2.3. Планування організаційної структури виробничих потужностей

У сфері виробництві подібних суперечностей на розташування не вини­кає, оскільки продукція все одно доставляється покупцеві. Тому у виробника є вибір: одне велике підприємство чи кілька дрібних. В останньому випадку необхідно вирішити, як розділити роботу між об'єктами. Можливі такі варіанти дій:

1. Кожне підприємство може виконувати весь спектр операцій за всією номенклатурою продуктів. Це часто робиться для подо­лання торгових обмежень (наприклад, виробництво продукту переробки та його фасування, або додаткові стадії обробки), і за­лежать від пропорції загальної вартості на території країни.

2. Різним підприємствам можна доручити випуск окремих про­дуктів чи груп продуктів. Виробник продуктів харчування може випускати морозиво на одному заводі, а ковбасу - на іншому.

3. Різні підприємства можуть мати різні технологічні процеси. Про це можна зробити висновок на прикладі виготовлення про­дуктів, як у випадку з морозивом і ковбасою. Ці технологічні процеси застосовуються і підприємствами, що випускають тільки один продукт.

Головна перевага зосередження всієї роботи в одному місці полягає в ефекті масштабу. Порівняно з будь-яким іншим варіан­том розміщення в даному випадку потрібна значно менша інфра­структура для підтримки діяльності. Не потрібно дублювати такі функції, як робота з кадрами, закупівлі, складування, технічне за­безпечення і т.д. Централізація закупівель і постачань дає можливість домогтися від постачальників вигідніших умов.

Порівняно з виробництвом усієї номенклатури продукції на кожному з декількох заводів централізоване розміщення допускає збільшення розмірів партій, а значить і нижчі витрати на підго­товку виробництва.

Якщо порівнювати централізоване розміщення з розподілом виробництва тієї самої номенклатури виробів за декількома заво­дами, то воно має більшу гнучкість, оскільки переключити потуж­ності, що простоюють, з виробництва одного продукту на інший простіше, коли вони усі виготовляються на тому самому місці. Крім цього, централізація має менше проблем і витрат у зв'язку з транспортуванням і в принципі більш надійна. Спрощуються і знову ж стають надійнішими комунікації і коорди­нація діяльності, хоч, можливо, це вже другорядні фактори.

Ще один довід на користь випуску всього асортименту продук­ції на окремих підприємствах полягає в тому, що дрібними завода­ми простіше й ефективніше управляти. В усякому випадку, ефект масштабу досягається далеко не завжди, при перевищенні певної величини підприємства проблеми починають переважувати вигоди.

Децентралізована (розподілена) структура також робить ор­ганізацію менш вразливою для політичних, індустріальних і навіть природних сил. Підвищується і гнучкість - у тому зна­ченні, що закрити один маленький завод простіше, ніж перма­нентно скоротити обсяг випуску одного великого. Крім того, стає простіше експериментувати з новими методами роботи.

Ще більш обґрунтованою виглядає децентралізація за принци­пом окремих продуктових груп. Переваги простоти управління за рахунок меншого розміру підприємства стають більш очевидними завдяки виробництву меншої номенклатури виробів. Якщо для ви­готовлення різних груп товарів потрібні різні технологічні проце­си, така структура стає тим більше кращою, оскільки розміщення всіх процесів під одним дахом ніяких додаткових переваг не має.

Основним індикатором потреби в розподіленій структурі є масштаб виробництва. Разові, замовлені роботи і потокове вироб­ництво, як правило, виявляються несумісними, оскільки викори­стовують різну технологію, мають потребу в різній робочій силі й окремих принципах управління. Організаціям, що роблять свій товар для ринків із змінним попитом та на замовлення, рекомен­дується саме така схема розподілу потужностей.

Децентралізація за стадіями технологічного процесу також спрощує завдання локального керівництва: управляти легше об'єктом, що не тільки менший, але й сконцентрований на одно­му процесі чи технології. У цьому випадку також можна розміс­тити підприємство поблизу відповідних джерел чи сфери обслу­говування не на шкоду іншим аспектам. Звичайно така схема застосовується тільки великомасштабними виробниками обмеже­ного спектра продукції.

Децентралізоване виробництво висуває підвищені вимоги до систем комунікацій і контролю, яких централізація, принаймні теоретично, дозволяє уникнути. Там, де необхідна координація роботи окремих об'єктів (наприклад, при розподілі за стадіями технологічного процесу), помилка в комунікаціях може мати катастрофічні наслідки. Але навіть коли виробничі об'єкти незалежні, відмовитися від централізованого контролю неможливо.