Постановочний ракурс роботи над етюдом-мінівиставою

Постановка етюду-мінівистави по картинах підводить студента-режисера до набуття необхідної навички в режисерській професії.

Режисер повинен вміти читати живопис художника і перекладати його мовою дії. Тобто переводити його в пластичне просторове рішення.

Виконуючи це завдання студенти-режисери навчаються читати ескізи художників театру, кіно і телебачення. Картина є начебто ескіз декорації.

Спочатку зовсім непросто розставити ширми, куби, помости, меблі, щоб зробити вигородку, яка б відповідала зображенню картині і в той же час розмістилася у вашому сценічному просторі. Адже, набути вміння чітко уявити і потім реалізувати свій пластичний задум в реаліях конкретного сценічного простору, можна лише через практику.

Етюди-мінівистави – це початок такої практики. Вони привчають студентів до пошуку оптимальної виразності у плануванні і розташуванні в просторі майданчику предметів декоративного оформлення та дійових осіб. Етюди-мінівистави допомагають студентам навчитися виражати зміст твору через просторову композицію і пластичний малюнок.

Робота режисера з актором

Завдання режисера в спільній роботі з актором над етюдом-мінівиставою – це віднайти таку поведінку дійових осіб, яка логічно призведе акторів до мізансцени, зафіксованої художником. Треба пам’ятати, що людина осмислено діє лише тоді, коли буде розуміти, що спонукає її до дії, тобто яка мотивація та обставини за цією дією стоять. Режисер з акторами на підставі картини можуть лише передбачити, що мотивує дії персонажів і які обставини за цими діями стоять. Точно ніхто їх не знає.

Виключенням може бути лише історичний сюжет зображений художником на картині. Сюжет, що не в деталях, а в цілому відомий з історичних джерел.

Важливо підкреслити, що спільної уява режисера і акторів, що створює етюд, повинна спирається і базуватися тільки на матеріал картини, виходити з неї, а не привноситися з боку, «божевільною фантазією».

Наприклад, прекрасним матеріалом для таких етюдів-мінівистав можуть стати картини російських передвижників. Основою більшості цих картин є яскрава подія, чітко виражений сюжет, що передається художниками з історичною та побутовою точністю. В цих картинах чітко виражені психологічно-соціальні характеристики дійових осіб. Вони завжди насичені безліччю подробиць і конкретністю типових деталей. Для роботи над етюдом будуть цікавими картини художників Школи Мурашка. Багато є майстрів жанрового живопису в США, Європі. Важливо, щоб обрана картина відповідала перерахованим вимогам.

НА БУЛЬВАРІ

Спробуємо простежити застосування цих принципів у роботі над етюдом по картині В. Маковського «На бульварі».

На картині ми бачимо: тьмяний осінній день. Імлистий, з сирим повітрям. Сіре небо. Майже голі, немов змерзли, стоять дерева. Такий пізнаваний міський бульвар. Ми цей бульвар бачимо трохи вище рівня вулиці. На передньому плані на лавці сидить пара: молода селянка тримає, закутане в ковдру з клаптиків, немовля і здоровезний мордатий хлопець з гармошкою. В глибині картини чолов'яга, віддаляючись, несе дитячу маленьку труну, охопивши її рукою. Зустрічна йому жінка призупинилася, мабуть, злякалася труни. Ще дві фігури піднімаються з вулиці на бульвар.

Біля молодої селянки, на лаві, лежить сирітський вузлик. В ньому, мабуть, той нехитрий скарб, з яким прийшла вона з села. Обличчя молодої застигле. Очі її широко відкриті, ніби вона побачила своє страшне майбутнє, що відкрилося їй миттєво. Вираз обличчя у хлопця дурнуватий і самозакоханий, а погляд бездумний. Відкинувшись на спинку лави, він мляво перебирає лади гармошки.

Відчай і безвихідь навіює картина. Не тільки фігура молодої селянки, а увесь колорит, композиція, кожна деталь картини. Все це складає в картині одну неподільну єдність – безвихідь.

Як же створити по цій картині етюд?

Ось, наприклад, стандартно-примітивний варіант етюду, який зазвичай пропонується студентами по цій картині.

Станіславський називав це заштампованим мисленням.

