Роздiл VI

Iсторизм: рацiональна реконструкцiя I рефлексiя

До основоположень методологiї iсторизму можна вiднести такі тези:

1. З позицiй методологiї пiзнання не становить поступове наб­­­лиження до iстини, а швидше є океаном, що збiльшується через подо­­­лання альтернатив, що складає внесок не в наукову iстину, а в роз­­­виток здатностi вирiшувати проблеми за допомогою нашої свiдо­­­мостi.

2. У разі встановлення невiдповiдностi передбачень теорiї експериментальним даним неможливо визначити, яка саме частина або конкретна гiпотеза помилкова. У разi виялення проблем теорiя може бути скоректована рiзними способами, якi визнаються рiвноможли-ви­­­ми.

3. Факти завжди “навантаженi” змiстом який несе теоретична сис­­­тема в цiлому.

4. Теорiю не можна розглядати як абсолютно гiпотетичнi пояснен­­­ня скритої вiд безпосереднього спостерiгача реальностi, яка опосе­­­редковано виявила себе в експериментальних даних. Такi пояснення складають основу метафiзики чи натурфiлософiї, вiд яких об’єктивна наука повинна звiльнятися у своїй iсторичнiй еволюцiї.

5. Теоретична наука лише як описування має право на “повагу”, “еволюцiю”; це самостiйно iснуючих органiзм, котрий пояснювальна частина експлуатує як паразит.

6. “Нове” знання завжди у чомусь суперечить вже вiдомому. Саме ця властивiсть заперечувати “нове” у певних моментах вiдоме — принципова ознака новизни. Тому “нове” знання неможливо визнати результатом еволюцiї попереднього, вже вiдомого, “старого” знання.

7. Факт “А”, вiдкритий за допомогою однiєї теорiї, може за сво­­­їм значенням вiдрiзнятися вiд факту “А”, встановленого за допо­­­могою iнших теорiй. Змiни теорiй можуть спричинювати змiни у факту­­­альному фундаментi наукових знань, а не навпаки. Не факти визнача­­­ють теорiю, а теорiя визначає — якi саме факти будуть нею осмис­­­ленi, стануть предметом свiдомостi.

8. Загальнi принципи (визначення простору, часу, субстанцiї, закону та iн.) вiдносяться до специфiчних положень не як аксiоми до виведених наслiдкiв, а як фундаментальнi проблеми, через розг­­­ляд яких просуваються дослiдження у певнiй сферi пiзнання.

9. Наукове вiдкриття — не одиничний акт, а процес, котрий вклю­­­чає i виявлення нового, i усвiдомлення того, що отриманий резуль­­­тат — це справді нове. На одному з етапiв розвитку нормальної науки неминуче вiдбувається розбiжнiсть спостережень з передбаченнями, виникає аномалiя. Аномалiї можуть виникнути i бути усвiдомленими тiльки на фонi парадигми; у цьому полягає її головна епiстемо­­­логiчна функцiя. Чим бiльше розвинута парадигма, тим вiдчутнiший для наукового товариства вплив аномалiй.

10. Теорiя спростовується теорiєю. Джастифiкацiонiзм, згiдно з котрим наукове знання складається з доведених тверджень, iсторизм не визнає. Тобто не визнається, що може iснувати протиставлення мiж одиничними твердженнями та унiверсальними теорiями, де одинич­­­не твердження, що виражає “впертий факт”, може спростувати теорiю. Жоден з фактiв не здатен спростувати теорiю.

11. Фальсифiкацiї не можуть бути ранiше, анiж виникне нова, краща теорiя.

12. Рацiональнiсть — це атрибут не логiчної чи концептуальної системи як такої, а атрибут людських дiй чи iнiцiатив, у котрих тимчасово перетинаються окремi групи понять, особливо — тих про­­­цедур, завдяки яким поняття, судження та формальнi системи, широко розповсюдженi у iнiцiативах, критикуються та змiнюються.

13. Носiєм наукової рацiональностi є представники “наукової елiти”, вiд котрих залежить успiшнiсть “штучного” вiдбору та виве­­­дення нових продуктивних концептуальних змiн.

14. Жодна теорiя нiколи не узгоджується зi всiма вiдомими у своїй галузi фактами. Факти формуються попередньою як можливi пе­­­редбачення теорiї, а зiткнення теорiї з фактами може бути показни­­­ком прогресу i першою спробою виявити принципи, що неявно мiсти­­­лись в звичних поняттях спостереження.