципової згоди з цих питань вдалося досягти під час Ялтинської конференції лідерів СРСР, США і Великої Британії в лютому 1945 р. Так, щодо порядку голосування в Раді Безпеки була використана пропозиція Ф.Д. Рузвельта про принцип єдності дій великих держав у вирішенні питань по суті, що згодом було закріплено в ст. 27 Статуту ООН. Було вирішено, що до складу первісних членів майбутньої організації увійдуть разом із СРСР Українська Радянська Соціалістична Республіка (УРСР) і Білоруська Радянська Соціалістична Республіка (БРСР) як найбільш постраждалі в роки Другої світової війни радянські республіки, що зробили значний внесок у справу розгрому спільного ворога. На Ялтинській конференції також було ухвалене рішення, що установча конференція Об'єднаних Націй зі створення міжнародної організації відкриється в Сан-Франциско (США) 25 квітня 1945 р.На конференції в Сан-Франциско були погоджені всі положення Статуту ООН, і 26 червня 1945 р. цей документ був урочисто підписали представники 50 держав. Одне місце було зарезервовано за урядом Польщі, оскільки в той час існувало два польських уряди - один у Лондоні (в еміграції), а другий - у Варшаві. 24 жовтня 1945 р. Статут ООН після передачі на зберігання останньої ратифікаційної грамоти, необхідної для набуття ним чинності, став чинним міжнародно-правовим актом. Відтоді щорічно міжнародне співтовариство відзначає 24 жовтня як День Об'єднаних Націй. 51 держава, що підписала Статут ООН, у тому числі Україна, вважаються первісними членами Організації Об'єднаних Націй. Сам термін "Об'єднані Нації" з'явився в період створення антигітлерівської коаліції держав і був закріплений у Декларації Об'єднаних Націй, підписаній у Вашингтоні 1 січня 1942 р. представниками 26 держав, включаючи СРСР.З погляду міжнародного права, Статут ООН є загальним багатостороннім міжнародним договором. Абсолютно справедливо його називають Хартією сучасного міжнародного права, оскільки він заклав фундамент сучасного міжнародного правопорядку, встановив основні міжнародно-правові принципи й визначив норми поводження держав та інших суб'єктів міжнародного права на світовій арені.