M ExOy∙nH2o

де E_xO_y – кислотний оксид.

Для більшості кислот т = 1 і п = 1, рідше 2 або 3. При цьому, якщо кислотоутворюючий елемент має парний ступінь окиснення, в результаті реакції оксиду з водою утворюється одна молекула кислоти, а якщо непарний – дві. Наприклад:

CO₂ + H₂O = H₂CO₃

SO₃ + H₂O = H₂SO₄

B₂O₃ + H₂O = 2HBO₂

N₂O₅ + H₂O = 2HNO₃

Cl₂O₇ + H₂O = 2HClO₄

Одному і тому ж кислотному оксидові часто відповідає не одна, а більше кислот. Наприклад:

P₂O₅ + H₂O = 2HPO₃

P₂O₅ + 2H₂O = H₄P₂O₇

P₂O₅ + 3H₂O = 2H₃PO₄

3.5.3 Структурні формули кислот

Для написання структурних формул більшості безкисневих кислот потрібно сполучити рисками відповідну кількість символів атому Гідрогену з символом атому кислоутворюючого елемента.

Наприклад: HCl Н–Cl

H₂Se H–Se–H

У кисневмісних кислотах Гідроген-катіони, здатні заміщуватись на катіони металу, зв’язані з кислотоутворюючим елементом не безпосередньо, а через атоми Оксигену. Це необхідно враховувати при написанні їх структурних формул. Для написання структурної формули кисневмісної кислоти необхідно визначити ступінь окиснення кислотоутворюючого елемента, приєднати до нього всі атоми Гідрогену через атоми Оксигену, а решта атомів Оксигену приписати через подвійні зв’язки. Наприклад:

H₂S⁺⁶O₄ H₃P⁺⁵O₄

Якщо до складу кислоти входить два атома кислотоутворюючого елемента (а в деяких кислотах і більша їх кількість), то їх необхідно сполучити через атом Оксигену, далі до кожного з них приєднати атоми Гідрогену через атоми Оксигену і приписати решта атомів Оксигену через подвійні зв’язки. Наприклад:

H₄P⁺⁵₂O₇

3.5.4 Основність кислот

За кількістю атомів Гідрогену, що здатні заміщуватись на катіони металу, кислоти (як кисневмісні, так і безкисневі) поділяються на:

• одноосновні (наприклад, HNО₃, НСl),

• двоосновні (наприклад, H₂SO₄, H₂S),

• триосновні (наприклад, H₃PO₄),

та в рідкісних випадках більш багатоосновні.

У деяких кислотах не всі атоми Гідрогену здатні заміщуватись на катіони металу. Це стосується всіх органічних кислот. Наприклад, оцтова кислота СН₃СООН є одноосновною:

В органічних кислотах основність визначається не загальною кількістю атомів Гідрогену (в оцтовій кислоті їх чотири), а числом кислотних функціональних груп – карбоксильних груп (в оцтовій кислоті – одна).

У переважній більшості неорганічних кислот усі катіони Гідрогену здатні замішуватись на катіони металу. Як приклад неорганічної кислоти, для якої основність не збігається з загальним числом атомів Гідрогену в молекулі, можна привести одноосновну гіпофосфітну кислоту H₃PO₂:

Лише атом Гідрогену, зв’язаний з атомом Оксигену, здатний замішуватися на катіон металу.

3.5.5 Назви кисневмісних кислот

1 Якщо кислотоутворюючий елемент проявляє в кислотах тільки один ступінь окиснення, то у назвах кисневмісних кислот до кореня латинської назви відповідного елемента додають суфікс „ат“.

Наприклад: C⁺⁴, H₂СO₃ – карбонатна кислота.

2 Якщо елемент здатний прявляти два ступені окиснення, то у вищому ступені окиснення в назві кислоти застосовується суфікс „ат“, а у нижчому – „ит“ або „іт“.

Наприклад: N⁺³, HNO₂ – нітритна кислота,

N⁺⁵, HNO₃ – нітратна кислота,

S⁺⁴, H₂SO₃ – сульфітна кислота,

S⁺⁶, H₂SO₄ – сульфатна кислота;

3 Якщо елемент здатний проявляти більшу кількість ступенів окиснення, то до кореня латинської назви елемента додають:

• при найнижчому ступені окиснення – префікс „гіпо“ та суфікс „ит“ або „іт“,

• при дещо вищому ступені окиснення – суфікс „ит“ або „іт“,

• при ще вищому ступені окиснення – суфікс „ат^“,

• при найвищому ступені окиснення – префікс „пер“ та суфікс „ат“.

Наприклад: Cl⁺¹, HClO – гіпохлоритна кислота,

Cl⁺³, HClO₂ – хлоритна кислота,

Cl⁺⁵, HClO₃ – хлоратна кислота,

Cl⁺⁷, HClO₄ – перхлоратна кислота.

4 Якщо до складу кислоти входять два або більше атомів кислотоутворюючого елемента, то для позначення їх кількості в назві кислоти застосовують префікс – відповідний грецький числівник.

Наприклад: H₂Cr₂O₇ – дихроматна кислота,

H₄P₂O₇ – дифосфатна кислота,

H₂B₄O₇ – тетраборатна кислота.

Загальна назва таких кислот – ізополікислоти (від грецьких слів „ізос“ – однаковий та „полі“ – багато, тобто в кислоті є багато атомів кислотоутворюючого елемента).

Для H₂SO_4, HNO_3, НСl та деяких інших кислот поширені також давні назви – сірчана, азотна, соляна кислоти.

Назви кислотних оксидів часто утворюють від назв відповідних кислот і складають із двох слів: перше слово – назва аніону кислоти з суфіксом „н“, друге слово – ангідрид. Наприклад :

SO₃ – сульфатний ангідрид,

P₂O₅ – фосфатний ангідрид,

Cl₂O – гіпохлоритний ангідрид.

Слово „ангідрид“ походить від грецького „ангідріс“, що означає безводний: утворення кислотного оксиду можна уявити як процес відбирання води від відповідної кислоти.

Наприклад:

SO₃ = H₂SO₄ – H₂O

P₂O₅ = 2H₃PO₄ – 3H₂O

Cl₂O = 2HClO – H₂O