ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ АРХІВІВ УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ

АРХІВНОЇ СПРАВИ ТА ДОКУМЕНТОЗНАВСТВА

Журжа Ірина Валеріївна

УДК 230.2(367)"1834/1919":378.4(477-25)

Становлення та розвиток слов’янознавства в університеті св. Володимира

(1834 – 1919 рр.)

07.00.06 – історіографія, джерелознавство

та спеціальні історичні дисципліни

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії слов’ян Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

ЯРОВИЙ Валерій Іванович,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

завідувач кафедри історії слов’ян

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

СРІБНЯК Ігор Володимирович,

Інститут східних мов

Київського національного

лінгвістичного університету,

директор

кандидат історичних наук

ЛЯПІНА Олена Валеріївна

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

асистент кафедри історії Росії

Провідна установа: Інститут історії України НАН України,

відділ української історіографії та

спеціальних історичних дисциплін

Захист відбудеться 18 жовтня 2006 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.864.01 в Українському науково-дослідному інституті архівної справи та документознавства за адресою: 03110, м. Київ, вул. Солом’янська, 24.

З дисертацією можна ознайомитися у Науково-довідковій бібліотеці центральних державних архівів України за адресою: 03110, м. Київ, вул. Солом’янська, 24.

Автореферат розіслано « 15 » вересня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук С.Л. Зворський

Загальна характеристика дисертації

Актуальність теми дослідження. На сучасному етапі розвитку вітчизняної історичної науки актуальним стає вивчення, критичне осмислення та узагальнення попереднього наукового досвіду. В контексті цієї проблеми важливого значення набуває об’єктивна оцінка ролі попередніх поколінь істориків, які працювали на ниві розвитку історичної науки протягом минулих століть. Для сучасних істориків, що займаються дослідженнями слов’янознавчої проблематики, особливого сенсу набуває засвоєння здобутків вчених-славістів ХІХ – поч. ХХ ст. та їх об’єктивне оцінювання.

Дослідження слов’янознавчої проблематики є важливою складовою сучасної історичної науки. У дожовтневий період слов’янознавчі студії також займали провідні позиції. В цьому контексті Університет св. Володимира, як один з провідних центрів розвитку слов’янознавства в Правобережній Україні, заслуговує на особливу увагу, адже в умовах відродження втрачених традицій національної вищої школи необхідність наукових досліджень і об’єктивного аналізу витоків вітчизняної історичної науки та освіти набувають важливого значення.

Історія розвитку слов’янознавства в Університеті св. Володимира досі не була предметом спеціального дослідження. Доцільність такого вивчення зумовлена необхідністю заповнення наукової прогалини, переосмислення ролі Університету св. Володимира серед інших центрів розвитку слов’янознавства, встановлення основних етапів його розвитку. Критерії періодизації розвитку дожовтневого слов’янознавства в Російській імперії пов’язані, з одного боку, із внутрішніми закономірностями цієї науки, а з іншого – з суспільними умовами, що стимулювали ту чи іншу тематику, визначали ті завдання, які на відповідних етапах вирішувало слов’янознавство в цілому і окремі його галузі. Виходячи з цих критеріїв, в історії дожовтневого слов’янознавства в Російській імперії традиційно виділяють два великих етапи, рубежем між якими були 60–70-і рр. ХІХ ст. Розвиток слов’янознавства в Університеті св. Володимира відбувався в контексті загального розвитку вітчизняної славістики, і зазначена межа цілком прийнятна для його періодизації. Однак, специфічні особливості цього процесу потребують виокремлення конкретних періодів, уточнення хронологічних меж між ними та визначення їх особливостей.

З метою чіткішої систематизації викладеного матеріалу вважаємо за необхідне акцентувати увагу на поняттєвому апараті досліджуваної теми. Насамперед, йдеться про визначення терміну “слов’янознавство”. Це поняття має різне значення та обсяг, – в залежності від того, де і хто ним послуговується. Для слов’янських країн у поняття “слов’янознавство” не включається вивчення рідної мови відповідного слов’ян­ського народу, вітчизняної історії, літератури, етнографії тощо. Традиційно склалося так, що для східно-слов’янських країн дослідження східних слов’ян не є “слов’яно­знавством”. Дискусії про зміст поняття “слов’янознавство” розпочалися в ХІХ ст. і тривають й досі. Поступово викристалізувалося визначення предмету “слов’янознавства”, яке найбільше відповідає дослідницькій практиці учених, як у дожовтневий період, так і в теперішній час. Згідно з ним, під слов’янознавством розуміють комплекс наукових дисциплін, що мають внутрішню єдність і вивчають історію (в тому числі історію культури), лінгвістику, літературознавство, етнографію та інші науки про суспіль­не життя південних та західних слов’янських народів, їхні політичні, економічні, військо- во-дипломатичні і культурні взаємозв’язки, а також матеріальну та духовну культуру стародавніх слов’ян. Саме таке трактування поняття “слов’янознавство” прийняте нами і в даному дослідженні.

Актуальність теми дисертації зумовлена також потребою всебічного та об’єктивного аналізу наукового доробку вчених-славістів, визначення їх ролі у розвитку вітчизняної історичної науки, спробою усунути упереджені підходи та фальсифікації щодо їх вчених-славістів минулого, шляхом виявлення та залучення до наукового обігу невідомого досі комплексу джерел, зокрема, з колишніх спецсховищ архівів.

Вивчення становлення та розвитку слов’янознавства в Університеті св. Володимира має важливе значення для поступу вітчизняної історіографії та джерелознавства.

Зв’язок дисертаційної роботи з науковими програмами, планами, темами. Обрана тема розроблялася за напрямом наукових досліджень кафедри історії слов’ян та історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Історія формування і розвитку Української державності”, яка є складовою комп­лекс­ної програми “Наукові проблеми державотворення в Україні” (№ 01 БФ 046 – 01).

