Локалізація психічних функцій.

Кожна ділянка тіла і кожна психічна функція пов'язані з певною ділянкою кори, тобто мають у корі певну локалізацію. Електрична стимуляція деяких ділянок кори мозку тварин і спостереження за поведінкою людини під час хірургічних операцій на мозку показали, що подразнення одних ділянок викликають м'язові скорочення, інших — зорові, слухові та інші відчуття. Виявилося, що значну ділянку кори великих півкуль займають нервові клітини, пов'язані з діяльністю кистей рук, особливо великого пальця. Є також ділянки, що мають зв'язок із органами мовлення. У корі великих півкуль найкраще представлені ті органи, які відіграють основну роль в діяльності і поведінці людини. Наочне зображення проекції різних органів тіла на кору великих півкуль дає схематичний рисунок канадського нейрохірурга Уайлдера-Грейва Пенфілда (1891— 1976) (рис. 2).

Значно складнішою є проблема локалізації у корі головного мозку психічних функцій. Перші спроби її вирішення були зроблені ще в Давній Греції. Там намагалися пов'язати здатності до сприймання, пам'яті і міркування з рідиною, яка заповнює відповідно передній, середній чи задній шлуночок мозку. Пізніше австрійський лікар Франц-Йозеф Галль (1758—1828) прагнув довести, що здібності людини залежать від розвитку різних ділянок головного мозку, і це можна виявити навіть на поверхні черепа. Твердження Галля започаткували френологію (гр. phren — розум, душа) — вчення про локалізацію у звивинах великих півкуль головного мозку різних психічних функцій.

Зв'язок окремих психічних функцій із певними ділянками кори можна простежити при її локальних ураженнях. Так було виявлено центр артикуляції мовлення Брока і центр розуміння мови Вертке. Проте подальші дослідження показали, що деякі психічні функції не мають чіткої сталої локалізації в корі мозку. Тоді американський психолог Карл Лешлі (1890—1958), німецький психолог Курт Гольдштейн (1878—1965) та ін. запропонували ідею цілісної, неподільної функції мозку, що теж, як виявилося пізніше, не узгоджувалася з експериментальними даними.

Дослідження, проведені з використанням найдосконалішої апаратури і комп'ютерним обробленням одержаної інформації, дають змогу зробити висновок: кожна психічна функція є надзвичайно складним утворенням, що має динамічну локалізацію в різних відділах мозку. Вона забезпечується роботою певних ділянок кори та цілісною функціональною системою, що включає окремі ділянки кори, підкірки і мозкового стовбура.

Значна частина кори великих півкуль належить клітинам, пов'язаним із діяльністю кисті руки, а надто її великого пальця, який у людини протиставлений решті пальців, а також клітинам, пов'язаним із функціями м'язів органів мовлення - губ і язика. Отже, у корі великих півкуль людини найповніше представлені ті органи рухів, яким належить основна функція у праці та спілкуванні.

У сучасних дослідженнях поряд із електричним подразненням мозкового стовбура застосовуються методи запису біострумів, які виникають у ньому довільно, без втручання ззовні. Ці записи показали, що електрична активність мозку не є однорідною.

За характером записів біострумів можна судити про зміни психічного стану людини. Хвилі, що виникають у мозку, являють собою електромагнітні коливання різної частоти. Найповільніші із них спостерігаються тоді, коли людина знаходиться у стані спокою, сидить із заплющеними очима, розслаблена. Та варто їй лише почати думати про якусь проблему, як крива її біострумів негайно почне змінюватися в бік підвищення частоти хвиль.

Мозкові механізми психічних процесів людини мають багато спільного з механізмами психіки тварин. Спільний характер будови і роботи нервової системи в усіх ссавців той самий. Тому, якщо в людини ушкоджено потиличну частину кори, втрата нею зорових відчуттів є неминучою.

Однак ушкодження ділянок мозку, пов'язаних із вищими пізнавальними процесами, має інший характер. У цьому випадку функції ушкодженої ділянки може перебрати інша ділянка. Наприклад, велика пластичність, взаємозамінність властиві нервовій тканині, робота якої лежить в основі розумових і мовленнєвих актів.

У психічному житті людини особлива роль належить лобним часткам, які охоплюють ЗО % поверхні великих півкуль. Враження лобних часток (унаслідок захворювання, поранення тощо) позначається не на елементарних, а на вищих формах поведінки. Наприклад, хворі із ураженими лобними частками, у яких зберігаються зір, мова і письмо, розв'язуючи арифметичну задачу, не прагнуть проаналізувати її умову, хоча до хвороби подібні задачі легко розв'язували.

З ураженням лобних часток мозку не тільки знижуються розумові здібності, а й відбуваються порушення в особистісній сфері. Інваліди, які до захворювання відзначалися тактовністю, врівноваженістю, стають нестримними, запальними, брутальними.

У функціональній організації мозку людей і тварин є суттєві відмінності. У тварин обидві півкулі є рівнозначними, в людини вони мають функціональну асиметрію: ліва півкуля є домінуючою, а права — підпорядкованою.

Установлено, що психічні функції певним чином розподілені між правою та лівою півкулями. Обидві півкулі здатні отримувати й переробляти інформацію у вигляді як образів, так і слів, але існує ФУНКЦІОНАЛЬНА АСИМЕТРІЯ ГОЛОВНОГО МОЗКУ - різний ступінь виявленості тих чи інших функцій у лівій та правій півкулях.

У лівій півкулі розміщені ділянки, пов'язані з мовною діяльністю людини, їх ураження призводить до порушення мовлення (появи афазій), блокує можливість нормального спілкування, а за глибокого враження нервової тканини - до значних дефектів розумової діяльності, спричиняє порушення логіко-граматичних операцій і творчих форм мислення.

Їх функцією є читання і рахування, переважне оперування знаковою інформацією (словами, символами, цифрами тощо). Ліва півкуля забезпечує можливість логічних побудов, без яких неможливе послідовне аналітичне мислення.

Права півкуля оперує образною інформацією, забезпечує орієнтацію в просторі, сприйняття музики, емоційне ставлення до сприйнятих та усвідомлених об'єктів.

Ураження ділянок правої півкулі спотворює образні компоненти сприймання і емоційні переживання.

Обидві півкулі функціонують у взаємозв'язку. Функціональна асиметрія притаманна тільки людині, формується в процесі спілкування і залежно від переважання функціонування правої чи лівої півкулі впливає на індивідуально-психологічні характеристики особистості.