1.4. Інформаційна сфера країни в системі національної безпеки
Інформаційна сфера країни в системі національної безпеки формує цілісне уявлення про стан, проблеми, основні тенденції інформаційної безпеки держави (рис. 1).
Рис.1. Складові інформаційної сфери країни
Джерело: Білан, А. М. Інформаційна безпека як складова національної безпеки / Антон Миколайович Білан, Олександр Володимирович Зеленко, Олександр Віталійович Шемендюк // Сучасні інформаційні технології у сфері безпеки та оборони. – 2012. – № 2 (14). – С. 79-82.
Інформаційна безпека відіграє ключову роль у науково-технологічній сфері України, складовою якої є національна інноваційна політика у галузі науки, економіки та виробництва. Рада національної безпеки і оборони України рішенням “Про стан науково-технологічної сфери та заходи щодо забезпечення інноваційного розвитку України” (2006) визнала пріоритетними завданнями діяльності органів виконавчої влади із забезпечення національної безпеки у науково-технологічній сфері: розвиток національної інноваційної системи як сукупності інституцій, що забезпечують проведення ефективної державної інноваційної політики; забезпечення інтеграції освіти, науково-технологічної сфери та виробництва як передумови інноваційного розвитку економіки; всебічну підтримку фундаментальних наукових досліджень, спрямованих на забезпечення технологічного розвитку України; розвиток виробництва високотехнологічної продукції та послуг на інноваційній основі; першочергову реалізацію інноваційних проектів, спрямованих на суттєве поліпшення енергозабезпечення та енергозбереження, зниження енергоємності та ресурсовитратності виробництва.
Основними реальними та потенційними загрозами інформаційній безпеці України у науково-технологічній сфері є: зниження наукового потенціалу в галузі інформатизації та зв’язку; низька конкурентоспроможність вітчизняної інформаційної продукції на світовому ринку; відтік за кордон наукових кадрів та суб’єктів права інтелектуальної власності; недостатній захист від несанкціонованого доступу до інформації внаслідок використання іноземних інформаційних технологій та техніки; неконтрольована експансія сучасних інформаційних технологій, що створює передумови технологічної залежності України.
1.5. Інтелектуальний потенціал як головний чинник інноваційного розвитку суспільства знань
Стратегією економічного і соціального розвитку України (2004-2015 рр.) визначено, що ключовим ресурсом економіки знань, який створюється в Україні, є інтелект, оскільки саме реалізація інтелектуального потенціалу є головним чинником інноваційного розвитку. Інтелект людини у сучасному світі є головною продуктивною силою, яка забезпечує економіку інноваціями та інформацією, що виступають рушіями науково-технологічного процесу в інформаційному суспільстві.
Інтелект вченого, який є основним суб’єктом наукової і науково-технічної діяльності є базисом науково-технологічного розвитку країни. Наукова діяльність - це інтелектуальна творча діяльність, яка спрямована на одержання і використання нових знань. Основними її формами є фундаментальні наукові дослідження (наукова теоретична та (або) експериментальна діяльність, спрямована на одержання нових знань про закономірності розвитку природи, суспільства, людини, їх взаємозв’язку) та прикладні наукові дослідження (наукова діяльність, спрямована на одержання нових знань, що можуть бути використані для практичних цілей). Науковим результатом є нове знання, що одержано в процесі фундаментальних або прикладних наукових досліджень та зафіксовано на носіях наукової інформації.
Наука дає людині знання, але для яких цілей і з якими намірами вони застосовуються, є питанням культурного значення. Гуманістична цінність, культурологічна роль науки неоднозначні і якщо цінність науки вимірювати практичними наслідками, то вища цінність для науки – істина, у той час як вища цінність для культури – людина.
Вчений має право обирати форми, напрями і засоби наукової і науково-технічної діяльності відповідно до своїх інтересів, творчих можливостей та загальнолюдських цінностей; об’єднуватися з іншими вченими в постійні або тимчасові наукові колективи для проведення спільної наукової і науково-технічної діяльності; з метою збереження унікальних наукових об’єктів, які мають виняткове значення для української та світової науки.