Починається такий етюд завжди з появи ліворуч в глибині сценічного майданчика, нібито у вікні одного з будинків які ми бачимо на картині, якоїсь пані. Вона демонічно сміється слідом молодій селянці з дитиною, що йде не озираючись. Молода, зі свого боку, переслідує парубка з гармошкою. Вони йдуть по бульвару, парубок вмощується на лаві, на яку підлаштовується, наздогнавши його селянка.

І ось, перед нашими очима мізансцена, приблизно, відповідна мізансцені картині.

Потім, з довгого режисерського пояснення, ми дізнаємося, що невірний чоловік – це хлопець з гармошкою був у коханки – це демонічна дама у вікні і там його «застукала» ревнива дружина, нещасна і забита сільська дівчина. І ось далі вони всідаються на бульварі з'ясовувати стосунки.

По-перше, ніякої «коханки у вікні» у Маковського немає. Отже, ця перша пропозиція студентів-режисерів – помилка і свавілля. Адже ж умова завдання – брати весь матеріал для етюду тільки в картині, а не вигадувати нафантазовуючи додаткових персонажів.

Отже, перша і головна помилка, невдах-режисерів – свавілля відносно автора. Друга типова помилка – створення довгої нічим необґрунтованої експозиції до зображеного на картині. Студенти створюють і розігрують цілу повноцінну п'єсу замість підготовчого епізоду, який повинен підвести до центрального епізоду етюду. Адже в завдання студента не входить процес вигадування п'єси. Режисер досліджує лише локальну ситуацію, лише ту подію, яка складає фабулу картини. Завдання не передбачає створення історії від часів творення світу.

Для того щоб розкрити подію, потрібно знати тільки ті запропоновані обставини, з яких ця подія випливає. Наголошую, лише ті запропоновані обставини, які безпосередньо пов'язані з цією подією. Обставини без яких подія не могла б відбутися. Помилково – витягувати ці запропоновані обставини на сценічний майданчик в першій частині етюду, тобто до події. В першій частині необхідно відтворювати лише ту частину життя персонажів, що безпосередньо пов'язана із зображеною подією і живить дію. Все що відбувається в першій частині повинно бути організоване сценічно, безумовно зрозумілим і вмотивованим. Вірно буде, щоб перша частина (експозиція) була не більше трьох хвилин сценічного часу. Не треба лякатись стислості при виконанні цього завдання. Треба пам'ятати, що в етюді досліджується дія, поведінка персонажів в рамках локально взятої події.

Повернемось до негативного прикладу реалізації картини в етюді-мінівистави. Природньо, що наведена вище версія студентського етюду «На бульварі» легко відкидається якщо співставити її з тим, що зображено на картині. Забракований варіант є наслідком того, що студент-режисер не працював осмислено над запропонованим автором матеріалом. Горе-режисер не задавав собі ніяких питань, що призводять до осмислення того, що він бачить.

Отже, почнемо ставити собі ці питання і почнемо з'ясовувати, в чому ж справжній зміст картини і які запропоновані обставини живлять зображену подію.

Для початку: хто ця пара, який зв'язок існує між ними, що тепер сталося?

І режисер, і актори повинні до дрібниці уявити собі, хто ці люди, що сталося в їхньому житті, як вони потрапили на бульварну лаву, і в чому суть конфлікту між ними?

Спробуємо ж відповісти на ці питання виходячи тільки з того, що пропонує автор і картина.

Зауважимо відразу, що композиційним центром картини є дитина, яку молодиця тримає на руках.

Чи не підказує нам автор ту головну обставину, від якої слід відштовхуватися в цій історії? Чи не наявність дитини пояснить нам, що ж тут сталося?

З ретельного аналізу того, що є на картині, що ми бачимо, і з тих припущень, які можемо зробити на підставі цього, приходимо до зовсім іншої версії: молода мати – дівчина, з якою ще в селі побавився цей молодик. Коли ж підійшов час і вже не можна було приховувати вагітність дівчини. Коли йому стало зрозуміло, що доведеться розплачуватися, молодик втік у місто і кінці у воду. Дівчина народила. Для всіх в селі вона покритка. І коли життя без чоловіка вже стало нестерпним, бо мати одиначка в селі як прокажена. Дівчина пішла в місто шукати молодика. Знайшла батька дитини, але він і не збирається ділити з нею тягар ситуації, що склалася.

