Роздiл V методологiчний фальсифiкацiонiзм

До основоположень методологiчного фальсифiкацiонiзму можна вiднести такі тези:

1. Принцип фальсифiкацiї становить доповнення принципу фаллiбiлiзму — процедурою визначення хибностi теорiї за допомо­­­гою використання modus tollens.

2. Визнаючи слушнiсть основоположення введеного конвенціо-налізмом у фiлософiю науки, що факти не можна визнавати за доказ iстинностi теоретичних положень, фальсифiкацiонiсти доводять — факти здатнi лише спростувати теорiю. Тому перевiрка науковостi (демаркацiя) теоретичних положень здiйснюється через їх спростування.

3. Iзольованi емпiричнi гiпотези можуть бути безпосередньо фа-льсифiкованi та спростованi на пiдставi експериментальних пе­­­ревiрок або суперечностi з фундаментальними науковими теорiями, що витримали верифiкацiю та фальсифiкацiю.

4. Методологiчна позицiя критичного рацiоналiзму полягає у виз­­­наннi, що будь-який вираз систематично викладених достовiрних нау­­­кових знань завжди має лише гiпотетичний характер; системi знання принципово притаманна певна помилковiсть, оскiльки для системати­­­зацiї дещо приймалося apriori, як окремий варiант “мовної гри”.

5. Методологiя конвенцiоналiзму використовує епiстемологiчне розумiння положення по емерджентний розвиток науки: кожний етап розвитку знань є частковий випадок бiльш загального еволюцiйного процесу, що вiдбувається в дiйсностi.

6. Центральною проблемою теорiї пiзнання, яку визнає фаль­­­сифiкацiонiзм, є проблема зростання знань. Перехiд вiд аналiзу струк­­­тури до аналiзу процесу.

7. Концептуально фальсифікаціонізм представляє собою кодекс мето­­­дологiчних угод, якi виконують не тiльки дескриптивну функцiю, а й нормативну.

8. Не заперечуючи наявнiсть властивостi системи знання викону­­­вати функцiонально-iнструментальну роль, тобто — бути системою iнформацiї, методологiя фальсифiкацiонiзму визначає, що влас­­­тивiсть знання бути науковим не має безпосереднього зв’язку з мов­­­ленням.

9. Чим бiльше змiстовна наукова теорiя, тим бiльше вона ней­­­мовiрна.

10. Незважаючи на те, що всi науковi теорiї у чомусь є хибними, вони мають певний iстинний змiст.

11. Теорiя, яка становить повнiстю та вичерпно iстинну систе­­­му положень, тобто якщо вона вiдповiдає всiм реальним фактам, є кiнцево недосяжним iдеалом.

12. Фальсифiкацiонiзм вiдрiзняється вiд есенцiалiзму в тому, що вiн виключно методологiчно, а не епiстемологiчно визнає пошук iстини метою науки. У “той же самий час”, фальсифiкацiонiзм обме­­­жує “епiстемологiю оптимiзма” спираючись на аргументи iнструмен­­­талiзма, коли вiн вважає, що мета науки вiдкрити “абсолютну iсти­­­ну” не може бути досягнута. I навпаки, виключно з позицiй вимог епiстемологiї, фальсифiкацiонiзм обмежує сферу функцiонального ме­­­тодологiзму iнструменталiзму, коли визнає можливiсть створення усе “ближчих” до iстини картин свiту.

Не можна виділити істину в наукових знаннях, але постійно, виявляючи та відкидаючи хибу, можна наблизитися до істини.

13. Науковi теорiї пiддаються перевiркам з метою їх фаль­­­сифiкацiї, а отже, теорiї не є лiчильними правилами. Правила та iнструменти не пiддаються таким перевiркам, вони лише використову­­­ються таким чином. Теорiя в процесi перевiрки фальсифiкується; правила та iнструменти не можна фальсифiкувати.

14. Iнструменталiзм, розглядаючи теорiї як правила, рятує їх вiд спростування, витлумачуючи фальсифiкацiї як обмеження сфери застосування теорiй-iнструментiв. Тим самим iнструменталiзм галь­­­мує науковий прогрес, сприяючи консервацiї спростованих теорiй та перешкоджаючи їх замiнi на новi, кращi теорiї.

15. Кожний етап зростання знання є частковий випадок загального еволюційного процесу.