Держава забезпечує соціально-економічні, організаційні, правові умови для формування та ефективного використання наукового та науково-технічного потенціалу, включаючи державну підтримку суб’єктів наукової і науково-технічної діяльності; створення сучасної інфраструктури науки і системи інформаційного забезпечення наукової і науково-технічної діяльності, інтеграцію освіти, науки і виробництва; забезпечує інтеграцію вітчизняної науки у світовий науковий простір зі збереженням і захистом національних пріоритетів.
Не дивлячись на те, що підсумки інвестиційного та інноваційного розвитку України останніх років засвідчують підвищення ролі цілеспрямованої державної політики, орієнтованої на підтримку цілісності інноваційного процесу - від наукової розробки до інвестування масового виробництва - на міжнародному рівні в рейтингу Глобального інноваційного індексу (ГІІ) у 2012 р. Україна посідає 63 місце серед 141 країни світу. До факторів, які визначають якість інноваційної діяльності, можна віднести рівень розвитку вищої освіти й стан сфери досліджень і розробок:
за рівнем розвитку вищої освіти Україна у 2012 р. посіла 34 місце (39 - у 2011 р.), зокрема за показником охоплення вищою освітою - 8, за часткою випускників наукової та інженерної спрямованості - 19 місце;
оцінка сфери досліджень і розробок включає 3 показники: кількість дослідників на 1 млн. населення - 44 місце, витрати на НДДКР - 37 і якість дослідницьких інститутів - 69 місце;
за результативністю наукових досліджень Україна у 2012 р. посіла 30 місце (40 - у 2011 р.), зокрема за показниками: зі створення нових наукових знань, що характеризується кількістю патентів та наукових статей - 21 місце, поширення знань - 55, впливу знань - 66 місце) (рис. 2).
Рис. 2. Рейтинг України за Глобальним інноваційним індексом та його підіндексами
Джерело: Науково-технологічна сфера України / Державне агентство з питань науки, інновацій та інформатизації України. К., 2013 http : // www.dknii.gov.ua/?q=system/ files/buklet_2013.pdf.
У рейтингу Глобального індексу конкурентоспроможності (ГІК) у 2012- 2013 Україна посіла 73 місце серед 144 країн світу (2011-2012 – 82 місце), продовжуючи демонструвати свої основні конкурентні переваги - освіту та ємність ринку. Високоосвічене населення, значна ємність ринку є хорошою основою для подальшого економічного зростання.
Однією із важливих складових індексу конкурентоспроможності є “Інновації”, що включає такі основні показники, як “наявність високоякісних науково-дослідних установ” (64 місце), “співробітництво університетів і бізнесу в сфері наукових досліджень” (69 місце), “наявність наукових й інженерних кадрів" (25 місце), “захист інтелектуальної власності” (51 місце) (рис. 3).
Рис. 3. Рейтинг України за Глобальним індексом конкурентоспроможності та його показниками
Джерело: Науково-технологічна сфера України / Державне агентство з питань науки, інновацій та інформатизації України. К., 2013 http : // www.dknii.gov.ua/?q=system/ files/buklet_2013.pdf.
Більшість цих показників покращено порівняно з попереднім періодом, зокрема: якість науково-дослідних інститутів (+8 позицій), державні закупівлі новітніх технологій і продукції (+15 позицій), наявність вчених та інженерів (+26 позицій), кількість патентів, отриманих у США на 1 млн. населення ( +20 позицій). Рейтинг України за підіндексом “Інновації" у 2012-2013 рр. відповідає 71-му місцю проти 74-го у попередньому періоді.
На сучасному етапі розвитку глобалізаційних процесів у світовій економіці національну безпеку держави, конкурентоспроможність її економіки і рівень життя людей визначають здатність до науково-технічного прогресу, уміння винаходити й масово освоювати результати інтелектуальної діяльності. Конкуренція між розвиненими країнами перетворилася на конкуренцію у сфері науки, технологій та освіти. При цьому ефективність функціонування сектору генерації знань визначається якістю його результатів. У 2012 р. загальна кількість виконуваних наукових і науково-технічних робіт в Україні збільшилася порівняно з 2011 р. на 836 одиниць (на 1,6%).
