Роздiл III емпiризм

I методологiя iндуктивiзму

До основоположень методологiї iндуктивiзму можна вiднести такi тези:

1. Наука повинна відмовитись вiд положень, якi не доводяться, i обмежитися описом зовнiшньої структури явища. Наука вiдповiдає на запитання "Як вiдбувається явище?", а не на запитання "Що являє собою сутнiсть явища?".

Практична надiйнiсть є основною характерною особливiстю наукового знання.

Науковi позитивнi поняття повиннi доводитись досвiдом, а не ме-тафiзикою.

2. Теорiя може стати самостiйним предметом наукового (позитивного) пiзнання, якщо вона стане емпiричним чуттєво наявним буттям (наприклад, у виглядi тексту), яке вiдрiзняється вiд iнших схожих форм буття (наприклад: вiдмiннiсть базової теорiї класичної механiки вiд романiв Вальтера Скотта).

З вiри можна починати досвiд емпiричного дослiдження, але аж нiяк не теоретичного.

Теоретик має справу не просто iз сприйняттями та об'єктами, а з реченнями про сприйняття та об'єкти.

3. Метод верифiкацiї придiляє увагу узгодженню результатiв з емпiричними фактами, а не узгодженню принципiв iз прийнятою заздалегiдь (апрiорно) картиною свiту. Як розумова дiя верифiкацiя вказує, якi данi ми повиннi пережити, щоб досягти рiшення стосовно фактичної виконуваностi певного принципу. Сенс речення - це спосіб його перевiрки.

Згiдно з принципом верифiкацiї емпiрична перевiрка спрямовується не на окреме речення, а на систему речень, чи на частину системи.

4. Головне завдання iндуктивно орiєнтованої науки полягає у тому, щоб "прийти" до аксiом та загальних принципiв, починаючи з емпiричних фактiв. Загальнi науковi принципи можуть бути знайденi тiльки за допомогою iндукцiї з фактiв.

5. Основоположна аргументацiя на користь iндуктивного методу полягає у висновках, якi випливають iз факту неможливостi змiстовно уявити "нiщо"; це засвiдчує про те, що наше мислення своєю основою кладе саме чуттєвий досвiд, адже "абсолютне зникнення" принципово знаходиться за межами навiть можливого досвiду чуттєвого сприйняття.

Ми знаходимось у безпосередньому контактi з об'єктом у актi вiдчуття.

6. При дослiдженнi конкретних питань неможливо створити методологiю прогнозуючого характеру. Тому проблеми прогнозування вирiшуються за допомогою загальних питань.

7. Не саме судження, а акт його ствердження є iстинним або хибним. Судження є лише iнструмент. Iстиннiсть складного речення є функцiєю iстинностi його складових:

а) iстина створюється в процесi емпiричної перевiрки iдеї;

б) iстина - те, що "працює", має практичнi наслiдки, якi вiдповiдають нашим сподiванням;

в) iстина має сумiщуватись з попереднiми iстинами i з новими фактами.

Використання понять "iстине"-"хибне" в предметнiй (об'єктнiй) мовi є незаконним. Єдино адекватним вживанням поняття iстини є його використання при спiвставленнi двох висловлювань, але аж нiяк не висловлювання i того стану речей, котре виражене в цьому висловлюваннi.

8. Правила побудови речень i правила перетворення (останнi iменуються як "постулати" i "правила виведення умовиводiв") можна вибирати цiлком довiльно (принцип терпимостi).

9. Уся наука стосується одного свiту, а "фiзикалiстська теорiя" виявляє основну фiзичну природу цього свiту. Тому, якщо наявна деяка мова, поiменована фiзичною мовою, на цю мову можна перекласти всi науковi положення. Iнакше кажучи, у фiзичнiй мовi завжди знайдеться положення, рiвнозначне будь-якому науковому положенню. Фiзично iснуючою природою називають таку, що емпiрично виявляє себе суб'єкту пiзнання.

10. Поняття, котрi виступали у фiлософiї як абсолютнi, насправдi виявляються вiдносними у тому розумiннi, що їх оцiнка передбачає вказання тiєї семантичної системи, у якiй дане поняття використовується.

11. Принцип фiлософської нейтральностi вiдкидає тезу про реальнiсть зовнiшнього свiту i тезу про його нереальнiсть як псевдотвердження. З позицiй логiчної семантики проблема реальностi зовнiшнього свiту - це проблема не "досвiду", а обраної мови.

12. Сформульованi наукою закони природи не мають характеру речень, котрi або iстиннi, або хибнi стосовно iснуючої незалежно вiд людини дiйсностi, вони є iнструкцiї, як потрiбно формулювати такi речення.

"Закони природи" не є загальними висновками, оскiльки вони не можуть бути верифiкованими в кожному випадку; вони швидше є вказiвками, правилами поведiнки для дослiдника, який шукає шлях у свiтi i перебачає деякi факти. Вiдношення мiж природою i нами знаходять своє вираження в реченнях, що мають граматичну форму тверджень, але дiйсний сенс яких полягає в тому, що вони є вказiвками можливої дiї.

Логiчна концептуальна схема це знаряддя для передбачення майбутнього досвiду у свiтлi минулого досвiду. А фiзичнi об'єкти у формi фактiв (як елементи цiєї концептуальної схеми) вводяться як зручнi посередники.

13. Методологiя науки має розглядати цiлiсну систему знання, котра мiстить у собi логiчнi (концептуальнi) i емпiричнi елементи.

14. Iндуктивний аналiз полягає в тому, щоб аналiзоване речення переводилось у iншу форму таким чином, щоб воно мало той самий змiст, але не мiстило, навiть потайки, термiнiв першого речення. За такої процедури ми нiби звiльняємо дiйсний смисл вiд лiнгвiстичних умовностей.

15. Принцип редукцiонiзму виголошує можливiсть зведення кожного осмисленого висловлювання до термiнiв, що спiввiдносяться з безпосереднiм досвiдом.

16. По-перше, кожна гiпотеза вважається пiдтвердженою, якщо виникає тотожнiсть мiж станами свiдомостi, до котрих вiдноситься гiпотеза, i змiнними станами свiдомостi, якi виникають внаслiдок мислення або почуттiв (тобто узгодженість рiзних станiв свiдомостi, яка стало повторюється).

По-друге, неприпустимiсть для мислення положення, котре вступає у суперечнiсть iз самим собою.

По-третє, достовiрними можуть бути тiльки такi судження та їх системи, якi вiдповiдають законовi заперечення самозаперечень, i разом з цим зобов'язують нас використовувати закон заперечення найменшу кiлькiсть разiв

17. Принцип фаллiбiлiзму засновується на визнаннi, що вчення про фатальну казуальнiсть, необхiднiсть не може бути доведеним, а тому присутня принципова "хибнiсть" всякої теорiї, яка вибудовується за допомогою дедукцiї.

Оскiльки дедукцiя ґрунтуючись на аксіоматиці будує свої уявлення "ейдично", через визнання iснування "вiчних i незмiнних сутностей", остiльки жодна з теорiй не може не бути хибною, бо не може будуватися без аксiоматики.