3.3.1 Структурні формули оксидів

Для кращого розуміння будови та властивостей хімічних сполук важливо вміти писати їх структурні формули, тобто формули будови, які показують порядок сполучення атомів у молекулах. У структурних формулах кожна риска вказує на валентний зв’язок між атомами (дві риски – подвійний зв’язок, три риски – потрійний).

Для написання структурної формули оксиду необхідно спочатку визначити ступінь окиснення елемента в оксиді. Після цього, якщо ступінь окиснення елемента парний (+2, +4, +6 або +8), записують символ елемента і сполучають його з відповідною кількістю символів атомів Оксигену подвійними зв’язками.

Наприклад, в SO₂ ступінь окиснення Сульфуру дорівнює +4;

=S=; O=S=O

Якщо ступінь окиснення елемента в оксиді непарний (+1, +3, +5 або +7), то записаний двічі символ елемента сполучають одинарними зв’язками з одним атомом Оксигену, а решта атомів Оксигену (при ступенях окиснення +3, +5 та +7) дописують через подвійні зв’язки.

Наприклад: Al₂O₃, ступінь окиснення алюмінію дорівнює + 3:

;

При написанні структурних формул оксидів слід пам’ятати, що в молекулі оксиду атоми Оксигену між собою безпосередньо не зв’язані, і атоми елемента, який утворює оксид, в більшості випадків також між собою безпосередньо не зв’язані.

Приклади структурних формул оксидів:

а) оксиди елементів з парним ступенем окиснення:

б) оксиди елементів э непарним ступенем окиснення:

3.3.2 Класифікація оксидів

Несолеутворюючі оксиди – такі, які не здатні сполучатись з іншими оксидами, кислотами або основами з утворенням солей. Несолеутворюючі оксиди називають індиферентними, що в перекладі з латинської мови означає байдужі.

Солеутворюючі оксиди – здатні при взаємодії з деякими іншими оксидами, кислотами або основами утворювати солі. Таких оксидів переважна більшість.

3.3.3 Основні оксиди

Основні оксиди можна визначити як оксиди, не здатні взаємодіяти між собою та з основами і можуть реагувати з речовинами кислотного характеру (кислотними оксидами та кислотами) та амфотерного характеру (останні поводять себе в даному випадку як кислотні) з утворенням солей. Таке визначення є найбільш загальним. До основних оксидів відносять:

1. Оксиди елементів головних підгруп першої та другої груп за винятком ВеO, Tl₂O₃.

2. Переважна більшість оксидів елементів побічних підгруп, в яких елементи проявляють нижчі ступені окиснення (більшість елементів побічних підгруп здатна проявляти різні ступені окиснення). Наприклад: ТіО, МnО, Мn₂О₃, FeO, СоО, Сu₂О, Ag₂О, CdO, Hg₂O, HgO.

3. Більшість оксидів лантаноїдів загальної формули Е₂О₃ (для церію СеО₂) і більшість oксидів актиноїдів.

Зі сказаного можна зробити висновок, що всі без винятку основні оксиди – оксиди металів (тобто неметали не утворюють основних оксидів), але не всі оксиди металів –основні; серед них є також амфотерні і кислотні.

В основних оксидах метали проявляють звичайно ступінь окиснення +1, +2 або +3, рідше +4 (ТhО₂).

Всі основні оксиди за звичайних умов – тверді речовини. З водою добре взаємодіють оксиди лужних металів та лужноземельних металів (лужноземельними називають метали Ca, Sr, Ba та Ra) з утворенням розчинних основ – лугів:

Na₂O + H₂O = 2NaOH

CaO + H₂O = Ca(OH)₂

Не всі оксиди сполучаються з водою, є чимало оксидів, гідрати яких одержують посереднім шляхом, наприклад, взаємодією їх водорозчинних солей з лугами.