На часі стоїть питання міжнародного науково-технічного співробітництва як одного із дієвих і ефективних засобів інтеграції України в європейський та світовий економічний і технологічний простір. Вітчизняна наука за деякими напрямами (математика, теоретична фізика, хімія, біотехнологія, матеріалознавство, технології зварювання та отримання захисних і зміцнювальних покриттів, космонавтика) мають визнані позиції серед науковців світу. Про достатньо високий попит на дослідження і розробки науковців України свідчить щорічне надходження від іноземних замовників в обсязі понад 20 % загального фінансування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР).
Одним з найважливіших аспектів розвитку партнерства у сфері науки є співробітництво між Україною та Європейським Союзом. Україна співпрацює у рамках таких науково-технічних програм та міжнародних організацій ЄС, як Сьома Рамкова Програма з досліджень та технологічного розвитку (РП7), Міжнародна інноваційна науково-технічна програма “EUREKA”, Європейська організація ядерних досліджень (CERN).
За результатами конкурсів РП7, за кількістю підтриманих пропозицій Україна посідає дев'яту позицію серед всіх країн, які не є членами ЄС чи асоційованими країнами, та другу серед країн Східної Європи та Центральної Азії. За участю наукових установ України було подано 985 пропозицій та підтримано 194 проекти.
Рівень успішності наукових колективів України (частка прийнятих до фінансування проектів від кількості поданих проектів) становить 20,22 %, що відповідає середньому рівню РП7 (22,58 %), але є вищим, ніж у нових членів ЄС (18,70 %).
Найбільшу кількість пропозицій українськими заявниками було подано (та підтримано) за напрямами: наукова мобільність (Marie Curie Actions) - 208 (64), навколишнє середовище - 114 (21), міжнародне співробітництво - 92 (13), продукти харчування, сільське господарство та біотехнології - 81 (13), соціально-економічні та гуманітарні науки - 74 (7), транспорт (у тому числі авіація) - 69 (13), ІКТ - 49 (8), енергетика - 46 (8), космос - 46 (7), розвиток наукової інфраструктури - 22 (15).
Зокрема, в рамках конкурсу ERA-WIDE (мета: посилення можливостей науково-технічного співробітництва наукових установ у рамках пріоритетів РП7), як за кількістю поданих, так і за кількістю підтриманих пропозицій Україна посіла першу позицію серед усіх країн, які брали участь у цьому конкурсі.
Пріоритети науково-технічного розвитку України, які спрямовано на розвиток новітніх інформаційно-телекомунікаційних, нано- і біотехнологій, на розв’язання найважливіших проблем в енергетиці і екології, відповідають глобальним викликам сучасності, та співпадають з пріоритетами Сьомої Рамкової програми, а також наступної програми “Горизонт 2020”, в якій наукові дослідження у галузі навколишнього середовища та зміни клімату, енергетики, охорони здоров’я, розвитку та всебічної підтримки інноваційної політики будуть пріоритетними для фінансування.
Що стосується показників фінансового забезпечення сфери науки, то вони в Україні є значно нижчими за світові стандарти, що зумовлює подальше посилення технологічного відставання української економіки від провідних економік світу.
У розвинених країнах зберігається тенденція до збільшення асигнувань на НДДКР: глобальні витрати за останнє десятиліття зростали швидше, ніж глобальний валовий внутрішній продукт (ВВП), що є ознакою широко розповсюджених зусиль економічних систем інтенсифікувати розвиток знань і технологій.
Упродовж останніх десяти років зростання капіталовкладень у НДДКР відмічається у США (на 46 %), Японії (на 27 %), ЄС-27 (на 18 %). Високі темпи демонструють також Фінляндія, Ізраїль, Угорщина, Китай та Індія.
У розвинених країнах показник наукоємності ВВП становить від 2 до 4% і більше (рис. 4).
Рис. 4. Частка витрат на НДДКР у ВВП
(2011 p. або останній доступний рік, для України - 2012 р.)
