Приклад картин які не треба брати до роботи!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

Ось, наприклад, такий шедевр російського живопису, як «Все у минулому» В. Максимова. Де у глибині ми бачимо застарілий, давно безлюдний панський будинок із забитими вікнами. На першому плані, біля ґанку флігеля, у глибокому старому кріслі сидить, з закритими очима, старезна пані. Біля її ніг лежить куняючи старезний собака. На сходинках, біля накритого до чаю столика, сидить і в’яже інша старенька, мабуть прислуга барині, а може, її повірниця. І ми бачимо по всьому, що так вони годинами сидять під гудіння самовару, поки ще гріє сонечко.

А настане осінь – підуть вони у будинок і там будуть так само сумно, монотонно гаяти час від світла до темряви, куняючи в напівсні, згадуючи назавжди минулі роки і веселі дні.

Вдивляючись в картину, піддаєшся її настрою, розлитому у кожній деталі невичерпної печалі, доброти, з якою художник дивиться на двох стареньких, що за крок до вічності, на стомленість їхніх поз, на старезного собаку, що примостився біля ніг своїх господинь.

Але спробуйте перевести ці відчуття у дії і у сценічне рішення, і найбільше, що вам вдасться, це зробити статичну, атмосферно-мімічну композицію. (Був колись такий популярний, серед представників аристократії, аматорський напрям видовища – живі картини.) Тобто ви скопіюєте «не діючими» особами картину художника, нічого в ній не розкривши. Продемонструєте те, що і так є очевидним. Ви не зможете вирішити ні першу, ні третю частину нашого завдання, а саме, всі ці три частини і є етюд-мінівистава, тобто процес дії, зіткнення, боротьба – конфлікт. Найбільше, що ви зможете зробити, це статична композиція, що точно передає лише зовнішні ознаки живописного полотна. І все, і тільки. Бо від того, що пальці старої повірниці поворухнуться, перебираючи спиці, а бариня зітхне у напівсні, дії не додасться.

Головне, чого немає в цій картині – це першої умови в виборі матеріалу для етюду, немає в ній конфліктної основи. Якщо немає конфлікту в зображуваній сцені картини, то не буде і в передісторії, і не буде в уявленому і поставленому вами продовженні вашої історії. Ця картина саме про те, що нічого не відбувається і не відбудеться, поки сюди не прийде передбачуваний фінал цієї історії – смерть.

З цією проблемою ви будете стикатися постійно. І весь час вас буде підстерігати принадна помилка: захопитися привабливістю художніх достоїнств матеріалу при відсутності в ньому власне видовища та сценічності.

Згадуємо «Поетику» Арістотеля, в драматургії дієвість і конфлікт – це основні ознаки драми.

Як працювати над постановкою етюду-мінівистави за творами жанрового живопису

Вами обрано картина, в якій ваше почуття щось зачепило. Ви побачили в цій картині драматизм ситуації: дієвість і конфліктність. Ви повинні відчути той «опік», про який писав Станіславський. Ви не повинні абстрактно милуватися майстерністю, фарбами або композицією живописця, а відчути конкретний зв'язок змальованої події з відкликом вашої душі. Як пише Сулимов, «ваше Першопочуття!»

Далі необхідно зайнятися ретельним аналізом картини.

Зайнятися не тільки зовнішнім аналізом того, що зображено на картині художником: люди, речі, будівлі, тобто ті деталі які характеризують дійових осіб і оточуюче їх середовище.

А, головне – спробувати зрозуміти зв'язки, які існують між цими ознаками які ставить перед нами автор, відбираючи саме ці, а не які-небудь інші ознаки, що характеризують дійових осіб і обстановку. Зробити аналіз внутрішніх мотивацій, що спонукають до дії.

Таким чином ми відсіємо зайве і наносне, що виникло при першому поверхневому знайомстві з картиною. Ми зможемо відкрити і виявити смисли, що вислизнули від нашої уваги і зміст картини відкриється нам зовсім інакше, ніж ми його сприйняли спочатку.

В результаті ретельного аналізу режисер повинен отримати для себе відповідь на питання – в чому зміст картини, хто є хто і в які взаємини вони поставлені автором. Так з'ясовується конфлікт, стає зрозумілім хто з ким бореться. Режисеру стає зрозумілою середня ланка етюду і тепер йому легше уявити життя героїв до і після – початок і кінець етюду.

На етапі роботи Мар Сулимов привертає особливу увагу студентів-режисерів, підкреслюючи деякі важливі умови цієї роботи: «Центральна частина етюду – власне «картина» – виражає собою авторське надзавдання так, як ви його зрозуміли. Перша ж і третя частини є плодом вашої уяви і виражає ваше надзавдання. Як бачимо, воно найтісніше пов'язане з авторським, залежить від нього і все ж є плодом вашої творчості. І, природньо, впливає на середню частину, іншими словами, на тлумачення вами надзавдання автора. Але наголошую: ви починаєте з другої частини, тобто з ретельного осягнення позиції автора, його «системи», його надзавдання. Але, дотримуючись вищенаведеної думки Станіславського, ви робите її своєю власною, знаходите в ній «внутрішню суть, споріднену власній душі». (Сулимов М. В. Посвята в режисуру. СПб.: Видавництво СПбГУ. 2004. Ст. 242.)

Не треба в цих етюдах-мінівиставах надто розширювати перша першу і третю частини. Режисер повинен пам’ятати про закони драми, цілісність композиції. Частина людського життя в першій частині має, вводячи глядача в ситуацію, підводити його до події, кульмінацією якої, як правило, є те, що зображено на картині. Третя частина має лише логічно розв'язувати ту ситуацію, яка виражена у другій. Всі три частини етюду-мінівистави – це єдина частина життя, що пов'язана з основною подією (центральна подія). Отже вирішення третьої частини етюду має логічно випливати з того, що задано першою та другою.