Звичайно, що одразу виникає питання: чому ми припускаємо, що це не чоловік, а коханець цієї селянки?

Не забудемо, що картина написана у 1887 році. На ті часи дівчина-покритка – це ситуація істинно трагедійна. В такій ситуація, якщо вже дівчина зважилася відправитися в місто то це вже означає, що в селі її довели до найостаннішої межі терпіння, і становище її воістину безнадійне.

По-друге, що впадає нам в очі ще крім дитини в руках молодиці?

Це вузлик, що належить жінці. Художник розміщає вузлик на самому першому плані, на пустій частині лави.

Треба студентам вчитися правильно аналізувати картину, як і годиться, роздивляючись її з лівого боку праворуч.

І перш ніж їх увага зіткнеться з людьми, зображеними на картині, ваш погляд зачепиться за сирітський вузлик, кинутий в найвиднішому місці – на першому плані, як за подробицю, що характеризує саму суть ситуації.

Що ж це означає і яку інформацію несе?

Тепер ми бачимо, що належить він селянці і одразу стає зрозумілим, що вона звідкись прийшла чи приїхала, а не вийшла з дому погуляти в недільний день.

А звідки взявся – недільний день?

Так тому, що одним з героїв картини не фрілансер, як зараз називають вільно працюючих людей, а робітник. Згадуємо що це 1887 рік і тоді вдень гуляти з гармошкою, тим більше сидіти на бульварі городяни могли тільки в святкові чи вихідні дні.

Отже ми отримали вже деякі важливі відомості: молодиця з дитиною звідкись приїхала до цього молодика з гармошкою.

По всій її зовнішності неважко здогадатися, що вона сільська, а отже, приїхала, до цього, міського вже, молодика і привезла з собою дитину. Безсумнівно, що до батька.

І хто ж цей батько? Чоловік цієї селянки? А може він і не чоловік?

Згадуємо про одну з основних ознак події. Про матеріал сценічної драми. Про конфлікт. Бо якщо ми припустимо, що це молоде подружжя, то в чому ж конфлікт? В чому ж очевидна з усього побаченого і продуманого драма? Що ж тоді трапилося?

Давайте перевіримо версію про подружню пару. Припустимо, що з найближчого села прийшла чи приїхала на побачення з чоловіком дружина з немовлям.

І що тоді відбувається? Нічого. Зустрілись, посиділи і все.

Уся ця версія протирічить тому, що зображено на картині. Протирічить глибоко драматичному характеру всієї картини. Драматичності, навіть трагедійності, яку художник підкреслює застиглим і відчайдушним поглядом дівчини. Ця версія, про подружню пару, стає лише ілюстрацією до соціальної проблеми – тяжкої долі селян, що потрапили у жорстоке місто. Так, насправді, такий ілюстративний хід цілком достатній для живописця, щоб створити художній документ про тяжкі, безрадісні умови життя селян.

Але ж завданням режисера є пошуки драматургічного надзавдання, дієвого конфлікту, боротьби. Режисери зобов'язані мислити категоріями драми, сценічності. А це передбачає всіляке загострення запропонованих обставин, а отже, і боротьби в конфлікті.

Справжній драматизм ситуації зображеної на картині саме в тому, що це не чоловік селянки. Це той сільський молодик, з яким вона пригуляла дитину. І молодик, дізнавшись, що йому загрожує батьківство, мабуть, втік з села у місто. Або, коли цей роман відбувся під час відпустки молодика вдома у селі. Згадаймо Шевченкову «Катерину»:

«Кохайтеся, чорнобриві,

Та не з москалями,

Бо москалі — чужі люде,

Роблять лихо з вами.

Москаль любить жартуючи,

Жартуючи кине;

Піде в свою Московщину,

А дівчина гине —

Якби сама, ще б нічого,

А то й стара мати,

Що привела на світ божий,

Мусить погибати.

Серце в’яне співаючи,

Коли знає за що;

Люде серця не побачать,

А скажуть — ледащо!

Кохайтеся ж, чорнобриві,

Та не з москалями,

Бо москалі — чужі люде,

Знущаються вами».

Нещасна молодиця відправилася на пошуки батька-втікача з останньою і єдиною надією, що він врятує їх, допоможе, до себе забере, одружиться нарешті! І от вона знайшла його…

Якщо ми будемо створювати етюд-мінівиставу виходячи з такої історії, яка цілком можлива і ґрунтується на матеріалі картини, то гострота ситуації в етюді, її небезпека, а отже, і її драматизм нескінченно зростуть.