Джерело: Науково-технологічна сфера України / Державне агентство з питань науки, інновацій та інформатизації України. К., 2013 http : // www.dknii.gov.ua/?q=system/ files/buklet_2013.pdf.
Витрати на наукову сферу України також щорічно зростають в абсолютному вимірі, але при цьому їхня частка у ВВП становить менше 1 % ВВП ( рис. 5).
Рис. 5. Динаміка показника наукоємності ВВП в Україні
Джерело: Науково-технологічна сфера України / Державне агентство з питань науки, інновацій та інформатизації України. К., 2013 http : // www.dknii.gov.ua/?q=system/ files/buklet_2013.pdf.
На даному етапі Україна за чисельністю та професійним рівнем наукового технічного персоналу знаходиться на рівні розвинутих країн Європи, але при порівнянні розмірів ВВП та державних витрат у розрахунку на одного науковця вона перебуває на рівні країн третього світу. Відставання України у 6–10 разів від більшості європейських країн у розрахунку ВВП на душу населення та майже у 20 разів на одного науковця унеможливлює проведення дослідницької роботи на світовому рівні та отримання конкурентоспроможних наукових результатів. Крім того, така істотна розбіжність спричиняє ще й неефективність використання фінансових та матеріально-технічних ресурсів у сфері науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт. Досвід провідних країн світу переконує, що вихід на світові ринки відбувається за умов масового залучення приватного капіталу до науково-дослідних і конструкторських робіт, що сприяє зміцненню інтеграційних процесів у системі “наука – освіта – виробництво”. Для України такі процеси є цілком природними і реальними, оскільки у держави, національного бізнесу й науки стратегічні інтереси співпадають. Держава має турбуватися про рівень освіти, який є основою професійної стратегії та розвиває науку, а наука відтворює інноваційні процеси. Одним із найбільш ефективних шляхів збереження і примноження наукового потенціалу є інтеграція наукових, промислових і фінансових структур та створення на їхній основі наукомістких корпорацій.
Таким чином, наука, як складовий чинник соціокультурного розвитку є одним із засобів вирішення інформаційно-технологічних проблем держави. У сучасних умовах вона набуває нового статусу, коли наукова спільнота країни і результати її діяльності є підґрунтям для держави у вирішенні її внутрішніх і зовнішньоекономічних завдань та визначаються духовно-інтелектуальним розвитком соціуму. Науковий потенціал України не в повній мірі використовується для вирішення складних інформаційно-технологічних проблем національної безпеки, які постали перед нею.
Рівень розвитку громадянського суспільства залежить від ступеня відкритості суспільства у процесі наукової комунікації. Вихід на перший план наукової інформації як умови і необхідного чинника розвитку всіх сфер життя суспільства, насамперед розвитку науково-технологічної та духовно-культурної сфер, є особливістю становлення інформаційного суспільства.
Формування розвиненого громадянського суспільства в Україні, враховуючи законодавчий, організаційно-управлінський, гуманітарний та соціокультурний підходи, є першочерговим завданням, яке акцентує увагу на задоволенні інтересів вчених, їх активній ролі у забезпеченні національної безпеки; інформаційної безпеки наукових досліджень як конкретних науковців так і наукових спільнот, шкіл, об’єднань у зв’язку із масовим використанням в науково-дослідній діяльності інформаційно-комунікативних технологій.
Цивілізовану інтеграцію української науки у світовий науково-технологічний простір для міжнародного науково-технічного та інноваційного співробітництва забезпечує її досить потужний науково-освітній і духовно-культурний потенціал, які формують духовні цінності суспільства, зберігаючи і розвиваючи його, докладають зусиль до виробництва наукового інтелектуального продукту, необхідного сьогодні на світовому ринку. Тому, нинішнім стратегічним завданням є забезпечення державного сприяння відновленню і розвитку інтелектуальної складової з використанням наукового потенціалу України, сприяння захисту національного інформаційного простору та науково-технологічного розвитку, створення відповідних умов для її повноцінного входження у світовий науково-інформаційний простір зі збереженням універсальної ціннісної системи соціуму, що спирається на вищі духовні та моральні абсолюти.