Шарль-Луї Монтеск’є

Шарль Луї де Секонда, барон де Монтеск’є (1689–1755) походив із багатої сім’ї, що належала до «дворянства мантії».

У середньовічному замку провів майбутній філософ перші роки свого життя. Здобувши чудову на ті часи освіту, він став президентом парламенту  в  Бордо:  на  той  час  йому  ще  не  виповнилося  30 років.  Через 10 років він склав з себе ці обов’язки і три роки провів у подорожах Європою. Повернувшись на батьківщину, цілком віддався наукам і літературним заняттям.

Монтеск’є  виступав  непримиренним  супротивником  деспотизму в усіх його формах і гарячим поборником свободи. Проте свобода не означає можливості робити все, що хочеться. Свобода є право робити все, що дозволене законами. Вона можлива лише там, де немає тих, хто порушує та зловживає владою. А для цього необхідний такий порядок, за якого різні гілки влади могли б стримувати одне одного. Виконавча, законодавча і судова влада повинні бути суворо розділені та бути повністю незалежними одна від одної. Монтеск’є був  супротивником войовничої,  загарбницької  зовнішньої політики. «Дух монархії — війна і розширення територій, — відзначав він, — дух республіки — мир і поміркованість». Мир — перший природний закон людини.

Мислитель  розрізняв  три  основні  форми  правління:  республіку, монархію та деспотію. Деспотію він беззастережно відкидав  і викривав  її  вади  та  злочини.  «Єдиним  рушійним  принципом  у  деспотії є  страх. Не  можна  говорити  без  жаху  про  це  правління. Найбільша небезпека для монархії або республіки — її перетворення на деспотію». Політичним  ідеалом Монтеск’є була конституційна монархія на зразок  англійської.  

Жан-Жак Руссо

Жан-Жак  Руссо  (1712–1778)  виріс  у  родині  женевського  (Швейцарія) годинникаря, підлітком пізнав безрадісну працю, потребу, приниження; поневірявся Європою, часто пішки; змінював професії, жодна  з яких не приносила йому  ані  грошей,  ані  слави; писав книги, які піддавалися, за наказом влади, публічному спаленню; мав переховуватися  від переслідувань.

 Але  до  кінця  свого життя,  яке  залишилося  до його останніх днів невлаштованим, важким, він був володарем дум усієї передової французької молоді.

Руссо виступав проти приватної власності і породженої нею соціальної нерівності. «Золоте століття» людства припадає на той час, коли воно перебувало у «природному стані» і жило відповідно до законів природи. Нерівність виникла лише з моменту появи власності. Виникнення приватної власності — це перше порушення і нехтування «природними правами» людини, що мала для неї згубні наслідки. Подальший розвиток суспільства призведе до зростання нерівності, яка породжує гноблення бідних багатими, слабких сильними.

Проте Руссо не припускав знищення приватної власності. Із власністю треба миритися, оскільки на досягнутому людством рівні суспільного розвитку це вже недосяжно.

Але  якщо  зло  не  можна  викоренити,  його  треба  зменшити.  Тому Руссо  пропонував  запровадити  закони  проти  розкоші,  вважаючи, що дрібну  власність,  засновану  на  власній  праці,  слід  зберегти.  «Якщо ви, —  писав  Руссо, —  хочете  додати  державі  міцності,  то  зближуйте крайні ступені, наскільки це можливо; не допускайте ні багачів, ні жебраків». Ідеал нового порядку для Руссо — повне здійснення людиною природних прав. Форму  організації  державної  влади мислитель  бачив у республіці, яка забезпечує повноту влади народу