Створюючи саме таке коло обставин, режисер дає матеріал, привід для всебічного загострення конфлікту в цьому епізоді.

А що ж сталося?

З приречено-застиглої пози молодиці, з відчужено-показної байдужості молодика, з мізансцени зображеної художником, стає зрозумілим, що з’ясування стосунків вже відбулося. Зайві пояснення не потрібні бо вже все вирішено. Молодик її зрадив. Відмовився від неї і від її дитини. Вона кинута.

Вдивимося в обличчя героїв.

Перед нами відсторонений своєю відсутністю застиглий вираз обличчя молодої селянки. Її очі, погляд повний надзвичайної напруги і відчаю. Її погляд, немов би, є контрапунктом дурнувато-тваринній байдужості молодика. Його байдужість настільки вочевидь неприхована, наочна, що ми безсумнівно можемо припустити, що ця його поведінка демонстративна. Молодик демонструє своє небажання ні бачити цю дівчину, ні говорити з нею. Ми можемо зробити висновок, що розрив стався і пояснення, заради яких прийшла молодиця, вже відбулися. Вирок винесено. І результат і зміст цього вироку демонструє і стверджує всім своїм виглядом і поведінкою молодик.

Саме це дуже важливо.

Рішучої сутички бути не може, бо все вже відбулося, ситуація визначилася: він від них відмовився, вона кинута.

Отже досліджувати в етюді необхідно саме цю обставину.

Режисером створені для обох героїв вкрай напружені обставини.

Тепер необхідно спробувати вірно оцінити їх, уявивши собі, що для кожного з цих героїв випливає з цих обставин. Тільки тоді ви отримаєте необхідний імпульс для розробки їх поведінки.

Подивимося, що у нас вийшло в результаті безлічі питань, які ми собі поставили, і спробували знайти на них відповіді через дію. І спробуємо розгорнути дієвий ланцюг вчинків героїв в етюді саме в цих запропонованих обставинах.

Перша частина етюду – це все що було до центрального епізоду.

Для молодика – мотивація його поведінки.

З’ясування стосунків щойно відбулося. Розмову вичерпано. Тільки що все стало зрозумілим. Молодик свою справу зробив. Проте, ще залишилось втекти, піти так, щоб вона не влаштувала скандал на людях і, не дай Боже, не попленталась за ним, чого доброго. Справу вже зроблено, але тривога, що зроблено не до кінця, ще є.

Для молодиці – мотивація її поведінки.

Щойно ще була надія. Вона намагалась переконати його, зваживши на дитину, одружитись. Ще йшла боротьба. А тепер вже сподіватися нема на що. Сум'яття, нервовість, енергійність, активність переходять у стан тупого відчаю, ступору, оціпеніння. Але все ж ще залишається крапелька надії, усвідомлення, що не може все так закінчитись.

Друга частина етюду – сама картина.

Несподівано повз дівчини з молодиком пройшов понурий чолов'яга із маленькою труною.

Молодиця побачила його, стрепенулася. Може, зрозуміла, що і її дитятку загибель уготована. І схопилася. І підняла немовля немов у молитві до Бога, простягнула його з мольбою до батька. Може, беззвучно заволала: «Та хоч поглянь ти на нього!!!»

Хмикнув молодик у відповідь. Опустив на мить очі. Відвернувся. Потім оговтався і відсторонившись тупо став перебирати лади гармошки.

І знітилася дівчина. Тепер вже все. Все скінчено. Застигла. Тільки в нерухомому погляді смертельна туга і жах.

Молодик відкинувся на спинку лавки. Зітхнув полегшено. Відв'язалася, здається...

Третя частина – все що відбулося після.

Молодик ще раз перевірив, що вона сидить мовчки і спокійно. Отже відчепилися. О це вже перемога! Швидко піднявся, різко розтягнув гармошку і пішов собі.

Повз проходять люди. Чолов’яги з маленькою труною вже не видно.

А дівчина – кинута все сидить, не моргнувши, нерухомо.

Куди їй тепер?

Вщухають вдалині звуки гармошки.

І… Заплакала дитина…

Етюд-мінівистава був створений.