Об’єктом дослідження є слов’янознавство в Університеті св. Володимира в 1834 – 1919 рр. та його представники.

Предметом дослідження є процес зародження, становлення та розвитку слов’я­но­знавства в Університеті св. Володимира в 1834–1919 рр., розроблення слов’яно­знавчої проблематики його вченими, формування наукових течій і напрямів, визначення основних тенденцій та специфіки цього процесу в зазначений період.

Хронологічні рамки роботи охоплюють період з 1834 до 1919 р., тобто від часу відкриття Університету св. Володимира і до фактичної його реорганізації в 1919 р., пов’язаної зі становленням радянської влади на теренах України.

Мета дисертаційного дослідження визначена з урахуванням стану наукової розробки проблеми та актуальності даної роботи. Дисертантка ставить за мету з’ясування цілісної картини становлення і розвитку славістичної науки та освіти в Університеті св. Володимира в 1834–1919 рр., дослідження наукової славістичної спадщини вчених університету.

Реалізація вказаної мети досягається шляхом розв’язання наступних дослідницьких завдань:

- проаналізувати джерельну базу та стан наукової розробки проблеми, залучити до наукового обігу нові матеріали, що стосуються проблеми становлення та розвитку слов’янознавства в Університеті св. Володимира;

- визначити основні етапи формування слов’янознавства в Університеті св. Володимира, їх зміст та особливості;

- розглянути процес запровадження та еволюції викладання славістичних дисциплін в стінах університету;

- дослідити життєвий шлях та наукову спадщину вчених-славістів Університету, значення цієї спадщини для розвитку вітчизняного та зарубіжного слов’янознавства;

- визначити місце Університету св. Володимира, як провідного осередку славістичної науки на українських землях, на тлі загального розвитку слов’янознавства в Російській імперії.

Медологічну основу дисертації становлять принципи науковості, історизму, об’єк­тивності і всебічності, загальнонаукові та спеціальні методи пізнання. Вирішення поставлених завдань ґрунтувалося на основі застосування проблемно-хронологічного, порівняльно-історичного, аналітичного, ретроспективного, статистичного та біографічного методів наукового дослідження. В дисертації використано методи історичного джерелознавства: наукової евристики, класифікації і критики джерел, що дало змогу виявити та залучити до наукового обігу важливі архівні та опубліковані документи, здійснити аналіз їх відкритої і латентної, потенційної та актуалізованої інформації, виконати атрибуцію джерел.

Наукова новизна роботи зумовлена актуальністю теми, яка не отримала всебічного та об’єктивного висвітлення в історичній науці. Історія розвитку слов’янознав­ства в Університеті св. Володимира вперше в українській історіографії вивчається комплексно, як самостійна наукова проблема. Автором обґрунтована періодизація розвитку слов’янознавства в університеті, детально досліджено виділені етапи. В ро­боті здійснено огляд викладання славістичних курсів, проаналізовано зміни в їх пере­ліку та змісті. Значну увагу приділено дослідженню персоналій вчених-славістів, постаті яких не дістали ґрунтовного вивчення в науковій літературі. Всебічно проаналі­зо­вано наявні історіографічні джерела зі слов’янознавства: монографії, рецензії, критичні огляди, статті, наукові доповіді, дисертації тощо. Окрему увагу приділено впливу по­літичних та ідеологічних чинників на формування та еволюцію слов’янознавства в Університеті св. Володимира, який тривалий час мав особливий статус і специфічні зав­дання порівняно з іншими навчальними закладами Російської імперії.

У дослідженні залучено значне коло джерел, частина архівних документів уперше вводиться до наукового обігу. Детально розглянуто науковий доробок вчених-славістів, проведено його історичний та джерельний аналіз, дано оцінки внеску вчених у розвиток слов’янознавства.

Теоретичне і практичне значення дослідження зумовлене тим, що одержані і викладені в ньому результати та положення збагачують знання зі становлення вітчизняного слов’янознавства, розкривають його специфічні ознаки та особливості, теоре­тичні засади та характерні тенденції розвитку.

Фактографічні матеріали, теоретичні узагальнення, оцінки і висновки за підсумками дисертаційного дослідження можуть бути використані для подальшої наукової розробки питання розвитку вітчизняної історичної науки в дожовтневий період, укладання біографічних та бібліографічних довідників, дослідження біографістики, вивчення історії, літературознавства, етнографії слов’ян, формування вищої освіти в Україні. У навчально-педагогічній роботі результати дослідження доцільно використати при підготовці навчальних посібників, лекційних та спеціальних курсів з іс­торії слов’ян, слов’янознавчої історіографії, історії Київського університету.

Наукова апробація дисертаційного дослідження. Основні результати та висновки за підсумками дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри історії слов’ян і кафедри архівознавства та спеціальних галузей історичної науки історичного фа­культету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Частина ма­теріалів та наукових положень дисертації були також представлені у формі доповідей на наукових конференціях: Четвертих архівознавчих читаннях “Особові архівні фон­ди: актуальні проблеми дослідження та використання” (м. Київ, 19 грудня 2002 р.); Міжнародній науковій конференції “Розвиток історичної науки в Україні” (до 10-річчя незалежності України) ( Київ, 17–18 травня 2001 р.); науково-теоретичній конференції, присвяченій 168-річчю Київського університету (Київ, 2002 р.). Основні результати дослідження висвітлено в 4-х авторських працях, опублікованих у провідних наукових фахових виданнях, затверджених переліками ВАК України.

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Обсяг дисертації – 202 сторінки. Робота складається зі вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (35 сторінок, 370 позицій).